Курсова робота ” Використання ігрових технологій у процесі навчання молодших школярів “

ЗМІСТ

 

ВСТУП

РОЗДІЛ I. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ВИКОРИСТАННЯ ІГРОВИХ ТЕХНОЛОГІЙ В ПОЧАТКОВІЙ ШКОЛІ

1.1 Сутність і функції гри та ігрової діяльності

1.2 Теорія та класифікація ігор

1.3 Ігрові педагогічні технології. Ігрові мотиви і організація ігор

РОЗДІЛ II. ЗАСТОСУВАННЯ ІГРОВИХ ТЕХНОЛОГІЙ НА УРОКАХ У ПОЧАТКОВІЙ ШКОЛІ

2.1 Методика проведення гри в початковій школі

2.2 Загальна характеристика досвіду педагогів використання ігрової  діяльності молодших школярів

 

ВИСНОВОК

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

 

ВСТУП

 

          Актуальність дослідження. В даний час школа потребує такої організації своєї діяльності, яка забезпечила б розвиток індивідуальних здібностей і творчого ставлення до життя кожного учня, впровадження різних інноваційних навчальних програм, реалізацію принципу гуманного підходу до дітей та іншими словами, школа надзвичайно зацікавлена у знанні про особливості психічного розвитку кожної конкретної дитини.

          Одним із видів таких інноваційних технологій є ігрові технології. Їх використання на уроках у початковій школі відповідає природним потребам дитини. адже за своєю природою гра – це найважливіша форма життєдіяльності дітей.

          У дитячому віці саме в грі відбувається вільний розвиток особистості. Можна говорити і про те, що гра є специфічною формою прояву активності та саморозвитку дитини.

          Гра в навчанні – це спосіб зробити серйозну роботу цікавою, вона розвиває психологічну гнучкість, розкутість, комунікабельність, емоційно-вольовий вплив, вона ж є засобом розвитку дитячої уяви, розвиває пізнавальні здібності, емоційний бік особистості, збагачує словниковий запас.

          Гра – іскра, що запалює вогник допитливості, зацікавленості та вимагає концентрації уваги учнів, напруження їх сил. Вона має здатність організувати життя дітей, наповнити його змістом.

          Ігри – одне з найсильніших виховних засобів у руках суспільства. Саме у грі виявляються і розвиваються різні сторони дитячої особистості, задовольняється багато інтелектуальних та емоційних потреб, складається характер. Використання ігрових прийомів сприяє формуванню творчої індивідуальності.

          Гра є найприроднішою і найпривабливішою діяльністю для молодших школярів. К. Д. Ушинський писав: «Зробити серйозне заняття для дитини цікавим — ось завдання початкового навчання.

          Кожна здорова дитина потребує діяльності і до того ж серйозної діяльності. З перших же уроків привчайте дитину полюбити свої різних подіях, виконувати будь-які дії, спілкуватися зі своїми однолітками обов’язки й знаходити приємність в їх виконанні».

          Науковці виділяють такі типи ігор: предметні, сюжетні, рольові, ділові, імітаційні, ігри-драматизації, творчі ігри. Головна особливість творчої гри – наявність уявної ситуації, в якій дитина має можливість брати участю. У творчій грі дитина створює навколишню дійсність.

          Гра повинна бути вільною та самостійною діяльністю, що виникає за ініціативою дитини. Ці ігри сприяють психологічній розкріпаченості та свободі прояву особистісного «Я». Рухливі та дидактичні ігри розвивають відчуття, діти засвоюють лічбу, розвивається мовлення.

          Складовими дидактичної гри є певна педагогічна мета, правила, ігрова дія та навчальне завдання. Дидактична гра як форма ігрового навчання має сенс лише тоді, коли дидактичне навчальне завдання приховане від дитини за ігровою цікавою дією.

          Дитина не бачить очевидну мету гри, поставлену педагогом, завдяки присутності ігрових елементів: очікування і несподіванки, загадки, руху. Здібності людини успішно виявляються лише у тій діяльності, яка вимагає розвитку саме цих здібностей.

          Відповідно, для розвитку творчих здібностей необхідна діяльність, що містить у собі творчість. Творча діяльність виявляється, передусім, в оригінальності та в розвитку уяви.

