Курсова робота ” Управління зовнішнім державним боргом України “

ЗМІСТ

 

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ УПРАВЛІННЯ ЗОВНІШНІМ ДЕРЖАВНИМ БОРГОМ

1.1. Сутність і класифікація зовнішнього державного боргу

1.2. Методи управління зовнішнім державним боргом

1.3. Роль зовнішнього державного боргу України в умовах воєнної агресії

РОЗДІЛ 2. ОЦІНКА РІВНЯ, СТРУКТУРИ ТА ПОКАЗНИКІВ ЗОВНІШНЬОГО ДЕРЖАВНОГО БОРГУ УКРАЇНИ ТА ВИТРАТ ІЗ ЙОГО

ОБСЛУГОВУВАННЯ

2.1. Особливості формування та поточний стан зовнішнього державного боргу України

2.2. Оцінка показників видатків на обслуговування зовнішнього державного боргу України

2.3. Аналіз впливу зовнішнього державного боргу на національну економіку

РОЗДІЛ 3. СВІТОВИЙ ДОСВІД УПРАВЛІННЯ ЗОВНІШНІМ ДЕРЖАВНИМ БОРГОМ ТА ПЕРСПЕКТИВИ ЙОГО ЗАСТОСУВАННЯ В УКРАЇНІ

3.1. Кращі міжнародні практики з управління зовнішнім державним боргом

3.2. Удосконалення управління зовнішнім державним боргом України в умовах повномасштабної агресії

ВИСНОВКИ І ПРОПОЗИЦІЇ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

ВСТУП

 

Актуальність теми. Найактуальнішим завданням сучасної теорії та практики є стан зовнішнього державного боргу країни, насамперед України, через зростання його обсягу та ризиків для національної економіки, які він формує. Зокрема, значні обсяги державного боргу України та стрімка динаміка його зростання упродовж останніх декількох років створюють передумови для формування серйозних боргових загроз для національної економіки. Тому важливим завданнями держави є пильне спостереження за динамікою складових державного боргу та оптимізація його структури.

Водночас потрібно уникати нераціональне нарощення державного боргу, необґрунтованого використання запозичених коштів та відсутності системного підходу до проведення боргової політики, оскільки вони здійснюють дестабілізуючий вплив на економіку країни. Враховуючи важливість державних боргових зобов’язань, проблеми, пов’язані з управлінням державним боргом, є актуальними для більшості держав.

Вивчення питань управління державним боргом приваблює увагу учених- економістів в усьому світі через значні обсяги державної заборгованості і високий рівень витрат на її погашення та обслуговування як в абсолютному, так і у відносному вираженні, якими характеризується боргова ситуація багатьох держав.

Тому питання залучення та управління зовнішнім боргом є особливо важливими для формування ефективної національної фіскальної політики. Важливо посилити взаємозв’язок між борговою політикою як засобом фінансування соціального розвитку та національною фінансовою стабільністю, удосконалити механізми управління зовнішнім державним боргом.

Проблему управління державним боргом в умовах вітчизняної економіки розглядали А. Вавілов, Т. Вахненко, О. Барановський, О. Береславська, Т. Бондарук, В. Лісовенко, Ю. Пасічник, О. Плотнікова, Г. Трофімов, В. Федоров. Проте досі ця тема залишається не достатньо дослідженою та обгрунтованою.

Мета дослідження полягає у вивченні та аналізі механізмів управління зовнішнім державним боргом України з метою визначення ефективних стратегій та інструментів зниження ризиків та оптимізації його обслуговування.

Для досягнення поставленої мети поставлені наступні завдання:

1. Розкрити теоретичні засади управління зовнішнім державним боргом;
2. Проаналізувати оцінку рівня, структури та показників зовнішнього державного боргу україни та витрат із його обслуговування;
3. Обгрунтувати світовий досвід управління зовнішнім державним боргом та перспективи його застосування в україні.

Об’єктом дослідження виступає зовнішній державний борг України.

Предметом дослідження є теоретичні та практичні питання регулювання та реструктуризації зовнішнього державного боргу України.

Методи дослідження. Для вирішення поставлених завдань використано різноманітні методи дослідження, а саме: методи системного аналізу, математичні і статистичні методи, графічний і табличний методи, порівняльний аналіз.

Структура та обсяг роботи. Курсова робота складається зі вступу, трьох розділів, загальних висновків, а також списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи становить 43 сторінок.

