Курсова робота ” Угорщина в 1956-1989 рр. Політичний аспект “

ЗМІСТ

 

Вступ

Розділ І. Особливості політичної системи угорської народної республіки 1956-1963 роках

Розділ ІІ. Зрілий «кадаризм»

Розділ ІІІ. політична ситуація в Угорщині 1974-1989 роках

Висновки

Список використаних джерел

 

ВСТУП

 

Актуальність теми. Чимало дослідників сьогодні вважають, що Угорська Республіка, є одним з найкращих прикладів переходу від тоталітарної до демократичної держави. Угорці є тією нацією, якій вдалось створити політичний режим та систему влади, які гарантували роботу всіх підрозділів правової держави. Аналіз усіх політичних змін, що мали місце в угорському суспільстві, та узагальнення наявних постсоціалістичних процесів цієї країни стали предметом нашого дослідження. Реалізація соціалізму радянської моделі в Угорщині усередині ХХ-го століття відрізнялася від інших країн Центральної Європи, що було пов’язано з політикою Яноша Кадара. Легітимізація режиму забезпечувалася шляхом створення контрреволюційного характеру подій у 1956-му році та здійснення на початку 1960-х років політики консолідації. Це все було зроблено з метою деполітизації угорського суспільства та завдяки забезпеченню високого рівня життя в країні.

Угорщина була однією з перших країн Центральної Європи, політична верхівка якої почала мирний процес зміни режиму. На сьогодні в історії держави нараховується чотири головних чинники, які призвели до заміни соціалістичної системи:

• економічна криза, яка мала як наслідок втрату довіри до влади у масштабах цілого суспільства;
• ослаблення та руйнація СРСР у результаті політики перебудови;
• формування політичної еліти, готової перебрати владу;
• боротьба між поколіннями в Угорській соціалістичній робітничій партії.

Метою дослідження є відтворення процесу політичного розвитку Угорської Народної Республіки у 1956-1989 рр.:

Для досягнення мети необхідно було виконати такі завдання:

• з’ясувати стан наукового висвітлення теми та питання, які вимагають подальшого детального вивчення;
• проаналізувати особливості політичної системи Угорщини в 1956-1963 роках;
• визначити основні методи правління Яноша Кадара та його політичну ідеологію ;
• дослідити політичну ситуацію в Угорщині 1974-1989 років.

Об’єктом дослідження є політичний розвиток Угорщини у зазначений період.

Предметом дослідження виступає політична система Угорщини в 1956-1963 роках, революція 1956 року та післяреволюційний період, а також становлення особливостей методів правління Яноша Кадара.

Методологічні принципи дослідження. У процесі дослідження використані загальнонаукові методологічні принципи багатофакторності, історизму, об’єктивності та системності, що передбачають з’ясування причин та умов виникнення, розвитку та наслідків подій, визначення їхнього причинно-наслідкового зв’язку. У роботі застосовано історико-аналітичний, історико-порівняльний методи. Крім того, було застосовано предметно-хронологічний метод для характеристики основних форм і методів діяльності політичних діячів. Сьогодні історично важливим виявився історико-політологічний метод аналізу політичного життя в Угорщині ХХ-го століття. Правильний аналіз політичної діяльності тодішніх політичних діячів та структуризація режиму дасть змогу зробити коректні та корисні висновки з точки зору управлінських та державних рішень.

Джерельну базу дослідження складають різноманітні за походженням документи, в тому числі інформаційно-аналітичні матеріали профільних відділів Угорської соціалістичної робітничої партії (УСРП). До прикладу, документ Міністерства внутрішніх справ (МВС) «Ворогом націоналістичної опозиції є епоха Кадара у своїх документах державної безпеки»[1]. Також важливими є збірники документів тих часі, серед яких слід виокремити збірку за редагуванням М. Борат та Я. Райнера «Переговори Горбачова з угорськими керівниками»[2]. Вона містить документи з архівів УСРП за період 1985-1989 роки, які висвітлюють процес перемовин радянського керівництва, насамперед, М. Горбачова, з Я. Кадаром, а також переклади угорською мовою документи концептуального та інформаційного характеру. Процеси, що відбувалися в УСРП за роки напередодні зміни режиму, відображені в архівних матеріалах «Збірника протоколів ЦК УСРП за 1989 р.»[3]. Цінним є прижиттєве інтерв’ю з Яношем Кадаром, яке розкриває політичні погляди політика[4].

Історіографія проблеми. Культурно-історичні аспекти та переоцінка подій 1956-го року та їхній вплив на радикалізацію суспільства у 1988-1989 роках розглядаються у роботі О. Стикаліна[5].

Також вагомими є статті М. Юнгера, зокрема «Вплив загальної амністії 1963 року на міжнародний імідж режиму Кадара»[6] та «Процес філософів» 1973 року як спроба зупинити розвиток інакомислення в Угорщині»[7].

У цих працях розглянуто питання реалізації соціалізму радянської моделі в Угорській Народній Республіці та згадано політичну діяльність одного з найавторитетніших керівників Угорщини. Б. Желіцкі зробив важливі висновки щодо угорського повстання 1956-го року, зокрема, що це повстання змусило піти керівництво Угорської народної республіки на певні поступки, які в майбутньому призвели до відходу від тоталітарного характеру правління[8].

