Курсова робота “Власність і право власності як основне речове право у сфері господарювання”

ЗМІСТ

 

ВСТУП

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПОНЯТТЯ ПРАВА ВЛАСНОСТІ ТА ЙОГО ВИДИ 

1.1. Суб’єкти і засоби виникнення та припинення права власності 

1.2. Право державної власності 

1.3. Право колективної власності 

РОЗДІЛ II. ПРАВО ВЛАСНОСТІ ТА ПОХІДНІ ПРАВА У СФЕРІ ГОСПОДАРЮВАННЯ 

2.1. Право власності 

2.2. Похідні права у сфері господарювання 

2.3. Правові засади здійснення корпоративних прав у сфері господарювання  

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

ВСТУП

 

Актуальність теми. У сучасних економічних умовах зростає роль підприємництва в країні, активно розвиваються капіталістичні приватно власницькі відносини, а в умовах глобалізації також зростає роль відносин прав власності в господарській сфері. У зв’язку з цим зросла необхідність створення правової системи власності в галузі управління та визначення її характеристик, складу, деталей формування та послідовності використання. У юридичній літературі України та чинному законодавстві часто можна зустріти поняття «правовий режим майна», але ні вчені, ні законодавці не виробили єдиного способу розуміння значення цієї універсальної категорії.

Слід зазначити, що широке використання правового режиму майна в різних галузях права підтверджує її універсальність. Однак вона була розроблена економічним правом і спрямована на встановлення особливого правового порядку формування (придбання), використання (експлуатації), вибуття (передачі, споживання, знищення) та звернення стягнення на майно господарюючого суб’єкта, що пов’язано з необхідністю впровадження в країні чіткого правового механізму в інтересах суспільства (оподаткування прибутку, захист конкурентного середовища, інтересів кредиторів, споживачів тощо).

Цивільне законодавство, незважаючи на те, що хоча майнові відносини і є предметом його регулювання, не може враховувати ці характеристики, оскільки воно характеризується переважно вирішальними методами правового нагляду, а Цивільний кодекс України володіє особливими приватноправовими характеристиками. В даному випадку роль економічного законодавства є ключовою, оскільки воно може гармонійно поєднувати в собі вирішальний (автономія волі) та імперативний (владних приписів) методи правового регулювання майнових відносин господарюючих суб’єктів.

Серед науковців, які присвятили свої дослідження проблемі майнових відносин у сфері господарювання, варто віднести: Вінник О. М., Знаменського Г. Л., Кравченко С. С., Кучер В. О., Мілаш В. С., Несинову С. В., Потоцького М. Ю., Смолина Г. В., Харитонову Є. І., Щербину В. С., Яворську О. С. та інших.

Метою дослідження є проведення правового аналізу майнових відносин у сфері господарювання та визначення їх характеристик і майнового складу відповідно до положень чинного законодавства України.

Відповідно до зазначеної мети автор визначив наступні завдання дослідження:

1) визначити особливості правового режиму майна у сфері господарювання;

2) надати правову характеристику основних видів майна за законодавством України;

3) окреслити основні риси права власності у сфері господарювання;

4) проаналізувати особливості похідних прав у сфері господарювання;

5) визначити правові засади здійснення корпоративних прав у сфері господарювання.

Об’єктом дослідження виступають майнові відносини у сфері господарювання.

Предметом дослідження є майно у сфері господарювання.

Методологія дослідження. При проведенні дослідження автор послуговувався наступними методами дослідження: аналізу та синтезу, узагальнення, структурно-системний, формально-логічний, формально-правовий та інші.

Структура роботи. Робота складається зі вступу, двох розділів, що вміщують шість підпунктів, висновків та списку використаних джерел (всього 19 найменувань).

 

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПОНЯТТЯ ПРАВА ВЛАСНОСТІ ТА ЙОГО ВИДИ

1.1. Суб’єкти і засоби виникнення та припинення права власності

 

Суб’єктами прав власності в Україні є народ України, громадяни, юридичні особи та держава. Згідно зі статтею 3 Закону України «Про власність» від 07.02.91 р. суб’єктами права власності можуть бути також інші держави, їхні юридичні особи, спільні підприємства, міжнародні організації, громадяни інших держав та особи без громадянства.

У разі придбання приватизованих об’єктів, а також у результаті іноземних інвестицій у формі, передбаченій Постановою Кабінету Міністрів України, іноземні юридичні особи та громадяни можуть стати власниками майна в Україні[1]. З метою забезпечення здійснення підприємницької діяльності законодавство допускає об’єднання власності громадян, юридичних осіб та держави і формує на цій основі форму змішаної власності; включаючи володіння спільними підприємствами за участю юридичних осіб та громадян інших держав.

Всі способи отримання права власності визначені в законодавстві і поділяються на первинні та похідні. Основні засоби належать до тих, де право власності вперше з’являється або виникає незалежно від попереднього власника. Зокрема, вони включають нові речі, що виникають в результаті виробничої діяльності, націоналізації, конфіскації, пошуку, збору та експропріації. Цей спосіб набуття права власності називається похідними продуктами, в яких права нового власника засновані на правах попереднього власника і є результатом волі попереднього власника.

У всіх випадках набуття похідних майнових прав відбувається законне спадкування – перехід прав від однієї особи до іншої. Найбільш поширеним похідним способом набуття права власності є передача предметів (постачання, купівля-продаж, дарування) за контрактом. Причини припинення права власності діляться на ті, які залежать від волі власника (угода про передачу майна, комплектація майна в результаті його використання), і ті, які від цього не залежать (примусовий продаж, конфіскація майна; майнова шкода, заподіяна стихійними лихами) [4].

Майнову основу господарювання складає право власності. Власник володіє засобами виробництва для підприємницької діяльності. Власник створює бізнес і визначає його завдання. Коли він не діяв самостійно, він довірив управління справами уповноваженій особі – підприємцю і встановив обсяг майнових прав підприємця. У цих випадках, згідно з договором, визначається частка прибутку, одержувана підприємцем від використання переданого майна. Власник також має право ліквідувати підприємство. Власник може використовувати майно для будь-якої комерційної діяльності, не забороненої законом. Умовою його поведінки є те, що вона не обмежує суспільні інтереси, які юридично захищені правами громадян, організацій і країни в цілому. Здійснення прав власності не повинно завдавати шкоди навколишньому середовищу.

У цих випадках, з одного боку, порушуються межі здійснення права власності на екологічно шкідливі продукти, а з іншого боку, виникають перешкоди для нормального здійснення права власності на природні ресурси. Закон не тільки забороняє власнику вчиняти дії, спрямовані на заподіяння шкоди особи або майну інших осіб, але також забороняє дії, які об’єктивно завдають такої шкоди або викликають високу ймовірність такої шкоди. У підприємницькій діяльності право власності реалізується по-різному. Такі власники як держава, адміністративно – територіальні утворення його шляхом здачі майна в оренду та створення підприємств, організацій чи установ.

Їм надається право на всебічне економічне управління або управління бізнесом. Таким чином, майно не розподіляється, а казначейські кошти реалізуються в господарському обороті через повноваження державних установ, тому це залежить від адміністративних регіональних утворень (наприклад: визначати порядок використання природних ресурсів). Права приватної власності в основному здійснюються власниками (групами власників). У компаніях та акціонерних товариствах управління майном здійснюється через збори співвласників або створені ними ограни. Громадяни безпосередньо керують своїм приватним (сімейним) бізнесом. Аналогічним чином керують селяни (фермери), і вони здійснюють право довічного спадкування права власності на землю, використовуючи належне їм майно.

 

Для отримання повного тексту придбайте роботу!