 

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ УПРАВЛІННЯ ЗОВНІШНІМ ДЕРЖАВНИМ БОРГОМ

1.1. Сутність і класифікація зовнішнього державного боргу

 

Зовнішній державний борг країни, згідно з визначенням МВФ, представляє собою суму непогашених поточних зобов’язань у формі основної суми та відсотків, які були узяті резидентами однієї країни у нерезидентів, а також зобов’язань резидентів перед нерезидентами, що повинні бути погашені у майбутньому у визначений строк.

Зовнішній державний борг країни включає в себе державний і приватний борг, тобто борг державного і приватного секторів. Цей борг, з одного боку, додає фінансові ресурси країні, але з іншого — збільшує фінансові ризики економічної кризи. Розмір загального зовнішнього державного боргу та простроченої заборгованості значно впливає на рейтинг країни на міжнародному кредитному ринку. Чим нижчий кредитний рейтинг країни або її резидентів, тим жорсткіші умови для отримання нових позик. Країни з високим рівнем заборгованості можуть мати обмежений доступ до світових кредитних ринків, при цьому їхнім основним джерелом зовнішніх запозичень можуть стати ресурси МВФ та Групи Світового банку [1].

Виникнення простроченої заборгованості змушує державу розпочати переговори з іноземними кредиторами стосовно погашення зовнішньої заборгованості.

Розрахунок зовнішньої заборгованості означає, що позичальник вживає заходів для погашення простроченої зовнішньої заборгованості, зменшуючи процентні платежі та основну суму боргу. Значна частина офіційного зовнішнього державного боргу перебуває під контролем країн-учасниць Паризького клубу, а приватний борг управляється банками, що входять до Лондонського клубу. Паризький клуб є неофіційним об’єднанням урядів-кредиторів, таких як Австралія, Австрія, Бельгія, Велика Британія, Німеччина, Данія, Іспанія, Італія, Канада, Нідерланди, Норвегія, Португалія, Сполучені Штати, Швейцарія, Швеція, Франція, Фінляндія та Японія.

Асоціація була створена у 1956 році для перегляду умов погашення боргу країн. Паризький клуб керується трьома основними принципами у своїй роботі:

1. застосування заходів у випадку небезпосередньої загрози припинення виплат;
2. обов’язкове узгодження реструктуризації державного боргу з зобов’язанням боржника виконувати певну економічну політику;
3. рівномірний розподіл невиплачених боргів між кредиторами.

Реструктуризація боргу – це процес перегляду умов погашення боргу, під час якого боржники та кредитори узгоджують відкладення сплати заборгованості за основною сумою кредиту та відсотками на певний період часу, а також новий графік таких платежів. У Паризькому клубі реструктуризація боргу головним чином використовується для найбідніших країн. Різні країни застосовують різні підходи до країн-кредиторів у цьому процесі.

Ініціатива під назвою HI PC Initiative закликає до спрямованих дій для зменшення боргового навантаження найбідніших країн, які розвиваються. Це можливо за умови проведення реформ у фінансовому відновленні, які були затверджені Світовим банком і МВФ протягом певного періоду часу.

 

РОЗДІЛ 2. ОЦІНКА РІВНЯ, СТРУКТУРИ ТА ПОКАЗНИКІВ ЗОВНІШНЬОГО ДЕРЖАВНОГО БОРГУ УКРАЇНИ ТА ВИТРАТ ІЗ ЙОГО

ОБСЛУГОВУВАННЯ

2.1. Особливості формування та поточний стан зовнішнього державного боргу України

 

Формування зовнішнього державного боргу України розпочалося відносно недавно, після отримання незалежності. На момент розпаду СРСР Україна не мала зовнішніх зобов’язань стосовно союзних боргів, оскільки Росія взяла на себе відповідальність за всі борги радянської держави (66 мільярдів доларів на кінець 1991 року).

У зв’язку з складною фінансово-економічною ситуацією в країні у перші роки після отримання незалежності стався значний ріст зовнішнього державного боргу. За період з 1992 по 1998 роки зовнішній державний борг збільшився в 27,8 разів. Цікаво, що у той же час, внутрішній борг протягом десяти років зрос лише на 38%, тоді як зовнішній державний борг за період з 1992 по 2002 рік збільшився на 2450%.

У 2014 році порівняно з 1992 роком темп приросту внутрішнього боргу становив 1068,9%, а зовнішнього – 9695%. Такий високий ріст зовнішньої складової державного боргу України пояснюється перш за все відсутністю внутрішніх ресурсів для здійснення державних запозичень. Докладніше проаналізуємо основні етапи формування та розвитку зовнішнього державного боргу України.

