Курсова робота “Види кримінально-правових норм”

ЗМІСТ

 

ВСТУП

РОЗДІЛ І.  ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА КРИМІНАЛЬНО-ПАВОВИХ НОРМ 

1.1. Поняття кримінально-правової норми 

1.2. Ознаки кримінально-правових норм 

РОЗДІЛ ІІ. ВИДИ КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВИХ НОРМ 

2.1. Кримінально-правова доктрина класифікації норм права 

2.2. Характеристика окремих видів кримінально-правових норм 

РОЗДІЛ ІІІ. ЗНАЧЕННЯ КЛАСИФІКАЦІЇ КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВИХ НОРМ 

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

ВСТУП

 

Актуальність теми. Поточні суспільні відносини характеризуються активністю світових геополітичних трансформацій, які називають  «часом потрясінь «. Для України період утвердження як держави синхронізувався з активними спробами відмовитися від радянських правових тенденцій, реформувати законодавство у напрямі, націленому на євроінтеграцію. Першим кроком до такого курсу став вступ України до Ради Європи у 1995 році, а з 2014 року українська спільнота спостерігає за розвитком відносин України та Європейського Союзу.

Так, Європейський Союз встановлює прямі вимоги щодо встановлення тих чи інших видів кримінальної відповідальності в Україні, адже вважає це  не питанням внутрішньої політики кожної держави-члена, а зобов’язанням публічного характеру. Ці зобов’язання стосуються боротьби з корупцією, зокрема, шляхом зміцнення правової системи та забезпечення незалежності правоохоронних органів, удосконалення кримінального законодавства та забезпечення його ефективної реалізації; забезпечення прав людини, шляхом реформи законодавства про кримінальні правопорушення тощо.

Однією із визначальних директив зміни поточного стану суспільних відносин є докорінна зміна системи кримінального права України. На наше переконання, такі зміни не можуть відбуватися без комплексного дослідження інститутів, механізмів та процедур кримінального права як у практичній, так і в теоретичній площині, що зумовлює актуальність теми нашої наукової роботи.

Мета роботи полягає у дослідженні особливостей видів кримінально-правових норм.

Досягнення означеної мети відбувалося шляхом розв’язання таких завдань:

1. здійснити загальну характеристику кримінально-правових норм, шляхом встановлення їхнього поняття, ознак та структури;
2. розмежувати кримінально-правові норми за видовими ознаками, дослідивши окремі критерії поділу кримінально-правових норма на види та здійснивши відповідну теоретико-правову характеристику кримінально-правових норм за видовими ознаками;
3. сформулювати значення класифікації кримінально-правових норм.

Об’єкт дослідження – правова норма як категорія кримінального права.

Предмет дослідження – особливості видів кримінально-правових норм.

Методи дослідження: філософські: діалектичний, синергетичний – дослідження видів кримінально-правових норм як динамічної категорії розвитку, метафізичний – дослідження наукового поняття кримінально-правових норм;

загальнонаукові: формально-логічний і соціологічний метод дозволили визначити значення класифікації кримінально-правових норм; аналіз, синтез – при дослідженні ознак та поняття видів кримінально-правових норм.

Джерела дослідження. Джерелами дослідження слугували наукові статті, монографії, міжнародні та національні нормативно-правові акти, інші публікації.

Практичне значення отриманих результатів полягає у можливості їх використання у ЗВО при викладанні окремих дисциплін, зокрема  “Теорія права”,  “Теорія держави і права”,  “Кримінальне право України”,  “Кримінальне право України: Загальна частина”.

Структура роботи. Робота складається зі вступу, трьох розділів, п’яти підрозділів, загальних висновків, списку використаної літератури, додатків. Обсяг основної частини роботи становить 30 сторінок.

 

РОЗДІЛ І. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА КРИМІНАЛЬНО-ПАВОВИХ НОРМ

1.1. Поняття кримінально-правової норми

 

Право є комплексною категорією, тому існує багато підходів до розуміння цього поняття. Наведемо деякі з них: нормативний підхід, за яким право є системою правових норм, що регулюють поведінку людей і відносини між ними. Цей підхід акцентує увагу на тому, що право встановлює правила, які повинні бути дотримані кожним. Філософський підхід: за цим підходом право розглядається як складова частина соціальної істинності і досліджується в контексті соціальної філософії.

На думку прихильників цього підходу,  право пов’язане зі сенсами і цінностями суспільства, а не лише з нормами. Історичний підхід: за цим підходом право розглядається як еволюція правових норм та звичаїв, яка починається з ранніх цивілізацій і прогресує до сьогодення. Цей підхід акцентує увагу на тому, як право змінилося з часом і як це вплинуло на суспільство. Прагматичний підхід: розглядає право як інструмент для досягнення певних цілей, таких як забезпечення прав і свобод громадян, захисту власності тощо. Згідно із цим підходом, право може бути використане для досягнення конкретних функцій і завдань. Наведене демонструє, що право може бути представленим з огляду на різні концепції, проте ми вважаємо, що найбільш доцільно буде грунтувати нашу наукову роботу на засадах нормативістської (позитивістської) концепції права, зважаючи на те, що предметом дослідження є власне норма права.