          Отже, ідеальним для розвитку творчості є навчання з використанням ігрових елементів, адже саме гра (особливо сюжетно-рольова, або творча) навчає таких обов’язкових для розвитку творчості здібностей, як моделювання, порівняння, узагальнення, конкретизація, навчання мистецтва.

          Крім того, гра сприяє внутрішній розкутості, без якої не може бути творчості. На основі ігрової діяльності у дитини формується низка психологічних новоутворень.

          Це передусім уява та символічна функція свідомості, що дозволяють дитині в своїх діях переносити властивості одних речей на інші. Задовольняючи свою природну, невсипучу потребу в діяльності, під час гри учні «добувають» в уяві все, що недоступне їм у навколишній дійсності.

          У захопленні вони не помічають, що навчаються, розвивають фантазію. Разом із тим у дитини виникає осмислена орієнтація у власних переживаннях та їх узагальнення, на основі чого можуть бути сформовані навички їх культурного виявлення.

          Найефективнішим способом навчити дитину мислити творчо є гра, і особливо гра розвивальна. Саме завдяки ігровим формам занять вдається залучити навіть пасивних учнів до систематичної розумової праці, дати дитині відчути успіх, повірити в свої сили. Багато дидактичних ігор містять елементи змагання. У них хтось виграє, а хтось програє.

          Такі ситуації допомагають формувати в учнів справедливе ставлення ідо власних успіхів, і до тих, хто програв. Щоб одна й та сама гра не набридла, через певний час необхідно щось змінювати, ускладнювати завдання, враховуючи засвоєний матеріал, індивідуальні особливості молодших школярів.

          Гра дарує щохвилинну радість, задовольняє актуальні невідкладні потреби, а ще – спрямована у майбутнє, тому що під час гри у дітей формуються чи закріплюються властивості, вміння, здібності, що необхідні їм для виконання соціальних, професійних, творчих функцій у майбутньому. І скрізь, де є гра, панує здоров’я, радість дитячого життя.

          У процесі ігрової діяльності в учнів виробляється звичка зосереджуватися, самостійно думати, розвивати увагу. Захопившись грою, діти не помічають, що навчаються, до активної діяльності залучаються навіть найпасивніші учні. А. С. Макаренко писав: «Гра має важливе значення в житті дитини… Якою буде дитина в грі, такою вона буде і в праці, коли виросте.

          Тому виховання майбутнього діяча відбувається перш за все в грі…» Отже, гра, її організація — ключ до організації виховання. У грі формується низка особливостей особистості дитини, вона являється своєрідною школою підготовки до праці. У грі виробляється спритність, витримка, активність. Це школа спілкування дитини. У грі найповніше виявляються індивідуальні особливості, інтелектуальні можливості, нахили, здібності дітей.

          Гра – творчість, гра – праця. «Праця – шлях дітей до пізнання світу»,- писав О. М. Горький. Пізнавальні (дидактичні) ігри – це спеціально створені ситуації, що моделюють реальність, з якої учням необхідно знайти вихід. Дидактичні ігри бажано широко використовувати як засіб навчання, виховання і розвитку школярів.

          Об’єкт дослідження: ігрова діяльність молодших школярів

Предмет дослідження: використання ігрових технологій у процесі навчання молодших школярів.

          Мета дослідження полягає в теоретичному обгрунтуванні та апробації методик використання ігрових технологій як однієї з форм організації пізнавальної діяльності школярів при вивченні нового матеріалу на уроках у початковій школі.

          Завдання дослідження:

1. Провести теоретичний аналіз психологічної та педагогічної літератури з метою виявлення сутності гри.
2. Вивчити стан практики використання ігрових технологій на уроках у початкових класах.
3. Виявити педагогічні та методичні основи конструювання та використання ігрових технологій.
4. Розробити систему дидактичних ігор, що забезпечують оптимальний характер ігрової діяльності та методичні рекомендації щодо її використання.

 

РОЗДІЛ I. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ВИКОРИСТАННЯ ІГРОВИХ ТЕХНОЛОГІЙ В ПОЧАТКОВІЙ ШКОЛІ

1.1 Сутність і функції гри та ігрової діяльності

 

          Гра є одним з найцікавіших видів людської діяльності, провідною діяльністю дошкільника, засобом його всебічного розвитку, важливим методом виховання, її назвали «супутником дитинства», хоч у житті граються не тільки діти, а й дорослі. Дитяча гра – це діяльність, спрямована на орієнтування в предметній і соціальній дійсності, в якій дитина відображає враження від їх пізнання.

