ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ 1. ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ ТА ІНСТРУМЕНТАРІЙ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЗАХИСТУ ПРАВ СПОЖИВАЧІВ
1.1. Нормативно-правова база захисту прав споживачів
1.2. Механізми забезпечення та реалізації прав споживачів в сучасних умовах
РОЗДІЛ 2. ПРАВОВІ ОСНОВИ ГАРАНТІЙНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЯКОСТІ ТОВАРУ
2.1. Концепція «гарантія якості» в контексті законодавства
2.2. Характеристика термінів гарантії якості товарів
РОЗДІЛ 3. ЮРИДИЧНІ АСПЕКТИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВ СПОЖИВАЧІВ: РЕГЛАМЕНТАЦІЯ ТА ЗАХИСТ В РАМКАХ ЗАКОНОДАВЧОГО ПОЛЯ
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
ВСТУП
Актуальність теми. Права споживачів є одними з основних прав людини, гарантованих статтею 42 Конституції України [12], в якій зазначено, що держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та всіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів. Питання захисту прав споживачів набуло особливої актуальності в умовах нестабільності, спричиненої пандемією, військовим вторгненням рф, економічною кризою та несумісністю законодавства у досліджуваній сфері із законодавством ЄС. Інтерес до захисту прав споживачів також пов’язаний зі стрімким розвитком цифрових технологій, коли реалізація товарів та послуг здійснюється за допомогою мережі «Інтернет».
У країнах з розвинутою економікою правам споживачів приділена особлива увага, споживач є основною фігурою в ринкових відносинах, на яку орієнтоване виробництво й підвищення якості товарів і послуг. Під час фінансової кризи питання захисту прав споживачів стало особливо гострим і актуальним. В Україні застосування санкцій до продавців і виробників неякісної продукції часто не дає результатів і після сплати штрафу вони продовжують займатися діяльністю, яка загрожує життю та здоров’ю покупців.
Тому кожному споживачеві дуже важливо знати всі можливі способи захисту своїх прав, адже це безпосередньо впливає на підвищення якості товарів і послуг у нашій країні.
Свою увагу до цієї проблеми звертали у своїх дослідженнях Г. Грабовська [4], І. Дудла [5], О. Звєрєва [9], Є. Конак [11], О. Коршакова [13], М. Машиністова [15], С. Приймак [18], Н. Салухіна [20], Р. Ханник-Посполітак [22] та інші. За словами Ю. Плахтій та Р. Бацар [17], у процесі ринкових перетворень, ускладнених такими явищами, як інфляція та підвищення цін, значно знизився рівень соціального захисту населення.
Мета курсової роботи полягає у висвітленні особливостей захисту прав споживачів у контексті вітчизняного законодавства.
Представлена мета курсової роботи обумовила необхідність розв’язання наступних завдань:
- проаналізувати нормативно-правову базу захисту прав споживачів;
- розкрити особливості механізмів забезпечення та реалізації прав споживачів в сучасних умовах;
- дослідити концепцію «гарантії якості» в контексті вітчизняного законодавства;
- розгянути терміти гарантії якості товарів;
- розкрити юридичні аспекти забезпечення прав споживачів: регламентацію та захист в рамках законодавчого поля.
Об’єктом дослідження є захист прав споживачів.
Предмет дослідження – правове регулювання захисту прав споживачів у системі вітчизняного законодавства.
Методологія роботи. У процесі написання даної курсової роботи були застосовані дві групи методів пізнання: загальнонаукові (а саме були використані: логічний метод дослідження, а саме пошуку та пізнання, який розкрився в аналізі, синтезі та узагальненні наукової інформації; системний метод); спеціально-правові (формально-юридичний метод).
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що результати та матеріали дослідження можуть бути використані при підготовці до семінарських занять, спецкурсів з проблем цивільного права, правознавства тощо.
Структура дослідження. Курсова робота складається зі вступу, 3 розділів, висновків та списку використаних джерел, які сформовані відповідно до завдань та мети, що були поставлені перед даним дослідженням. Повний обсяг роботи складає 33 сторінки. Список використаних джерел налічує 26 найменувань.
РОЗДІЛ 1. ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ ТА ІНСТРУМЕНТАРІЙ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЗАХИСТУ ПРАВ СПОЖИВАЧІВ
1.1. Нормативно-правова база захисту прав споживачів
На кожному етапі формування та розвитку держави, однією з ключових функцій було забезпечення захисту прав та інтересів споживачів. Н. Салухіна визначає захист споживачів як «забезпечений законом нагляд за якістю та безпекою продукції, а також всіх видів послуг і робіт зі сторони держави та громадсько-суспільного руху, що його підтримує» [20, с. 36].
