Курсова робота ” Технологія соціальної роботи з неповною сім`єю “

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ І. ІСТОРИКО-МЕТОДОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТ ДОСЛІДЖЕННЯ ТЕХНОЛОГІЇ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ З НЕПОВНОЮ СІМ`ЄЮ  

1.1. Історія дослідження технології соціальної роботи з неповною сім`єю 

1.2. Визначення основних понять: «соціальна робота», «технології соціальної роботи», «неповна сім’я» 

1.3 Принципи та методи дослідження технології соціальної роботи з неповною сім’єю 

РОЗДІЛ ІІ. ТЕОРЕТИЧНИЙ АСПЕКТ ДОСЛІДЖЕННЯ ТЕХНОЛОГІЇ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ З НЕПОВНОЮ СІМ`ЄЮ 

2.1 Неповна сім’я, як клієнти соціальної роботи 

2.2 Консультування і супровід соціальної роботи, як технологія соціальної роботи з неповною сім`єю

2.3 Рекомендації щодо вдосконалення соціальної роботи з неповною сім’єю 

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

ВСТУП

 

Актуальність дослідження. Сім’я – дуже важлива соціальна система в країні. Перспективи розвитку всього суспільства значною мірою залежать від цього інституту. Роль сім’ї в суспільстві настільки велика, що їй немає рівних в інших соціальних системах, формування та розвиток індивідів призводить до того, що індивіди набувають соціальних ролей, необхідних для безболісної адаптації до суспільства.

Сім’я – це перший навчальний заклад, де людина відчуває себе пов’язаною у своєму житті. Саме в сім’ї були закладені основи людської моралі, сформовані норми поведінки, розкриті особистісні якості внутрішнього світу та особистості. Це не тільки сприяє формуванню особистості, а й сприяє самоствердженню людей, стимулює соціальну і творчу діяльність людей, демонструє індивідуальність. Згідно зі статистикою, 88,6% населення України живе в сім’ях, згідно з шлюбною традицією.

На жаль, сьогодні сім’ї перебувають в кризі. В останні десятиліття моральні і духовні ідеали більшості людей у суспільстві певною мірою знецінилися, і немає чіткої національної ідеології та стратегії сімейного виховання, яка повністю відповідала б новій ситуації. Статистика показує, що в Україні в середньому розпадається 55-65% шлюбів, але в деяких регіонах рівень розлучень сягає 90%.

У цьому випадку феномен неповних сімей поширюється на суспільство, і фахівцям необхідно повною мірою опанувати навички соціальної роботи з такими клієнтами. Неповна сім’я – це сім’я, в якій тільки один із батьків і одна неповнолітня (або кілька неповнолітніх) дитина; вона створюється у зв’язку з відсутністю (розірванням) шлюбу, смертю одного з батьків або їх роздільним проживанням.

Дослідженням сім’ї як соціального інституту та явищ, пов’язаних із її функціонуванням, займалося багато вітчизняних та зарубіжних вчених (Ю.Азаров, М.Буянов, А.Волкова, В.Гуров, З.Зайцева, В.Постовий, В.Сухомлинський, А.Харчев та ін). Вивченням особливостей життєдіяльності неповних сімей займались такі вчені як Н.Арістова, О.Вакуленко, Т.Гурко, А.Желєзнова, В.Захаренко, І.Звєрєва, А.Капська, І.Козубовська, І.Мигович, С.Толстоухова, І.Трубавіна, О.Яременко.

Незважаючи на широкий науковий інтерес до проблеми соціальної роботи з неповними сім’ями, вона як і раніше дуже актуальна і мало вивчена, оскільки змінюються умови, в яких функціонують неповні сім’ї, і вдосконалюються технології вирішення проблеми. Хоча існує широкий спектр наукових інтересів з питань соціальної роботи в неповних сім’ях, у зв’язку зі змінами умов роботи таких сімей і вдосконаленням методів вирішення проблем, це все ще дуже актуально, і було вдосконаленно технології вирішення проблеми.

Мета дослідження: дослідити теоретичні засади соціальної роботи з неповною сім’єю, розкрити її зміст та визначити шляхи вдосконалення на сучаному етапі розвитку суспільства.

Відпοвіднο дο мети визначенο завдання дοслідження:

1. Розкрити зміст поняття «неповна сім’я», проаналізувати різновиди неповної сім’ї, виявити особливості її життєдіяльності.
2. Дослідити правові аспекти соціальної роботи з неповною сім’єю.
3. Проаналізувати зарубіжний досвід соціальної роботи з неповною сім’єю.
4. Дослідити основні види, форми і методи соціальної роботи з сім’єю.
5. Виявити особливості діяльності соціального працівника з неповною сім’єю.
6. Визначити шляхи вдосконалення соціальної роботи з неповною сім’єю на сучаному етапі розвитку суспільства.

Об’єкт дослідження: неповна сім’я.

Предмет дослідження: зміст соціальної роботи з неповною сім’єю.

Методи дослідження: теоретичні методи (аналіз, синтез, узагальнення, порівняння, систематизація, абстрагування, аналогія, теоретичний аналіз психолого-педагогічної літератури, аналіз практичного досвіду роботи соціальних працівників, педагогів, психологів, систематизація і узагальнення отриманої інформації), практичні методи (спостереження, вивчення результатів діяльності).

Структура та οбсяг рοбοти. Курсοва рοбοта складається зі вступу, двοх рοзділів, виснοвків, списку викοристаних джерел ( 24 найменувань), дοдатків (11 стοрінки). Загальний οбсяг рοбοти – 47 стοрінοк, з них 33 стοрінοк οснοвнοгο тексту.

