Курсова робота ” Використання педагогічних ідей В. Верховинця в музичному вихованні дітей молодшого дошкільного віку “

ЗМІСТ

 

ВСТУП

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ТЕОРІЇ ТА МЕТОДИКИ МУЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ

1.1. Музика як вид мистецтва та її роль у вихованні дітей

1.2. Інноваційні технології в галузі дошкільної музичної Освіти

1.3. Житєвий та творчий шлях Василя Миколайовича Верховинця

РОЗДІЛ ІІ.  МЕТОДИЧНІ АСПЕКТИ ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ ЗАСОБАМИ МУЗИЧНОГО МИСТЕЦТВА В. ВЕРХОВИНЦЯ

2.1. Музично-педагогічні ідеї В. Верховинця

2.2. Методика музичного навчання та виховання В. Верховинця

2.3. Впровадження елементів системи музичного виховання В. Верховинця в навчально-виховний процес дошкільної освіти

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

ВСТУП

 

Актуальність теми. Сучасне суспільство стикається з рядом проблем, пов’язаних із розвитком дітей, зокрема у сфері музичного виховання. Забезпечення повноцінного розвитку особистості на ранніх етапах життя є важливою передумовою для формування гармонійної та творчої особистості. У цьому контексті особливо актуально вивчення педагогічних ідей видатного українського педагога і музиканта В. Верховинця та їх вплив на музичне виховання дітей дошкільного віку.

В. Верховинець, який жив у першій половині XX століття, був не лише видатним композитором і диригентом, але й визнаним педагогом. Він вніс вагомий внесок у розвиток методики музичного виховання дітей, вивчення їхньої музичної чутливості та творчих здібностей. Засновані ним принципи та методи викладання залишаються актуальними й ефективними й сьогодні.

Застосування педагогічних ідей В. Верховинця може стати основою для створення ефективних програм музичного виховання в дитячих закладах. Врахування особливостей вікових та індивідуальних розвитку дітей дозволяє створювати більш адаптовані та успішні методики.

Крім того, вивчення цієї теми може внести свій внесок у розуміння психологічних та педагогічних аспектів музичного виховання на ранніх етапах життя. Розвиток музичних здібностей дітей впливає на їхній когнітивний, емоційний та соціальний розвиток, що, в свою чергу, визначає якість їхнього життя та успішність у подальшому навчанні.

Отже, тема «Використання педагогічних ідей В. Верховинця в музичному вихованні дітей молодшого дошкільного віку» є актуальною з погляду сучасних викликів та потреб в галузі дошкільної освіти та розвитку музичних здібностей дітей. Вивчення цієї теми може сприяти розширенню та поглибленню знань в галузі музичної педагогіки та сприяти подальшому вдосконаленню методик виховання та навчання дітей.

Метою дослідження полягає в систематизації, аналізі та висвітленні педагогічних концепцій та методів, запропонованих В. Верховинцем, щодо музичного виховання дітей молодшого дошкільного віку.

Для досягнення визначеної мети було поставлено такі завдання:

1. Проаналізувати музику як вид мистецтва та її роль у вихованні дітей;
2. Розкрити інноваційні технології в галузі дошкільної музичної освіти;
3. Дослідити житєвий та творчий шлях Василя Миколайовича Верховинця;
4. Описати музично-педагогічні ідеї В. Верховинця;
5. Проаналізувати методику музичного навчання та виховання В. Верховинця;
6. Обгрунтувати впровадження елементів системи музичного виховання В. Верховинця в навчально-виховний процес дошкільної освіти.

Об’єкт дослідження: педагогічні погляди В. Верховинця.

Предмет дослідження: використання педагогічних ідей В. Верховинця в музичному вихованні дітей молодшого дошкільного віку.

Методи дослідження включають теоретичне обґрунтування наукової літератури та аналіз публікацій у педагогічних науково-популярних журналах.

Структура курсової роботи. Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків та списку використаної літератури.

 

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ТЕОРІЇ ТА МЕТОДИКИ МУЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ

1.1. Музика як вид мистецтва та її роль у вихованні дітей

 

Музика представляє собою одну з форм мистецтва, яка слугує як інструмент для осмислення навколишнього світу та формування особистості. Вона здатна виражати почуття та емоції людей, передавати їхні настрої та думки. Як вид мистецтва, музика має прямий вплив на чуттєву сферу особистості, а відсутність конкретних візуальних елементів, що безпосередньо пов’язані із музичним вмістом, підсилює її емоційний та чуттєвий вплив.

На думку О. Шаповала, «характер естетичного, включаючи музичне виховання, полягає в тому, що воно сприяє формуванню розуміння краси, витонченості, глибини сприйняття світу, розвитку духовних потреб та емоційно-естетичного ставлення до реальності та мистецтва, а також сприяє розвитку творчих здібностей» [16, с. 22].

Виконуючи функцію соціалізації, музика сприяє формуванню особистості, розвитку самопізнання та самовираження. Вона впливає на створення світогляду людини та є ефективним засобом міжособистісного спілкування. Музичне мистецтво, відображаючи різноманіття життя, підтримує моральну красу людини, розкриває багатство її духовного світу та висвітлює вічні людські ідеали, такі як відданість, дружба та інші.

