Курсова робота “Жанрові характеристики роману Жорстокий принц Холлі Блек”

ЗМІСТ

 

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. РОМАНТИЗМ ХОЛЛІ БЛЕК

1.1. Основні положення роману «Жорстокий принц» Холлі Блек.

1.2 Умови написання роману «Жорстокий принц».

Висновки до розділу 1.

РОЗДІЛ 2. ПРОБЛЕМАТИКА СЮЖЕТУ РОМАНУ «ЖОРСТОКИЙ ПРИНЦ»

2.1. Сюжетні лінії та жанрова своєрідність роману

Висновки до розділу 2

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

 

ВСТУП

 

Актуальність теми дослідження. Творчість американської письменниці Холлі Блек (нар. 1971), яка дістала визнання як авторка постмодерністських текстів, привертає увагу своєю надзвичайною багатогранністю: вона є авторкою численних романів, творів малої прози та есеїв. Твори Холлі Блек є самобутнім мистецьким явищем у сучасній англомовній прозі.

Холлі Блек – американська письменниця та редакторка, найбільш відома своєю художньою літературою для дітей та молоді. Її остання робота — бестселер New York Times «Народ Повітря» (англ. Folk of the Air ). Вона також добре відома за «Хроніки Спайдервіка» (англ. The Spiderwick Chronicles), серією дитячих фантастичних книжок, які вона створила разом із письменником і ілюстратором Тоні Дітерліцці, та її дебютною трилогією молодих романів, офіційно названою Modern Faerie Tales.

У першій половині ХХ століття екзистенціалізм фіксує новий, порівняно з модернізмом, етико-психологічний характер катастрофи: незабутня самотність індивіда, неможливість комунікації між людиною та світом, позбавленим трансцендентного первня («вічне мовчання небес»), абсурдність буття.

Роман «Жорстокий принц» (англ. The Cruel Prince) опубліковано в 2017 році. Перша книга була схвалена критиками і була номінована на премію Locus Award і Lodestar Award. Продовження, «Лихий король» (англ. The Wicked King) (2018) дебютувала на позиції №1 у списку бестселерів New York Times «Лихий король» також була номінована на премію Lodestar. «Королева порожнечі» (англ. The Queen of Nothing) випущена в листопаді 2019 року. Після цього серіая книжок дебютувала на 3 місці в списку бестселерів New York Times.

Література, що звернулася до історії індивіда в епоху тотального розчарування, виявилася як ніколи відкритою до прямих виходів у філософію. Звернення до сутнісних питань буття людини актуалізує на сторінках постмодерністських текстів художній досвід екзистенціалізму. Необхідність виділити основні ідейно-естетичні домінанти головного твору Холлі Блек – роману «Жорстокий принц» – зумовлює актуальність теми дослідження.

Мета дослідження: виокремити провідні складові жанрової своєрідності роману Холлі Блек «Жорстокий принц».

Поставлена мета передбачає необхідність реалізації таких дослідницьких завдань:

1. Охарактеризувати жанр як об’єкт філологічних студій;
2. Виокремити жанрові домінанти роману в європейській та світовій літературі;
3. Визначити ідейно-тематичні домінанти роману Холлі Блек «Жорстокий принц»;
4. Визначити жанрові характеристики роману Холлі Блек «Жорстокий принц».

Об’єкт дослідження: специфіка жанру роману Холлі Блек «Жорстокий принц».

Предмет дослідження: провідні складові жанрової своєрідності роману Холлі Блек «Жорстокий принц», його ідейно-тематичні домінанти, ознаки постмодернізму в творі.

Методи дослідження: лінгвостилістичний аналіз; культурно-історичний метод; зіставний метод.

Матеріал дослідження: роман Холлі Блек «Жорстокий принц».

Теоретична значущість дослідження. Запропоноване дослідження виконано з урахуванням інтегрованих здобутків літературознавства, культурології, мовознавства тощо. Це допомогло сформувати новий погляд на закономірності реалізації поетикальних домінант роману Холлі Блек «Жорстокий принц» та його місце в мистецькому доробку письменниці.

Практичне значення дослідження полягає в можливості використання його матеріалів у подальших розвідках, присвячених заявленій проблемі, а також на семінарських заняттях із сучасної американської літератури.

Структура дослідження визначається його метою та завданнями. Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків та переліку використаних джерел.

 

РОЗДІЛ 1. РОМАНТИЗМ ХОЛЛІ БЛЕК

1.1. Провідні характеристики жанру роману

 

Жанр – це одна з основних категорій поетики, особливістю якої є значна міць узагальнення. В основі розмежування будь-якого жанру знаходиться уявлення про стандартизовану структуру мовного твору, виділення та опису найбільш сталих, регулярно повторюваних змістових та формальних ознак, що об’єднують групу текстів, з їх подальшою типізацією. Жанри відрізняються «особливостями композиційної організації тексту, типом розповідання, характером просторово-часового континууму, обсягом змісту, художніми прийомами та принципами організації мовних засобів» [25, с. 25]. Цікавим є визначення Ц. Тодорова, який характеризує літературний жанр як «такий вибір, що його суспільство робить умовним» [30, с. 18]. Певна річ, що жанр є історичною категорією. Літературний жанр за своєю природою здатний відбивати найбільш сталі тенденції розвитку літератури.