 

РОЗДІЛ І. ІСТОРИКО-МЕТОДОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТ ДОСЛІДЖЕННЯ ТЕХНОЛОГІЇ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ З НЕПОВНОЮ СІМ`ЄЮ

1.1. Історія дослідження технології соціальної роботи з неповною сім`єю

 

Сім’я – це соціальна група, що складається з одружених чоловіків і жінок, їхніх дітей (власних або усиновлених), інших одружених людей, біологічних або кровних родичів. Основою сімейного життя є спільна економіка, сім’я, моральність і виховання дітей.

В останні роки сім’ї пройшли складний етап еволюції від традиційної моделі до нової моделі (типи соціальних відносин, ролі та функціональна залежність, а також зміни в становищі дітей). Це призвело до зниження народжуваності і збільшення числа розлучень, що призвело до збільшення числа самотніх.

Відповідно до об’єктивного ризику соціальних проблем сім’ї діляться наступним чином:

1. сімейні конфлікти – щлюб, потреби та інтереси членів сім’ї продовжують розходитися, систематично викликаючи негативний емоційний стан;
2. криза – це союз між чоловіком і дружиною; конфлікти потреб та інтересів різко виражені, зачіпаючи всі сфери сімейного життя, партнери займають ворожу і безкомпромісну позицію по відношенню один до одного (вони швидко розлучаються або завжди знаходяться на межі розлучення);
3. проблемні сім’ї, в силу певних обставин, життєві труднощі можуть негативно вплинути на стабільність шлюбу (хронічне захворювання, хвороба, незадовільне економічне становище): матері-одиначки, неповні сім’ї, сім’ї військовослужбовців з дітьми, сім’ї з дітьми-інвалідами або батьками-інвалідами, багатодітні сім’ї, сім’ї з дітьми до трьох років, студентські сім’ї, сім’ї біженців і вимушених переселенців, сім’ї з неповнолітніми дітьми та безробітними, девіантні сім’ї (алкоголіки, наркомани, злочинці) [19].

За даними 2015 року в Україні відсоток розлучень сягнув 61 %. У тому числі від 52 % до 62 % розлучень в Україні припадає на молоді сім’ї. Якщо розглянути судову статистику з 2011 по 2015 рік, то можна визначити, що найбільша частка справ із розлучень припадає на Донецьку, Дніпропетровську, Харківську, Одеську та Львівську області.

Найменша частка судових справ із розлучень зареєстрована відповідно: у Волинській (25156 справ), Тернопільській (25130 справ), Чернігівській (24835 справ), Рівненській (24245 справ), Чернівецькій (19 508 справ) областях [11].

Адріан Буковинський, експерт із сімейної політики та сімейних відносин і голова Всеукраїнського благодійного фонду сім’ї, сказав, що 95% пар, які перебувають у цивільному шлюбі, розведуться протягом певного періоду часу. У цьому випадку феномен неповних сімей поширюється на суспільство, і фахівцям необхідно працювати з цією категорією клієнтів, щоб повністю контролювати методи соціальної роботи.

Згідно зі статистикою, з 13,2 млн сімей в Україні понад 800 тисяч – неповні; 1,5 млн дітей віком до 18 років виховуються в умовах неповної сім’ї, переважно матір’ю [10]. Більше половини – 55 % неповних сімей з дітьми до 6 років – проживають за межею бідності. Якщо дитина старша (від 6 до 16 років) – 48 % [8]. Особливості соціальної роботи з неповними сім’ями визначаються особливостями їхнього життя.

На Заході соціальна робота як професійна діяльність існує вже понад століття. Існує різниця між благодійністю як добровільною діяльністю та соціальною роботою як систематичною та організованою професійною підтримкою. Прикладом такого підходу є точка зору сучасного британського вченого Теодора Шанніна: «Ми часто чуємо, що соціальна робота – це сучасна світська версія релігійної благодійності, яка зародилася в Середні століття. Насправді благодійність і соціальна робота можуть поєднуватися тільки з загальним альтруїстичним ставленням.

За всіма основними параметрами, такими як цілі, методи і структури, пов’язані зі спеціальною підготовкою співробітників, вони істотно відрізняються, являючи собою якісний стрибок в нових і різних речах. Найважливішою рушійною силою для людей, які займаються благодійністю, є їх почуття моральної відповідальності і бажання творити добро – зазвичай вони виходять з віри в безсмертя душі.

Основна увага приділяється благодійнику, і його внесок вимірюється сумою і тривалістю допомоги. Сучасні соціальні працівники вважають, що його робота полягає в тому, щоб люди, яких він підтримує, могли працювати без такої підтримки і соціальних працівників. І це зараз стає важливим критерієм професійного успіху. Процес, за допомогою якого вони намагаються досягти цієї мети, називається по-іншому: реабілітація, нормалізація і повторна адаптація.

Але головна мета тут завжди полягає в тому, щоб відновити здатність «клієнтів» діяти самостійно в існуючих соціальних ситуаціях. Для цього майбутньому соціальному працівнику необхідно розуміти особисту психологію «клієнта», характер взаємин з родиною і більш широким оточенням, а також те, як він розвивається в діяльності і самостійних підопічних.

Можна сказати, що благодійність як соціальна діяльність заснована на бажаннях і переконаннях її прихильників. У соціальній роботі центральною фігурою є «клієнт», і мета полягає в тому, щоб звільнити його від потреб соціальних працівників».

 

Для отримання повного тексту придбайте роботу!