Курсова робота “Шляхи і методи впровадження народної педагогіки в процес виховання учнів початкової школи”

ЗМІСТ

 

ВСТУП

РΟЗДІЛ І. НАРΟДНА ПЕДАГΟГІКА ЯК ПРЕДМЕТ НАУКΟВИХ ДΟСЛІДЖЕНЬ

1.1. Наукοві дοслідження нарοднοї педагοгіки

1.2. Станοвлення та рοзвитοк системи вихοвання дітей засοбами нарοднοї педагοгіки

1.3. Вихοвні мοжливοсті кοзацькοї педагοгіки як невід’ємнοї частини нарοднοї педагοгіки

РΟЗДІЛ ІІ. ПРАКТИЧНІ АСПЕКТИ ВИХΟВАННЯ УЧНІВ ПΟЧАТКΟВΟЇ ШКΟЛИ НА ЗАСАДАХ НАРΟДНΟЇ ПЕДАГΟГІКИ

2.1. Рοль нарοднοї педагοгіки у прοцесі фοрмування οсοбистοсті шкοляра

2.2. Методи виховання молодших школярів засобами народної педагогіки

2.3. Шляхи реалізації інноваційних ідей народної педагогіки в сучасному освітньому процесі

ВИСНΟВКИ

СПИСΟК ВИКΟРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

ВСТУП

 

Актуальність теми. У сучасних умовах значно ускладнюються функції виховної роботи вчителя початкових класів, збагачується її зміст. Це обумовлює необхідність удосконалення підготовки педагогічних кадрів до означеного виду діяльності. Державою і вченими розроблена відповідна теоретична і правова база щодо виховної роботи в школі. Натомість аналіз педагогічної практики сучасної школи засвідчив, що виховна робота залишається ще слабкою ланкою діяльності школи, вона не набула систематичного цілеспрямованого характеру.

Подекуди виховні заходи носять епізодичний характер, в яких беруть участь лише окремі діти. Почасти шкільне життя для дітей завершується водночас із дзвоником з останнього уроку, а далі їх приймає вулиця. Таке явище є особливо небезпечним для учнів початкової школи. Причинами недостатньої уваги до виховної роботи, за результатами опитування вчителів початкових класів, є завантаженість учителів шкільною роботою, відсутність відповідної нової методичної літератури, небажання дітей залишатися у школі, недостатня методична підготовка студентів до здійснення означеного виду роботи.

Правильно організований процес виховання засобами народної педагогіки формує повноцінну цілісну особистість, індивідуальність, яка високо цінує свою громадянську, національну і особисту гідність, совість і честь. Актуальність теми даної курсової роботи полягає в тому, що у молодшому шкільному віці найдоцільніше прищеплювати дітям любов і повагу до рідного народу, до традицій і звичаїв свого народу саме через систему засобів народної педагогіки.

Питанням народної педагогіки свого часу займались Г. Грінченко [2], Н. Духаніна [4], В. Кухаренко [8] та інші.

Мета дослідження полягає в аналізі шляхів і методів впровадження народної педагогіки в процес виховання учнів початкової школи.

Мета роботи зумовила наступні завдання:

1. проаналізувати стан наукοвих дοсліджень нарοднοї педагοгіки;
2. розглянути станοвлення та рοзвитοк системи вихοвання дітей засοбами нарοднοї педагοгіки;
3. розглянути виховні мοжливοсті кοзацькοї педагοгіки як невід’ємнοї частини нарοднοї педагοгіки;
4. проаналізувати рοль нарοднοї педагοгіки у прοцесі фοрмування οсοбистοсті шкοляра;
5. з’ясувати методи виховання у молодших школярів засобами народної педагогіки;
6. вивчити шляхи реалізації інноваційних ідей народної педагогіки в сучасному освітньому процесі.

Об’єкт дослідження: процес виховання учнів у початковій школі.

Предмет дослідження: використання засобів народної педагогіки у вихованні учнів початкової школи

Структура та обсяг роботи. Робота складається зі вступу, двох розділів, які поділяються на підрозділи, висновків. У списку використаної літератури – 20 джерел.  Загальний обсяг курсової роботи становить – 33 сторінок.

 

РΟЗДІЛ І. НАРΟДНА ПЕДАГΟГІКА ЯК ПРЕДМЕТ НАУКΟВИХ ДΟСЛІДЖЕНЬ

 1.1. Наукοві дοслідження нарοднοї педагοгіки

 

Всі видатні педагоги минулого і сьогодення досягли високого наукового успіху завдяки тому, що будували свою педагогічну діяльність на народній педагогіці. Педагогічна наука відображається в працях вчених і в практичній діяльності вчителів і вихователів, а народна педагогіка – у творчості народу, у виховній практиці батьків і матерів, дідусів і бабусь, сім’ї в цілому. Етнічна педагогіка стала головною основою для формування та розвитку науки про освіту. Покоління видатних вчителів черпали творче натхнення з чистих джерел народної педагогіки.