Діти особливо чутливі до прекрасного і натхненно реагують на нього. Музика, яка є унікальним та універсальним засобом людського спілкування, перетинає кордони і час. За допомогою музики людина може не лише висловити свою особистість, внутрішні переживання та почуття, але й зробити свою сутність зрозумілою іншим людям.

Крім соціально-морального аспекту, музичне виховання має важливе значення у формуванні у дітей естетичних почуттів. Активно залучаючи їх до культурної музичної спадщини, особливо – до національної, ми допомагаємо дітям освоювати еталони краси та засвоювати цінний мистецький досвід, переданий поколіннями.

Музика сприяє розумовому розвитку дитини. Під час обговорення музики, крім засвоєння пізнавальних відомостей про неї, відбувається обговорення різноманітних життєвих ситуацій, що навчає дітей аналізу, встановленню взаємозв’язків та інших когнітивних навичок. Розмови про музику сприяють збагаченню словника дітей за допомогою доступних їм музичних термінів, образних слів і виразів, що описують настрій та почуття, передані музикою [12, с. 10].

О. А. Грабарєва, розглядаючи мистецьку природу музичного твору, відмічає, що його ключовою особливістю є художній образ. Це центральний елемент, який становить ядро та серце мистецького твору, в ньому втілені почуття, стани та переживання, якими митець прагне поділитися [8, с. 18].

Художній образ у мистецькому творі представляє собою цілісність зображувальності та виразності. Зображувальність включає наочність та конкретність зображення дій, вчинків людей, об’єктів, які можуть бути реальними або фантастичними. Наприклади зображувальності в музиці включають: «Політ джмеля» муз. М. Римського-Корсакова; «Трійка» муз. Г. Свиридова; «Пісня жайворонка» муз. П. Чайковського тощо.

Для того щоб підкреслити зображувальність у музиці, композитори присвоюють своїм творам назви та визначають своєрідну програму, хоча це може обмежити уяву слухача певними контекстуальними межами. Така форма музики часто називається програмною. Інколи програма подається вельми конкретно (наприклад, «Веселий селянин, який повертається з роботи», муз. Р. Шумана), а іноді – у вигляді загальної концепції твору (наприклад, симфонія «Зимові мрії», муз. П. Чайковського).

 

1.3. Житєвий та творчий шлях Василя Миколайовича Верховинця

 

Василь Миколайович Верховинець (Костів) народився 5 січня 1880 року у селі Старий Мізунь, що розташоване в Долинському повіті Станіславського воєводства Галичини (сучасна Івано-Франківська область) у сім’ї малоземельного селянина.

Мати – Василя Миколайовича Верховинця (Костіва), Марія Олександрівна, володіла чудовим голосом та багатою колекцією народних пісень. З дитинства вона часто співала своєму синові, розкриваючи йому чарівний світ музики. Батько, Микола Ілліч Костів, керував церковним хором у сільській церкві. Був він не лише вченою й талановитою особистістю, але й патріотично налаштованим. Він активно збирав та записував українські народні пісні, легенди, обряди та інші фольклорні матеріали.

Микола Ілліч організовував та керував великим хором місцевих мешканців у Старому Мізуні, проводив тематичні концерти української пісні та поезії не лише у своєму селі, а й у навколишніх населених пунктах. Родина Костівих була пронизана духом поваги до українського народного мистецтва, літератури й музики, що вплинуло на виховання Василя у надзвичайно позитивний спосіб. Він захоплювався танцями та піснями народу, активно брав участь у шкільному та церковному хорах, проявляючи виняткові музичні здібності та завжди бажав навчатися. Це бажання переважно визначило його подальший шлях.

Проте, за словами Ярослава Верховинця, «сільському хлопцеві в ті часи Австро-Угорської монархії було надзвичайно важко отримати освіту та знайти своє місце у суспільстві, оскільки українське населення систематично переслідувалося цісарським урядом. Діти сільських фермерів у кращому випадку завершували шкільну освіту на чотирикласній сільській школі, часто з акцентом на сільське господарство. Після цього перед ними стояла важка довготривала праця для забезпечення власного існування. Отримання вищої освіти було практично недосяжним мріянням» [5, 9].

Побачивши широкі творчі здібності Василя, священик Старомізунської сільської церкви Володислав Дорожинський порадив М. І. Костіву відправити свого дванадцятирічного сина для подальшої освіти до Львова після закінчення сільської школи. У 1892 році хлопець прийняв участь у бурсі при Ставропігійному інституті, де готували майбутніх студентів для духовних і педагогічних семінарій. Студенти цього закладу вивчали музичну грамоту, сольфеджіо, церковнослов’янську мову, духовну музику та обряди, одночасно здобуваючи загальну освіту в міських школах або в Українській гімназії.

Після закінчення бурси у 1895 році та успішного складання вступних екзаменів, Василь Миколайович був прийнятий до учительської семінарії в Самборі. Його прагнення до мистецтва й бажання зреалізуватись у цьому напрямку стали відомі ще під час навчання, коли він часто відвідував українські музично-драматичні та оперні театри у Львові. Виступи видатних українських співаків Соломії Крушельницької та Олександра Мишуги залишали на нього невимовне враження.

