Курсова робота ” Жанрові модифікації української літературної казки 70-90 рр. ХХ ст “

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ I. СТАНОВЛЕННЯ І РОЗВИТОК ЖАНРУ ЛІТЕРАТУРНОЇ КАЗКИ В УКРАЇНСЬКОМУ ПИСЬМЕНСТВІ ХХ СТОЛІТТЯ

1.1  Літературна казка як специфічний жанр

1.2 Історико-літературні й теоретичні аспекти становлення жанру літературної казки

1.3 Особливості хронотопу в літературній казці

POЗДIЛ II. ПОЕТИКА ЧАСОПРОМТОРУ ТА ОБРАЗНА СТРУКТУРА ВІРШОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ КАЗКИ

2.1 Художній часопростір казок Михайла Стельмаха

2.2 Митець і влада в образній парадигмі казок Василя Симоненка

2.3 Авторська модифікація хронотопу та її вплив на організацію сюжетно-образної структури в казках Всеволода Нестайка

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

         

Актуальність дослідження. Казка є своєрідною скарбницею народної мудрості, універсальним засобом передачі знань про довкілля і саму людину. Вона покликана справляти емоційний вплив, завдяки чому краще запам’ятовується й успішніше виконує функцію трансляції знань. Мовна експресивність, яка виражається на різних мовних рівнях, є однією з основних властивостей казки.

Ґрунтовні дослідження казки як фольклорного жанру успісшно розвиваоися вже на початку ХІХ ст. Так, проблемою міфологічних витоків сюжетів, образів і мотивів епічних жанрів займалися К. Мюллер, М. Мюллер, Х. Любек, Ф. Крейцар, А. Кун, Е. Тейлор, Я. Грімм, О. Афанасьєв. Інші дослідники (О. Потебня, М. Сумцов, Г. Булашев, В. Клінгер) вивчали походження жанрів малої епіки.

У ХХ ст., а надто останнім часом, набуває нового наукового осмислення проблема творчих взаємозв’язків фольклору та літератури. Усе частіше з’являються праці, у яких ґрунтовно досліджені як прямий, так і опосередкований вплив уснопоетичної традиції на окремі художні твори і на всю творчість того чи іншого письменника. Фольклорні і, зокрема, казкові сюжети, мотиви, образи, жанрово-стильові форми завжди збагачували літературну творчість. Однак вплив фольклору на формування літературних жанрів, їх розвиток і функціонування все ж вивчені недостатньо. У цьому зв’язку неабиякий інтерес та зацікавлення літературознавців викликає авторська казка. Саме згаданий жанр значною мірою акумулює органічний зв’язок із фольклорним матеріалом і одночасно тяжіє до історично усталеної класифікації літературних творів за їх формою, обсягом та іншими ознаками. Проте естетична природа літературної казки ще не з’ясована.

Щоправда, останнім часом з’явилась низка літературознавчих праць, присвячених висвітленню художньої своєрідності літературної казки. Маємо на увазі передовсім наукові студії Л. Дерези «Російська літературна казка першої половини ХІХ століття» (Дніпропетровськ, 2001) та її ж монографію «Романтизм і російська літературна казка першої половини ХІХ ст.» (Полтава, 2003). Варто також згадати дисертаційну роботу Н. Тихолоз «Жанрові модифікації казки у творчості Івана Франка» (Львів, 2003) та створену на її основі монографію – «Казкотворчість Івана Франка (генологічні аспекти)» (Львів, 2005), монографію Г. Сабат «Казки Івана Франка: особливості поетики «Коли ще звірі говорили» (Дрогобич, 2006).

І все ж згадані праці прислужилися авторові реферованої дисертаційної роботи лише в плані методологічному, оскільки в них аналізується зовсім інший матеріал. Таким чином, незважаючи на численні наукові студії, присвячені проблемам казкотворчості митців-класиків, тема дисертації в українському літературознавстві ще не була предметом спеціальної праці, тому зумовлена назрілою потребою в науці дослідити специфіку жанру літературної казки в жанрово-стильовій системі української дитячої літератури, зокрема періоду 70 – 90-х років ХХ ст., з’ясувати сюжетно-образну структуру сучасної літературної казки, її хронотоп. Нерозробленість означених проблем у вітчизняній літературознавчій науці спричинила появу пропонованої дисертаційної розвідки.