Народна педагогіка забезпечила високий науковий злет основоположника педагогіки нового часу Я. А. Коменського. Чеський педагог був прекрасно обізнаний з народною педагогікою, вивчав усну народну творчість. Його всесвітньовідомі твори «Велика дидактика», «Материнська школа», «Правила поведінки дітей», як і вся педагогічна спадщина, пронизані ідеями народної педагогіки. Духом народної педагогіки пройняті життя і педагогічна діяльність швейцарського педагога-демократа Й. Г. Песталоцці. Саме народна педагогіка спрямувала його творчість у демократичне русло. В центрі його творів «Лінгард і Гертруда», «Як Гертруда вчить своїх дітей», «Книга матерів», «Лист до друга про перебування в Станці», «Лебедина пісня» – доля простих трудівників, виховання дітей бідних селян. Народна педагогіка, як і вся народна виховна пансофія, дістала високу оцінку видатних діячів освіти й культури [15, с. 38].

Першим, хто віддав належне українській народній педагогіці, був педагог-просвітитель, письменник, етнограф, історик і культурно-громадський діяч О. Духнович. Він перший в Україні теоретично і практично довів, що народна педагогіка є золотим фондом педагогіки наукової [15, с. 40].

Щире захоплення виховною здатністю народу висловлював один з основоположників педагогічної науки і народної школи К. Ушинський. За його словами, виховання не треба вигадувати, бо воно існує у народі стільки віків, скільки існує сам народ, з ним народилося, з ним зросло, відобразило в собі всю його історію і всі його якості. «Не педагогіка і не педагоги, але сам народ та його великі люди прокладають шлях у майбутнє: виховання тільки йде цим шляхом і, діючи заодно з іншими громадськими силами, допомагає йти ним окремим особам і новим поколінням» [17, с. 15].

Твори К. Ушинського — це справжні золоті розсипи народної педагогіки. Так, у першій частині його книжки “Рідне слово” понад 75%, а в другій майже 50% загальної кількості матеріалу — це фольклор. У Рідному слові Ушинський використав 366 прислів’їв і приказок, 62 загадки, 51 баєчку і жарт, 32 народні казки, 22 народні пісні, 7 скоромовок, а також безліч творів, близьких за змістом і формою до народних. Серед них помітне місце займає український фольклор. Та то й не дивно. Адже К. Ушинський за походженням українець, дитячі роки провів на Україні в селі Богданівка, що на Чернігівщині, і глибоко знав педагогічну творчість свого народу [17, с. 37].

К. Ушинський з великою пошаною ставився до народної педагогіки, зробивши її вінцем своєї педагогічної теорії. Він не раз наголошував на величезному значенні пам’яток виховної творчості народу у вихованні та навчанні, і на перше місце серед них ставив народні казки як перші й блискучі спроби народної педагогіки: «І я не думаю, щоб хто-небудь був спроможний змагатися в цьому випадку з педагогічним генієм народу. Я рішуче ставлю народну казку недосяжно вище від усіх оповідань, написаних спеціально для дітей освіченою літературою» [16, с. 38].

Авторитетне слово видатного педагога на захист народної казки як неперевершеного виховного засобу впливу на дітей стало застереженням тим невігласам, які не розуміли народної педагогіки, а робили спроби вилучити казку з виховного арсеналу під надуманим приводом, що в ній, мовляв, відсутній об’єктивний реалістичний зміст. На особливій ролі виховного досвіду народу в педагогічній науці й житті суспільства наголошував видатний український філософ, письменник і педагог Г. Сковорода: «Досвід це батько мистецтва, поведінки й звички. З нього народились усі науки й книги» [12, с. 101].

Ідеями української народної педагогіки пройнята вся його спадщина. Так, у притчі «Вдячний Еродій» автор надає перевагу родинному вихованню у трудовій сім’ї над вихованням аристократичним, побудованим за іноземними еталонами, він засуджує верхівку суспільства, яка третирувала все національне, зневажливо ставилась до свого народу, його мови, звичаїв і традицій. За словами Сковороди, кожен має пізнати свій народ, а в народі себе. Якщо ти українець, то будь ним. Усе добре на своїм місці, в своїй мірі. І прекрасне все те, що чисте, природне, тобто не фальшиве, що ґрунтується на моралі народу, чия совість, як чистий кришталь. Г. Сковорода завжди був на боці носіїв народної моралі, тобто тих, хто серцем чистий і душею. Він показав нічим неперевершену виховну силу праці, на якій ґрунтується народна педагогіка.

Його геніальна ідея про спільну працю, на наш погляд теж виходить з української етнопедагогіки, зокрема з народного ідеалу про те, що кожна здорова людина повинна обов’язково працювати й займатися тим, до чого має особливий нахил. Видатний філософ-просвітитель другої половини XVII ст. відстоював твердження про здатність простого народу до самостійної педагогічної творчості, доводячи, що правильне виховання криється в природі самого народу, як вогонь і світло в кремені. Думки Г. Сковороди про народну педагогіку, її провідні ідеали знайшли розвиток у творах українських письменників наступних поколінь [12, с.112].

Засоби української етнопедагогіки щедро представлені Н. Духаніною у шкільних підручниках, букварях, книгах і календарях для народного читання. А в систему фізичного виховання дітей вона включила обробіток ґрунту, народні рухливі ігри, танці, а також такі види вправ, як стрибки, біг, плавання, лазіння по деревах, боротьбу, риболовство, збирання ягід і грибів, прогулянки полем та лісом, а взимку катання на санках, лижах, ковзанах, гру в сніжки, ліплення снігової баби, тобто все те, що близьке і рідне селянським дітям. Популяризації української етнопедагогіки значною мірою сприяли художні твори авторки.

 

Для отримання повного тексту придбайте роботу!