          Мати дитинство – це передусім мати право на розвиток власної ігрової діяльності, яка є важливою складовою дитячої субкультури. Водночас гра є могутнім виховним засобом, у ній, за словами К. Ушинського, реалізується потреба людської природи.

          Сутність дидактичних ігор полягає у вирішенні пізнавальних завдань, поставлених в цікавій формі. Саме вирішення пізнавальної задачі пов’язано з розумовою напругою, з подоланням труднощів, що привчає дитину до розумової праці. Одночасно розвивається логічне мислення дітей. Засвоюючи або уточнюючи в дидактичній грі той або інший програмний матеріал, діти вчаться спостерігати, порівнювати, класифікувати предмети по тих або інших ознаках; вправляти пам’ять, увагу; вчаться застосовувати чітку і точну термінологію, зв’язно розказувати; описувати предмет, називати його дії і якості; проявляють кмітливість, винахідливість .

          Ігрова діяльність є складним системним утворенням, структура якого охоплює мотиваційно-цільовий, змістовий, процесуально-операційний, контрольно-оцінний та результативний компоненти.

          Щоб ігрова діяльність на уроці проходила ефективно і давала бажані результати, необхідно нею керувати, забезпечивши виконання таких вимог :

1. Готовність учнів до участі в грі. (Кожний учень повинен засвоїти правила гри, чітко усвідомити мету її, кінцевий результат, послідовність дій, мати потрібний запас знань для участі у грі).
2. Забезпечення кожного учня необхідним дидактичним матеріалом.
3. Чітка постановка завдання гри. Пояснення гри – зрозуміле, чітке.
4.   Складну гру слід проводити поетапно, поки учні не засвоять окремих дій, а далі можна пропонувати всю гру і різні її варіанти.
5. Дії учнів слід контролювати, своєчасно виправляти і спрямовувати, оцінювати.
6. Не можна допускати приниження гідності дитини (образливі порівняння, оцінка за поразку в грі, глузування тощо).

          Гра має багатовікову історію. Аналіз змісту ігор дітей різних народів і епох наводить на висновок, що гра виникла після праці й на її основі. Очевидно, тому в іграх дітей первісних людей відображена війна, полювання, землеробські процеси.

          Наслідуючи в грі діяльність дорослих, діти оволодівають найпростішими трудовими навичками і всім тим, що чекає їх у дорослому житті. Також, на думку більшості дослідників, ігри виконують тренувальну функцію в онтогенезі. Найпоширеніша думка про функції гри як про тренування навичок «дорослих» дій. Саме про це пише А. Н. Леонтьев у роботі «Психологічні основи дошкільної гри».

          «Уході діяльності дитини виникає суперечність між бурхливим розвитком у нього потреби у дії з предметами, з одного боку, і розвитком здійснюють це дію операцій – з іншого.

          Дитина хоче сама керувати автомобілем, вона сама хоче гребти на човні, але не може здійснити цієї дії тому, що не володіє і не може оволодіти тими операціями, які потрібні реальними предметними умовами данної дії … це протиріччя … може вирішитися у дитини тільки в одному єдиному типі діяльності, а саме в ігровій діяльності, у грі … » [11, с. 93].

          Втім, існують і інші точки зору на функцію гри в житті людей. В. Н. Дружинін вважає, що основна функція інтелекту – це створення прогностичних моделей, побудова можливих варіантів майбутнього. Тоді гра (створення ймовірних світів і дії з ними) – це один із проявів інтелекту, його невід’ємна властивість. Це властивість не залежить від віку, просто «породження моделей світу» інакше називається – мистецтвом, філософією. І чим інтелектуальніша людина, тим більше вона повинна бути схильною до гри.

          Л. С. Виготський ще в 20-х роках минулого століття звернув увагу на зміну змісту і динаміки дитячої гри. Одна з глав цієї книги Л. С. Виготського «Педагогічна психологія» містить дослідження педагогічного значення гри.

«… Уже давно виявлено, – пише Л. С. Виготський, – що гра не представляє з себе чогось випадкового, вона незмінно виникає на всіх стадіях культурного життя в найрізноманітніших народів і представляє фатальну і природну особливість людської природи. Ігри організують вищі форми поведінки, бувають пов’язані з роздільною здатністю досить складних завдань поведінки, вимагають від гри напруги, кмітливості і винахідливості, спільного і комбінованої дії самих різних здібностей і сил.