На першому етапі (1991–1993 роки) відбулося створення державного боргу. У зв’язку зі складною фінансово-економічною ситуацією в країні в початкові роки її незалежності спостерігалося інтенсивне зростання зовнішнього державного боргу. Протягом цього періоду відбувалося формування та накопичення державного боргу шляхом залучення прямих кредитів від Національного банку України, надання урядових гарантій українським підприємствам для залучення іноземних кредитів, а також вирішення питань боргових відносин з Російською Федерацією [27, с. 194].

Протягом другого етапу (1994–1996 роки) активно використовувалися зовнішні гарантії. За три роки зовнішній державний борг збільшився на 4726 мільйонів доларів США, або на 130% в порівнянні з 1993 роком, досягаючи на кінець 1996 року рівня в 8350 мільйонів доларів США. Особливістю цього періоду та основним чинником зростання обсягу зовнішнього боргу стало залучення позик від міжнародних фінансових організацій економічного розвитку. Протягом цього періоду борг перед Світовим банком, Міжнародним валютним фондом, Європейським банком реконструкції та розвитку зріс на 3,5 мільярди доларів США, що становило близько 39% загального зовнішнього боргу України [11].

У третьому етапі (1997–вересень 1998 року) відбувся початок залучення зовнішніх комерційних позик. Цей період характеризувався тим, що процес залучення коштів здійснювався через уповноважених агентів та під гарантії іноземних інвестиційних компаній.

На четвертому етапі (вересень 1998 – початок 2000 року) відбулася реструктуризація боргових зобов’язань після боргової кризи 1998 року. Після фінансової кризи в серпні Україна столкнулася з обмеженнями щодо отримання іноземних комерційних кредитів через втрату доступу до ринків капіталу у Росії, Азії та інших світових фінансових ринках. Отримання кредитів від міжнародних фінансових організацій також стало неможливим через відсутність економічних реформ у країні. Це створило загрозу дефолту для України [26, с. 73].

У період з 2001 по 2007 роки відбувався перехід від антикризового керівництва державним боргом до реалізації збалансованої боргової політики в Україні. За цей час була зафіксована стабільна тенденція до зменшення відношення державного боргу до ВВП.

У шостому етапі (2008–2012 роки) спостерігалося зниження боргової стійкості держави на фоні внутрішніх та зовнішніх кризових ситуацій. Цей період відзначався збільшенням боргового навантаження на всіх економічних учасників, зростанням фінансових ризиків і погіршенням міжнародного кредитного рейтингу України.

У період з 2013 по 2022 рік відбулося різке загострення політичної та військової кризи. Відзначається значне зростання зовнішніх запозичень, які спрямовуються на погашення боргів перед іноземними кредиторами та підтримку золотовалютних резервів України.

Зовнішній державний борг вважається менш вигідним і більш небезпечним у порівнянні з внутрішнім. Відшкодування зовнішнього боргу та виплати відсотків з нього зменшують фінансові ресурси держави та наростають макроекономічні ризики для розвитку економіки [5].

На кінець 2020 року у структурі зовнішнього державного боргу та гарантованого державою боргу України найбільший відсоток припадає на борг за позиками, наданими міжнародними фінансовими організаціями (43,8%), а також на зобов’язання за цінними паперами, випущеними на міжнародному ринку (43,5%) (рис. 2.1).

Рис. 2.1 Структура зовнішнього державного боргу і гарантованого державою боргу України станом на 31.12.2020 р., %

 

Одним із пріоритетних завдань у керуванні державним боргом є отримання пільгового фінансування від міжнародних фінансових організацій та іноземних урядових органів. На кінець 2020 року сума боргу за позиками, наданими міжнародними фінансовими організаціями та органами управління іноземних країн, складала 29,9% від загального обсягу державного та гарантованого боргу. Це свідчить про важливу підтримку України з боку міжнародних партнерів, особливо Міжнародного валютного фонду (табл. 2.1).

 

Таблиця 2.1. Склад і структура державного боргу і гарантованого державою боргу України у розрізі джерел фінансування станом на 31.12.2020 р.

За даними табл. 2.1, станом на 31 грудня 2020 року боргові зобов’язання України перед Міжнародним валютним фондом складали 362,6 мільярди гривень, що становить 14,2% від загальної суми державного та гарантованого боргу. Ця частка також становить 47,6% від загальної суми заборгованості за позиками від міжнародних фінансових організацій та урядів іноземних країн.

 

Для отримання повного тексту придбайте роботу!