Казка у творчості М. Стельмаха, В. Симоненка, В. Нестайка та багатьох інших вітчизняних письменників, як загалом і в українській літературі останньої третини ХХ ст., виступає не тільки як генологічна категорія, а й функціях паратексту та факультативного елемента поетики, додаткового образотворчого засобу. Тому назріла потреба з’ясувати також власне казку як поняття генологічне й казковість, як поняття ейдологічне, як тип образності.

Мета курсової роботи полягає у вивченні художньої своєрідності української літературної казки 70 – 90-х років ХХ ст., зокрема з’ясуванні її хронотопу, її взаємозв’язків з фольклорною казкою.

Реалізація поставленої мети передбачає розв’язання таких завдань:

1. простежити етапи становлення української літературної казки ХХ ст.;
2. визначити місце літературної казки в творчості українських письменників 70 – 90-х років ХХ ст.;
3. проаналізувати віршовані казки М. Стельмаха, В. Симоненка крізь призму сюжетно-образної структури та хронотопу;
4. вивчити специфіку прозової літературної казки у творчості В. Нестайка.

Об’єктом курсової роботи є авторські казки Михайла Стельмаха, Василя Симоненка, Всеволода Нестайка, написані впродовж 70 – 90-х років ХХ ст.

Предметом дослідження виступають казкові сюжети та образи, що мають фабульне забарвлення й авторські трансформації, а також хронотоп віршованих та прозових літературних казок.

Структура роботи. Робота складається зі вступу, двох розділів, кожний з яких поділений на підрозділи, висновків, списку використаної літератури. Повний обсяг роботи становить 25 сторінок. Список використаних джерел включає 25 найменувань.

 

РОЗДІЛ І. СТАНОВЛЕННЯ І РОЗВИТОК ЖАНРУ ЛІТЕРАТУРНОЇ КАЗКИ В УКРАЇНСЬКОМУ ПИСЬМЕНСТВІ ХХ СТОЛІТТЯ

1.1  Літературна казка як специфічний жанр

         

Казку можна вважати найпопулярнішим видом літератури для дітей. Тривала історія її становлення й розвитку призвели до змін у цьому жанрі, нечіткості його меж. Казка може репрезентуватися у формі повісті, роману, поеми тощо. Проте незважаючи на таке різноманіття форм, казка сприймається як окремий жанр зі своїми особливостями, які на сьогодні ще не знайшли остаточного потрактування в науковому просторі.

Казка – «жанр народної творчості, епічний, повістувальний, сюжетний художній твір усного походження; в основі захоплююча розповідь про вигадані події і явища, які сприймаються і переживаються як реальні» [13, с. 321]. Основні її властивості – установка на вигадку, чудо, розважальність, дидактичність. Сюжети, образи й ситуації, описувані казкою, специфічні для певного етносу; ця специфіка знаходить вираження в іменах дійових осіб, назвах тварин і рослин, місці дії, у самобутніх традиційних мовних формулах.

Виокремлюють народні й літературні казки. Фольклорно-літературна казка (письменницькі перекази-переробки відомих народних казок) [2]. Проте схожість літературної казки з народною є очевидною [22].

Залежно від критерію існують різні класифікації казок. За тематичною спрямованістю виділяють чарівні, побутові й казки про тварин (анімалістичні), кумулятивні (засновані на багаторазовому повторенні одних і тих же дій або елементів); за пафосом – героїчні, ліричні, гумористичні, сатиричні, філософські, психологічні; за близькістю до інших літературних жанрів – казки-новели, казки-повісті, казки-притчі, казки-п’єси, казки-пародії, казки абсурду, науково-фантастичні казки.

Літературна казка, на думку Л. Брауде, – це «авторський художній прозовий або поетичний твір, заснований або на фольклорних джерелах, або придуманий самим письменником, але в будь-якому випадку підпорядкований його волі; твір переважно фантастичний, що змальовує чудові пригоди вигаданих або традиційних казкових героїв, і в деяких випадках орієнтований на дітей; твір, у якому чари, чудо відіграють роль сюжетотворчого чинника й допомагають схарактеризувати персонажів» [21, с. 10].