 

РОЗДІЛ ІІ. МЕТОДИЧНІ АСПЕКТИ ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ ЗАСОБАМИ МУЗИЧНОГО МИСТЕЦТВА В. ВЕРХОВИНЦЯ

2.1. Музично-педагогічні ідеї В. Верховинця

 

Педагогічна спадщина В. Верховинця є значною складовою у історії музичної педагогіки. До неї входять навчальні матеріали, такі як «Весняночка», «Теорія українського народного танцю», та «Хрестоматія українських народних танців», в яких відображені знання та практичний досвід Верховинця як музиканта, актора, хорового диригента, етнографа, а також його багаторічний досвід роботи з дітьми та студентами вищих навчальних закладів.

У цих посібниках зібрано багатий дидактичний матеріал, призначений для навчання дітей співу та танцю, а також цінні методичні рекомендації. Особливу важливість для музичного виховання дітей має посібник «Весняночка», який включає пісні-ігри, зібрані в народі або створені відомими композиторами, такими як М. Лисенко, М. Леонтович, К. Стеценко, П. Козицький, П. Демуцький; а також фольклорні записи від авторів, таких як К. Квітка, С. Титаренко, А. Конощенко, С. Дрімцов, разом з авторськими музичними зразками.

«Весняночка» має педагогічне і естетичне значення завдяки можливості, яку вона надає дітям – відчути вплив музики, слів, танцю та ритмічних рухів на їхнє самопочуття.

У «Весняночці» зібрані пісні та ігри на різноманітні теми, де багато з них ознайомлюють дітей із різними видами праці, яку виконують дорослі: випічкою хліба («Печу, печу хлібчик»), косінням трави («Вийшли в поле косарі», «Молоді косарі»), посівом овочів, таких як морква, мак та пастернак («Плету лісочку»), заняттями бондаря («Бондар»), шевця («Шевчик»), коваля («Коваль») тощо [6].

Пісні-ігри, що увійшли до «Весняночки», можна умовно розділити на три групи. Перша група включає в себе твори, що відтворюють життєві ситуації у зафіксованому стані, показуючи розвиток образів в одному плані без суттєвих змін. Це дозволяє дітям втілити їх у такій же типовій манері.

До другої групи належать твори, які, хоча й відображають один образ, проте мають видиму динаміку розвитку. Ці твори мають конкретну послідовність дій, яка заохочує до різноманітних варіантів постановки пісень. Існування різних рухів під одну музичну основу дає дітям широкі можливості для творчості.

Третю групу складають твори, які мають музично-ігрові образи, що контрастують між собою, і стимулюють у дітей встановлення відносин між персонажами, розвиваючи сюжет гри. Ці твори відрізняються жвавим розвитком музично-поетичного змісту.

З метою досягнення цілей рухові вправи поділяються на:

а) підготовчі до танцювальних рухів (кивання головою, стукіт ногою, легке сплескування в долоні та інші);

б) танцювальні – елементи народного танцю;

в) гімнастичні – рухи з предметами або без них, колективно-порядкові вправи;

г) пантомімні рухи, що передають сюжетні образи – імітація рухів тварин, птахів, дій людей тощо [6].

Незважаючи на жанрово-тематичне розмаїття, В. Верховинець систематично підходив до вибору пісенного матеріалу, враховуючи вокальні потреби та поступове ускладнення музично-ігрових образів, відповідно до сюжетної лінії пісні та характеристик рухів. Його твори відзначалися зручною структурою, ясним музичним фундаментом та чіткою ритмічною організацією. Ці якості пісень сприяли формуванню високого рівня звучання та музичної культури.

Свідченням про увагу В. Верховинця до вокального розвитку є його відданість пісням з нисхідним рухом, що відомий як ефективний метод для збереження високого рівня звучання. У формуванні своїх педагогічних поглядів В. Верховинець був під впливом ідей М. Леонтовича, але одночасно переосмислив роль пісні у вихованні молодого покоління. Йому допомогла його різноманітна художня обдарованість, широкі інтереси та різноманітна художньо-творча діяльність.

Зрозумівши важливість музично-ритмічного чуття для розвитку, він переглянув роль руху під час співу у контексті загального (фізіологічного, психологічного та музичного) розвитку дитини. Основуючись на спостереженнях в педагогіці, він прийшов до висновку, що «…найсильніше бажання у дитини – це бажання руху» [6, с. 21].

Розуміння ключової ролі руху у житті дітей сприяло розширенню області використання цього елементу у навчально-виховному процесі. Педагог переконався, що рухові та ігрові компоненти, які він впроваджує на заняттях, допомагають дітям ефективніше й швидше засвоювати матеріал. Поєднання музики та руху приносило їм особливе задоволення, яке, за словами педагогає «неперевершеним засобом пробудження дитячого мозку до активної діяльності…» [6, с. 23].

 

Для отримання повного тексту придбайте роботу!