Польський дослідник Стефан Шуман відзначає, що гра – характерна і своєрідна форма активності дитини, завдяки якій він вчиться і набуває досвіду. Шуман вказав на той факт, що гра спонукає в дитині найвищі емоційні переживання і активізує його найглибшим чином. Згідно Шуману, гру можна сприймати як процес розвитку , спрямований своєрідним чином на формування спостережливості, уяви, понять і навичок.

          Гра настільки багатофункціональна, оригінальна, унікальна, її кордони настільки великі і прозорі, що дати їй якесь чітке, лаконічне визначення, напевно, просто неможливо. Багато пояснення гри, якими володіє наука, неточні, неповні, іноді й просто невірні.

          Нідерландський філософ культури Йохан Хейзінга так дивиться на цю проблему: «Мабуть, можна було б прийняти одне за іншим всі перераховані токування, не впадаючи при цьому в обтяжливу плутанину понять. Звідси випливає, що всі ці пояснення вірні лише почасти. Якщо хоч одне з них було вичерпним, воно виключало б всі інші або, як вищу єдність охоплювало їх і вбирала в себе» [23, c. 22].

          Гра – це вид діяльності в умовах ситуацій, спрямованих на відтворення і засвоєння суспільного досвіду, в якому складається й удосконалюється самоврядування поводженням. Більшість ігор відрізняє наступні риси [25, с.14.]:

• вільна розвиваюча діяльність, що вживається лише за бажанням дитини, заради задоволення від самого процесу діяльності, а не лише від результату (процедурне задоволення);
• творчий, значною мірою імпровізаційний, активний характер цієї діяльності («поле творчості»);
• емоційна піднесеність діяльності, суперництво, змагальність, конкуренція («емоційне напруження»);
• наявність прямих або непрямих правил, що відображають зміст гри, логічну та тимчасову послідовність її розвитку.

          На думку С. А. Шмакова, як феномен педагогічної культури гра виконує такі важливі функції:

• Функція соціалізації.

          Гра – є сильний засіб включення дитини в систему суспільних відносин, засвоєння ним багатств культури.

• Функція міжнаціональної комунікації.

          Гра дозволяє дитині засвоювати загальнолюдські цінності, культуру представників різних національностей, оскільки «гри національні і в той же час інтернаціональні, міжнаціональні, общечеловечность».

• Функція самореалізації дитини у грі як «полігоні людської практики».

          Гра дозволяє, з одного боку, побудувати і перевірити проект зняття конкретних життєвих труднощів у практиці дитини, з іншого – виявити недоліки досвіду.

• Комунікативна функція гри яскраво ілюструє той факт, що гра – діяльність комунікативна, що дозволяє дитині ввійти в реальний контекст складних людських комунікацій.
• Діагностична функція гри надає можливість педагогові діагностувати різні прояви дитини (інтелектуальні, творчі, емоційні та ін.) У той же час гра – «поле самовираження», в якому дитина перевіряє свої сили, можливості у вільних діях, самовиражаються і самостверджуються себе.
• Терапевтична функція гри полягає у використанні гри як засобу подолання різних труднощів, що виникають у дитини в поведінці, спілкуванні, навчанні.«Ефект ігрової терапії визначається практикою нових соціальних відносин, які дитина отримує у рольовій грі. Саме практика нових реальних відносин, в які рольова гра ставить дитину як з дорослим, так і з однолітками, відносин свободи і співпраці, натомість відносин примусу і агресії, призводить зрештою до терапевтичного ефекту »[5, с.124.]
• Функція корекції – є внесення позитивних змін, доповнень до структури особистісних показників дитини. У грі цей процес відбувається природно, м’яко.

          Крім вищенаведеного, необхідно наголосити і про виховуючу роль гри. Гра має значення і для формування дружного колективу, і для формування самостійності, позитивного відношення до праці, для виправлення деяких відхилень в поведінці окремих дітей і для багато чого іншого. Всі ці виховуючі ефекти спираються як на свою підставу, на той вплив, який гра дає на психічний розвиток дитини, на становлення його особистості.

 

Для отримання повного тексту придбайте роботу!