Нормативістська теорія права бере свій початок від правового позитивізму, її засновником є австрійський юрист Ганс Кельзен. Пояснення природи нормативізму міститься в його праці  “Чиста теорія права”. Нормативісти стверджують, що ідея права має доктринальні особливості, які встановлюють характеристики та особливості права. Саме завдання юриспруденції базується на вивченні норм права та встановленні їх конкретного змісту [1, с. 185].

Під  «чистою теорією « мається на увазі вчення, позбавлене всіх елементів,  додаткового характеру, тобто, дотичних до юриспруденції. Юридична наука займається не соціальними передумовами, а специфічним юридичним (нормативним) змістом права. Чисте вчення про право, на думку Кельзена, є теорією позитивного права та є  «чистим « тому, що займається одним лише правом, його юридичним (нормативним) змістом і  «очищає право від всього, що не є правом у точному значенні «. Предмет вивчення теорії права за чистою концепцією теорії права – саме норми законодавства та правопорядок, адже правова реальність відображається, у тому числі, і в позитивізмі закону [2].

Поняття норми права належить до числа найважливіших категорій теорії права. Будь-яке правове явище розкривається і виявляє себе лише у взаємозв’язку з нормами права. Саме через норми права держава здійснює вплив на суспільство, на їх основі визначаються повноваження державних структур, завдяки нормам конкретизуються та реалізуються суб’єктивні права. Норма права є первинною клітинкою права та вихідним структурним елементом системи права. Увага до розвитку вчення про правову норму була приділена науковцями, серед яких були М.М. Коркунов, Ф.В. Тарановський, Г.Ф. Шершеневич та інші, проте пізніше воно було розвинуто радянськими вченими, хоча і дещо у викривленому вигляді, у зв’язку із тоталітарними умовами суспільства.

Сучасний етап розвитку вчення про правову норму вимагає не тільки подальшого вдосконалення, але й переосмислення важливих ознак правової норми, її поняття та сутності, із врахуванням тенденцій до гуманізації та європеїзації права. У науці відсутня однозначна відповідь на запитання, як і звідки виникла норма права, проте існують дві основні точки зору: теорія практики стверджує, що норми є вираженням або артикуляцією поведінки людей; Інтерпретаційна теорія стверджує, що норми не пов’язані з поведінкою, як стверджує практична теорія, а є засобом, за допомогою якого ми розуміємо таку поведінку, натомість зв’язок між двома групами набагато тісніший, ніж здається на перший погляд [3].

Не можна стверджувати, що поняття  «норма права» є тотожним з поняттям  «право». Хоча вони пов’язані між собою та мають спільні риси, вони все ж мають свої відмінності. Окрема норма права або група норм не можуть бути розглянуті як право у цілому. Норма права має свої власні специфічні особливості, які конкретизують уявлення про право, його поняття, сутність та зміст, механізм регулятивного впливу на суспільні відносини. Науковці вважають, що норми права можна порівняти з цеглинками, з яких будується будівля права,  або що норма права є первинною клітиною права і представляє собою правило поведінки  [4]. Норма права є первинною структурною одиницею права, правилом поведінки, що визнається та охороняється державою. Вона є найпростішим односистемним правовим утворенням в складі системи права, що має логічно завершений і цілісний характер та проявляє всі основні властивості права.

У кримінальному праві нормою є загальнообов’язкове правило соціальної поведінки, що визначене державою та виражене в законі про кримінальну відповідальність. Це правило спрямоване на охорону суспільних відносин шляхом загрози застосування засобів кримінально-правового впливу за вчинення кримінальних правопорушень, а також реального їх застосування до осіб, які їх вчинили. Кримінально-правові норми є законодавчо оформленими правилами, які регулюють правомірну поведінку та відрізняються виразною імперативністю державної волі. Вони призначені для регулювання відносин між громадянами та державою, зокрема, з фактами кримінально-протиправного діяння, покарання та звільнення від кримінально-правової відповідальності [5, с. 17].

Згідно з М. І. Мельником, розуміння правил поведінки в аспекті неприпустимої поведінки є підставою для визнання положень Особливої частини Кримінального кодексу України як норм права, які визначають недозволену поведінку суб’єкта [6, с. 115-119]. Кожна кримінально-правова норма є загальним правилом поведінки, створеним законодавством про кримінальну відповідальність [4]. Дослідження різних поглядів на поняття  «норма права « та ознак норм кримінального права дозволило вітчизняним науковцям визначити кримінально-правову норму як загальнообов’язкове правило, що передбачає заборону кримінально-протиправного діяння, передбаченого Особливою частиною Кримінального кодексу України, та забезпечується примусовим потенціалом засобів кримінально-правового впливу [7, с. 89-106].

 

Для отримання повного тексту придбайте роботу!