Тлумачний словник визначає захист прав споживачів як «офіційно установлені законом чи іншими нормативними документами правила та норми, спрямовані на захист споживачів від продажу низької якості товарів та компенсацію збитків, заподіяних споживачам нечесною торгівлею» [21, с. 29].
У Законі України «Про захист прав споживачів» наведено таке визначення: «держава гарантує захист прав споживачів, надаючи їм можливість вільного вибору, отримання необхідних знань і кваліфікації, а також можливість самостійного прийняття рішень при придбанні та використанні продукції та послуг відповідно до їхніх потреб» [19].
На нашу думку, захист прав споживачів представляє собою комплекс заходів, спрямованих на регулювання суспільних відносин між особами, що придбають товари чи послуги для задоволення власних потреб (споживачами), та суб’єктами господарювання (виробниками, виконавцями, продавцями). Ці відносини регулюються, втілюються та контролюються державою та стосуються якості послуг і продукції.
З отриманням незалежності виникла необхідність розробки ефективних механізмів управління захистом прав споживачів у нових умовах. Таким чином, 12 травня 1991 року було ухвалено Закон «Про захист прав споживачів».
Він налагоджує відносини між особами, які є споживачами товарів (робіт, послуг), та виробниками, виконавцями і продавцями в умовах різних форм власності. Закон встановлює права споживачів і визначає механізми реалізації державного захисту цих прав [15, с. 127].
На сучасний момент налічується понад 40 законів та підзаконних актів у нормативно-правовій базі, спрямованих на захист прав споживачів. Зокрема, Конституція України визначає права споживачів. За висловлюванням вчених, законодавча база у сфері захисту споживачів пройшла кілька етапів свого розвитку (рис. 1.1).

Рис. 1.1 Етапи розвитку законодавчої бази в сфері захисту прав споживачів
Перший етап становлення законодавства про захист прав споживачів в Україні розпочався із прийняття Декларації про державний суверенітет України Верховною Радою УРСР. У цьому документі були визначені ключові принципи формування незалежної української держави та її соціально-економічної та правової системи. Саме 12 травня 1991 року Україна, ставши першою серед колишніх республік СРСР, прийняла Закон «Про захист прав споживачів».
1.2. Механізми забезпечення та реалізації прав споживачів в сучасних умовах
Забезпечення задоволення потреб споживачів у продовольчих та промислових товарах, побутових і комунальних послугах повинно відбуватись на підставі непередбаченого та повного виконання вимог щодо їх якості та безпеки. Цей процес також повинен піддаватись постійному контролю з боку держави.
Стаття 5 Закону України «Про захист прав споживачів» визначає правові гарантії захисту прав споживачів з боку держави. Згідно з цим положенням, державна політика у сфері захисту прав споживачів базується на забезпеченні захисту прав споживачів державою, наданні споживачам можливості вільного вибору товарів, здобутті знань і кваліфікації, необхідних для самостійного прийняття рішень при виборі товарів, їх придбанні і використанні відповідно до їхніх потреб. Також важливо, щоб це відбувалося в обсягах, які забезпечують рівень споживання, достатній для збереження здоров’я і підтримання життєдіяльності [5, с. 54].
Чинне законодавство України узгоджує наступні механізми захисту прав споживачів.
- Самозахист: Юридичне визначення самозахисту міститься у статті 19 Цивільного кодексу та статтях 8 і 9 Закону України “Про захист прав споживачів”. Самозахист здійснюється шляхом безпосереднього звернення до продавця або виробника, особливо якщо це стосується безпеки або якості товару, повноти або об’єктивності інформації. Закон передбачає цей механізм захисту для заміни товару неналежної якості. У випадках, коли заміна неможлива, споживач має право на повернення сплаченої за такий товар ціни або гарантований ремонт товару протягом певного періоду часу.
- Захист прав споживачів неправліннями організаціями: Стаття 24 Закону України «Про захист прав споживачів» визначає, що споживачі мають право формувати громадські організації для захисту своїх законних прав. Порядок створення та функціонування таких організацій регулюється Законом України «Про об’єднання громадян». Захист прав споживачів в інтересах суспільства є реалізацією публічного інтересу в забезпеченні конституційних прав громадян [12, с. 269].
У відміну від самозахисту, захист суспільних інтересів, зокрема прав споживачів, включає участь органів державної влади, органів місцевого самоврядування та судових органів. Цей вид захисту визначається проведенням аналітичної та освітньої роботи, спрямованої на дотримання нормативних вимог до якості та безпеки продукції і послуг, згідно зі статтею 25 Закону України «Про захист прав споживачів».