У праці також висловлюється припущення, що авторитарна форма суспільно-політичного правління в Угорщині має глибокі історичні корені та не обов’язково характеризується негативним змістом. Зокрема, мова йде про статті «ХХ век: смена политических режимов в венгерском государстве»[9] та «Многопартийность и политическая панорама в современной Венгрии»[10].

У роботі В. Соловейчика «Янош Кадар: трагедия коммуниста» автор висвітлив багато біографічних даних, а також протиріччя поглядів самого Я. Кадара та його вплив на політичне життя Угорщини[11].

Структура роботи. Курсова робота складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. У роботі використано 22 літературні джерела.

 

РОЗДІЛ І. Особливості політичної системи Угорської Народної Республіки 1956-1963 роках

 

Політичне життя Угорщини усередині ХХ-го століття було досить неспокійним. До допущених помилок в економічній політиці, що призвели до численних переслідувань, політичних обмежень, зниження рівня життя населення, волюнтаристського керівництва, додалися ще й фальсифікація судових рішень, винесення в масовому порядку смертних несправедливих вироків. Переважна частина представників керівного складу була спотворена численними порушеннями законності, репресіями й протиправними судовими рішеннями. Крім того, керівництво прославилось застосуванням недипломатичних методів у політичній боротьбі проти своїх опонентів, керівників інших партій та представників інтелігенції, яка не підтримувала політику СРСР[12].

Крім того, жорстокістю позначалася діяльність так званої поліції, яка працювала таємно. Склад діячів Управління державної безпеки, як представника органу боротьби проти політичних ворожих сил під час діяльності диктатури, формувався виключно з пролетарських та селянських представників, тоді як керівні посади обиралися з представників військовополонених, а також жертв попереднього комуністичного режиму. Протягом 1945-1946 років повноцінно запрацювала мережа установ Управління державної безпеки по всій території Угорщини. Після цього, продовж 1949-1955 рр. в Угорщині було винесено тисячі вироків за злочини, такі як шпигунство і зрада батьківщини, багатопартійність тощо.

Угорська революція 1956 року та її вплив на піднесення національно-визвольного руху були сфабриковані, ці дії не були правочинними. У період найбільш резонансного судового процесу над Ласло Райком у 1949 року ще близько двох сотень державних діячів країни, які співпрацювали з ним і були його послідовниками, також були звинувачені у шпигунстві та антидержавній змові. Усі вони були страченими. Зокрема, їхня вина стосувалася лише порушення законності проти соціально ворожих для нової влади осіб та груп населення, решта звинувачень були фальшивими[13].

Інша проблема, що мала також тяжкі й непоправні наслідки, це масові виселення до робітничо-примусових таборів на перевиховання, що торкнулися до 1 млн. осіб колишніх середніх верств населення міста та села. Керуюче об’єднання М. Ракоші, М. Фаркаш , Е. Герьо та Й. Реваї не визнавали численні репресії та порушення законності, не визнавала провини за помилки в економіці та продовжувала керувати негуманними методами. Можливо, цій четвірці варто було прислухатися до народної думки та попросити допомоги у правителів та державних службовців країн Західної Європи, але цього не було зроблено[14].

У березні 1956 р. М. Ракоші визнав, що справа Л. Райка, якого було страчено, була побудована на провокаціях, але разом із тим своєї причетності до страти Ласло Райка та решти керівників політик не визнавав. У квітні 1956 року стали активними опозиційні сили. Основну роль в цьому контексті мали письменники Дюла Хай та Петеро Вьорьош. Через цілковитий підрив довіри населення до керівництва країни, в Угорщині панувала неабияка напруга. Для заспокоєння населення в Угорщині керівництво СРСР змусило М. Ракоші звільнитися з посади. Оновлене керівництво Угорської народної Республіки Ерньо Герьо, Андраш Хегедюш, Ласло Пірош вдалися до амністії та певного пом’якшення стилю керівництва, щоб зняти напругу в країні, але це вже не могло мати серйозного впливу на думки та дії у суспільстві. Мова йде про те, що протягом наступних днів, а точніше не одного тижня, по всій Угорщині влаштовувалися мітинги. Як бачимо, для Революції в Угорщині 1956 року склалися обставини політичного та соціального характеру, там були об’єктивні причини, а також зібралися здоровомислячі громадяни нагромадився потенціал здорових сил країни, щоби вдатися до повстання й повалити антинародну диктатуру[15]. Протягом 23 жовтня – 4 листопада 1956 року Угорська Революція перемогла.

Вимоги демократичних сил почали реалізовуватися, серед них[16]:

• ліквідація сталінського режиму на чолі з М. Ракоші,
• повний суверенітет,
• виведення радянських військ,
• відновлення Імре Надя на посаді глави уряду,
• запровадження багатопартійної системи,
• демократизація суспільного устрою
• проведення вільних парламентських виборі.