Літературна казка, тяжіючи до народної моделі й відштовхуючись від неї, набуває своїх відмінних особливостей, які можна схарактеризувати так:

1) літературна казка не має стійкої будови, оскільки може бути представлена у вигляді оповідання, повісті, поеми; народна казка ж відзначається чіткістю структурних компонентів (зачину, зав’язки, кульмінації, розв’язки, кінцівки);

2) літературна казка, на відміну від народної, є результатом творчості однієї людини, що намагається створити неповторний художній твір. Науковець Н. Будур наголошує, що «усвідомлене авторство» виступає головною відмінністю літературної казки [3, с. 301];

3) до авторської казки можуть включатися реалії сьогодення;

4) у літературній казці час написання є відомим або він встановлюється з тексту за характерними ознаками, у народній казці час побутування визначити не можна;

5) літературна казка, на противагу народній зі щасливим кінцем, часто завершується нещасливо, а її герої зазнають невдач або гинуть, не досягши мети;

6) авторська казка не має текстових варіантів, позаяк народна відзначається варіативністю; так, наприклад, існує багато варіантів Сивки-Бурки, Попелюшки, Синьої Бороди;

7) сюжет у літературній казці не обмежується певною кількістю мотивів;

8) образ героя авторської казки є індивідуалізованим, а народної – типізованим;

9) літературна казка зазвичай отримує своє продовження (героїв чекають нові пригоди) чи має передісторію;

10) автори літературної казки, на відміну від народної, де казкар є безликий і безстатевий, відмовляються, на думку Е. Харріес, від безликої третьої особи оповідача, віддаючи перевагу першій особі або «недостовірній третій особі» (unreliable third-person voice) [24, с. 101];

11) обсяг літературної казки та кількість її дійових осіб є значно більшими, оскільки усна форма побутування народної казки вимагає короткої історії;

12) поетика літературної казки, на відміну від традиційної в народній казці, репрезентована особливостями індивідуального стилю автора, Т. Доброніцька вказує на велику емоційність, жвавість мови літературної казки [11, с. 12].

Отже, опертя літературної казки на фольклорні традиції, прагнення авторів казок дотримуватися канонів і формул народного твору дозволяють об’єднати народну й авторську казки в один літературний жанр. Наведені вище відмінності літературної казки не є жанродиференціювальними, вони лише демонструють різноманіття й широту жанру казки.

 

1.2 Історико-літературні й теоретичні аспекти становлення жанру літературної казки

 

Літературна казка порівняно молодий жанр. Вона пройшла складний шлях розвитку: від переказу народних казок – до фантастичних феєрій, ліричних мініатюр та казок-тетралогій.

Дослідники констатують розгалуження літературних казок на художні перекази народних сюжетів, казки за фольклорними мотивами і власне авторські казки, в яких реалізуються основні закони жанру без запозичення фольклорних сюжетів і образів.

Історія становлення і розвитку літературної казки розпочинається з обробки фольклорних сюжетів і введення їх до художнього письменства. В різних країнах цей процес відбувався у різні періоди. Східним літературам означений жанр був відомий раніше, ніж західним, що засвідчено пам’яткою індійської писемності «Тантранп’яка» (ІV ст.), яка поширювалась під пізнішою назвою «Панчатантра».

Формування літературної казки в європейському художньому письменстві пов’язано з публікацією збірки італійського поета Д. Базіле     (1575 – 1632) «Пентамерон», або «Казка про казки» (1634). Це були майстерно інтерпретовані письменником 50 народних казок. Вважається у фольклористиці, що це перша в Європі збірка народних казок.

У добу преромантизму та романтизму літературна казка набуває особливого поширення. Письменники прагнуть переосмислювати зразки народного казкового епосу, по суті, в усіх європейських літературах. Варто згадати у цьому зв’язку такі твори, як «Світ навиворіт», «Принц Цербино, або Мандрівка у пошуках гарного смаку» Л. Тіка, «Лускунчик та Мишачий король», «Чуже дитя», «Королівська наречена»    Е. -Т. -А. Гофмана, «Карлик Ніс», «Халіф-Лелека», «Холодне серце», «Шейх та його невільники» В. Гауфа та ін.

 

Для отримання повного тексту придбайте роботу!