- Захист прав споживачів за допомогою державних органів передбачає, що від імені держави цей захист реалізують уповноважені державні органи у галузі захисту прав споживачів, а також їхні регіональні підрозділи та територіальні органи. Правові повноваження цих органів у сфері захисту прав споживачів описані у статті 26 Закону України “Про захист прав споживачів”. Перевірки суб’єктів господарювання можуть здійснюватися лише за умови наявності письмового доручення керівника адміністративного органу і можуть бути як плановими (не частіше одного разу на рік), так і неплановими, проведені за вимогою споживачів [10, с. 83].
РОЗДІЛ 2. ПРАВОВІ ОСНОВИ ГАРАНТІЙНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЯКОСТІ ТОВАРУ
2.1. Концепція «гарантія якості» в контексті законодавства
Однією з ключових задач суспільного виробництва є не лише забезпечення кінцевого споживача необхідним обсягом продукції, товарів, робіт і послуг, а також гарантування їх відповідної якості.
З філософської точки зору, якість представляє собою комплекс властивостей товару, які роблять його унікальним та визначають його відмінність від інших. Існує лише ряд предметів, які володіють певними якостями; в цьому контексті будь-який предмет, навіть якщо вважається найгіршим з погляду життєвих аспектів, володіє певними характеристиками.
У юридичному термінологічному словнику визначено, що під якістю продукції розуміється комплекс корисних властивостей і характеристик товару або послуги, які визначають їх здатність задовольнити встановлені або передбачувані потреби споживача у відповідності до конкретних цілей використання чи споживання. Ця концепція включає показники безпеки, новаторськості, довговічності, надійності, економічності та інших властивостей товару чи послуги, що дозволяють задовольнити визначені або передбачувані потреби в рамках виробничих чи соціально-економічних відносин. Вимоги до якості продукції формуються розробниками, виробниками та уповноваженими державними органами та установами. Приділення пріоритету конкретним показникам якості продукції та ступеню її відповідності визначеним вимогам належить споживачеві [21, с. 1017].
На думку Л. Іваненко, якість продукції можна розглядати як відповідність конкретних показників споживання та виробництва продукції (таких як безпечність, новаторськість, довговічність, надійність, економічність, естетичність, екологічність і т. д.) вимогам, які пред’являються потребами споживачів, а також кількісним і якісним показникам, що визначені в законодавстві та угодах на продукцію [10, с. 14].
За думкою О. Єгоричевої, якість продукції, товарів і послуг може бути розглянута як соціально-економічна та правова категорія. Належна якість промислових і продовольчих товарів, медичних засобів та ліків позитивно впливає на фізичне і моральне здоров’я людей, сприяє поліпшенню життєвого комфорту, а також підвищує продуктивність праці й умови відпочинку. З іншого боку, недотримання вимог до якості призводить до дискомфорту в побуті, завдає споживачам матеріальної та моральної шкоди і призводить до зниження виробничого потенціалу країни [6, с. 9].
Зазначені фактори визначають необхідність впровадження відповідних правових механізмів, які містять конкретні вимоги, спрямовані на гарантування належної якості товарів, робіт і послуг. Якість товару (продукції) у економічному контексті представляє собою комплекс позитивних характеристик, які забезпечують його ефективне та безпечне використання (споживання) згідно з призначенням відповідно до поточного рівня науково-технічного прогресу. Забезпечення відповідності таким властивостям товару проводиться в основному в рамках встановлених норм, надаючи якості товару юридичний статус.
Стосовно правового тлумачення терміну «якість», можна відзначити, що наразі законодавчі норми не визначають цього терміну в єдинообразний спосіб.
Згідно із Законом України «Про захист прав споживачів», термін «належна якість товару, роботи або послуги» визначається як характеристика продукції, що відповідає встановленим для неї нормам і вимогам, визначеним законодавством, нормативними актами та умовами договорів із споживачами (див. статтю 1, пункт 13). Права споживачів, зокрема право на належну якість продукції та обслуговування, визначаються у статті 4 цього Закону. Додаткове уточнення щодо змісту цього права подається у статті 6, яка містить положення «Право споживача на належну якість продукції».
- Продавець (виробник, виконавець) повинен передати споживачеві продукцію належної якості та забезпечити надання вичерпної інформації про неї.
- Продавець (виробник, виконавець) має обов’язок, за вимогою споживача, предоставити йому документи, які засвідчують належну якість продукції.
- Вимоги щодо безпеки продукції, що стосуються життя, здоров’я, майна та навколишнього природного середовища споживача, встановлюються законодавчими актами, включаючи технічні регламенти [19].
Дослідження вчених підтверджують, що стандартизація та сертифікація товарів є ключовими елементами гарантування якості [8, с. 198].
Для отримання повного тексту придбайте роботу!


Відгуки
Відгуків немає, поки що.