Цікавим є той факт, що багато студентів були солідарними з демонстрантами в Угорщині, підтримали Імре Надя проти М. Ракоші, вітали формування уряду корінної національності, виведення з країни частин Радянської Армії, незалежну політику Угорщини[17].

Демократичні реформи в Угорщині були знищені повторним радянським наступом 4 листопада 1956 року й загальною окупацією території цієї країни. М. Хрущов упродовж виключно на деякий час допускав можливість формування в Угорщині соціалізму з національними особливостями, після цього почав діяти рішуче. Група на чолі з Імре Надєм була заарештована як ворожа та контрреволюційна.

Керівництво Союзу погодилося на деякі демократичні зміни, які, в свою чергу, не стосувалися основних законів комунізму. Зокрема, варто відмітити, повернення Угорщиною до національних традицій було можливим лише за умов певних гарантій, що Угорська народна Республіка залишиться в більшій залежності від СРСР. Виконання таких завдань доручили Яношу Кадару. На жаль, жодна впливова країна не чинила реального протистояння такій жорсткій політиці СРСР в Угорщині. Політики інших держав обмежувалися лише словесною критикою розправи над Угорською революцією та її лідерами[18].

Під час тих подій правдива інформація перекривалася суцільним фальсифікатом за допомогою масових систематичних політичних занять у трудових колективах.

Цікаво є те, що на зібранні в лютому 1957 р. Закордонний Провід ОУН негативно оцінив досить пасивну роль угорської еміграції у підтримці повстання на їхній батьківщині. Також наголошувалося на нейтральній позиції провідних західних держав під час брутального придушення повстання в Угорщині Радянським Союзом. З усього цього були винесені відповідні уроки, і дано новий поштовх до підготовки з українських емігрантів провідних та рядових військових кадрів у Європі.  У час зосередження діяльності закордонних частин ОУН на активізації боротьби за незалежну Україну Москва посилила репресії проти українських патріотів, почалось пригнічення української нації на всьому просторі Радянського Союзу, а також були терористичні акти проти впливових українських діячів за кордоном[19].

Варварські методи Радянського Союзу, що особливо активно застосовувалися проти непокірних народів та їхніх керівників, які боролися за волю, справедливість, вільне життя, демократію, були застосованими політиками Росії.

Революція 1956 року постала внаслідок різних прагнень демократичних сил Угорщини реформувати модель державної влади з інтересами Союзу. Радянський Союз був тоталітарною державою, яка не прагнула до змін і яка не дозволяла, щоб країни, які потрапили до її зони панування, формували демократичний режим. Соціальна база й політична палітра Угорської Революції 1956 року давала підстави уряду І. Надя діяти тільки у революційний спосіб.

Національно-визвольна війна Угорщини та революція 1956 року зруйнувала сталінську модель правління та дала змогу запанувати демократії. Революція перемогла завдяки здоровому глузду, вона випередила свій час. На жаль, революція 1956-го року зазнала поразки завдяки радянському вторгненню, а також несправедливу політику інших країн, які були союзниками Москви. Вина за знищення демократичних засад Угорщини лежить на СРСР та на бездіяльності західних країн. Жодна з країн світу не підтримала боротьбу Угорщини, а рішення ООН по засудженню втручання СРСР у справи суверенної держави було показовим.

Якби не було, проте Брутальне придушення народного повстання 1956 року та радикальних реформ в Угорщині підірвало авторитет Радянського Союзу. На місце СРСР у світі повипливало й прискорення економічного розвитку та технологічного прогресу у європейських країнах. Ці моменти  посунули соціалістичну систему СРСР на друге місце на світовому щаблі, а через неможливість вести мирну зовнішню політику, вона не мала права на успішне існування[20].

У неспокійні часи тоталітарного режиму в Угорщині важливою була зміна поглядів двох провідних письменників, – Л. Неймета та Д. Ійєша. Після придушення революції 1956 року позиція проти тодішнього уряду Л. Неймета була однозначною, навіть після того, як йому присудили вищу літературну нагороду. Цікавим є те, що у червні 1958 року Союз дав зрозуміти письменникам, що вони не можуть втручатися в політику, не можуть створювати рухи політичної спрямованості, мають перебувати винятково у рамках літературних діянь.

Після цього влада від народних письменників очікувала переосмислення їхнього політичного бачення, відмову від діяльності на політичні теми тощо. Через деякий час відомі письменники дослухались до цієї думки. Зокрема, Л. Неймет в 1959 році здійснив поїздку до СРСР, під час якої зробив заяви, в яких однозначно давав зрозуміти про наміри примирення з радянською владою та підтримки її соціалізму. У 1961 році Наймета було нагороджено золотою медаллю, від якої він не відмовився. Свій шлях до примирення з владою пройшов також Д. Ійєш, який звернувся до Д. Ацела з проханням сприяти у відновленні його на посаді, яка б давала право на отримання пенсії. Пізніше Ійєш звернувся з листом до Я. Кадара, в якому непрямим текстом звинуватив владу у відкриті відмові друкувати його твори. Янош Кадар відмітив намір Д. Ійєша бути корисним угорській демократії і заявив, що все залежить від нього самого[21].

 

Для отримання повного тексту придбайте роботу!