У концепції М. М. Бахтіна умовно у ньому можна виділити дві частини: перша пов’язана зі стилем та жанром (праця «Проблеми мовних жанрів»), а друга – з аналізом роману як особливого жанру («Проблеми поетики Достоєвського», «Епос і роман», «Форми часу та хронотопу в романі»). Вже на початку своєї наукової діяльності М. Бахтін вважав, що центром аналізу мови є висловлювання.

У висловлюванні нерозривно пов’язані та визначаються специфікою сфери спілкування три моменти – тематичний зміст, стиль та композиційна будова. Хоча кожне висловлювання є індивідуальним, неповторним за своєю формою, все ж таки існують відносно сталі типи таких висловлювань, які М. Бахтін називає мовними жанрами [9]. Крім цього, він уводить поняття про первинні та вторинні жанри.

Первинні жанри – це висловлювання, що склалися внаслідок буденного використання мови (побутовий діалог, оповідання, воєнна команда, наказ, тощо). Вторинні жанри є складними, це можуть бути роман, наукове дослідження, публіцистичні жанри, вони будуються в умовах культурного спілкування, але при цьому вбирають в себе та переробляють первинні жанри.

Отож, художні тексти, насамперед прозаїчні, розвиваються на основі нехудожніх явищ і змішування типів писемності (хроніки, мемуарів тощо) та мають певну жанрову форму. Таким чином, жанрова форма – це насамперед форма конкретного нехудожнього жанрового утворення (первинного жанру), на яку орієнтується автор, перетворює та змінює її у процесі створення художнього тексту.

Первинні жанри, що входять до складу складних, трансформуються та отримують особливий характер: втрачають безпосереднє відношення до реальної дійсності й до реальних чужих висловлювань. Наприклад, репліки побутового діалогу чи листа в романі, зберігаючи свою форму та побутове значення лише у площині змісту роману, входять до дійсності тільки через роман у його цілому, тобто як подія літературно-художнього, а не побутового життя. Роман у його цілому є «висловлюванням, як і репліки побутового діалогу або особистого листа (він має з ними загальну природу), але на відміну від них це висловлювання є вторинним» [9, с. 239].

Певною мірою подібну ідею описує Ц. Тодоров. Літературознавець стверджує, що кожний тип дискурсу, який звичайно називається літературним, має не літературних «родичів», і вони до нього ближчі за будь-який інший тип «літературного дискурсу» [30, с. 18]. Поняття дискурсу вчений розглядає як структурну пару до функціонального концепту «вживання мови».

Зрозуміло, що мова продукує речення, що зв’язуються між собою та вимовляються в певному соціально-культурному контексті, вони трансформуються, таким чином, у вислови, а мова – в дискурс. Отже, дискурс «множинний як у своїх функціях, так і у своїх формах, як наслідок, літературний дискурс є неоднорідним» [30, с. 18–20].

Визначення терміну «жанр» важливо при аналізі творів художньої літератури. Існує безліч його визначень, за якими ховається багатовікова історія вироблення самого концепту, починаючи від «Поетики» Аристотеля і аж до наших днів, коли відомий деконструктівіст Жак Дерріда вбачає в ньому механізм насильства над письменником. Він пише: «Як тільки прозвучало слово «жанр», … намітилася межа. А коли встановлена ​​межа, недалеко вже до норм і заборон» [8].

Але коли вчений сказав це, його побоювання вже були марні, тому що в кінці XX століття в літературі і в мистецтві настав постмодерністський жанровий «безлад». Жанрові норми могли обмежувати, та й то не завжди, письменників в епоху класицизму. Ці норми були зводом правил, що визначають набір субстанціональних, істотних ознак твору. До XIX ст. концепція жанру як «жорсткого» канону починає поступово руйнуватися, щоб змінитися до XX сторіччя безліччю тлумачень цієї літературної категорії як всього лише якоїсь конвенції, умовності продуктивного сказано авторами так званої рецептивної естетики [7].

Тепер звернемося до жанрів прози. Детальний розбір концепцій англо-американської критики щодо жанрів, які у англосаксів називають «short story» (є і парадоксальне позначення long short story, яке приблизно відповідає нашій «повісті»), ми зустрічаємо в кандидатській дисертації Н. А. Цвєткової «Особливості малого жанру в творчості Кетрін Менсфілд» (2006). Вона зазначає, що ще в 1842 р в рецензії на «Двічі розказані історії» Н. Готорна Едгар По виділив два жанри малої прози, які зараз зазвичай позначаються як «новела» і «оповідання». У По вони названі відповідно «a tale of ratiocination» і «a tale of atmosphere or effect» [11], тобто «раціонально вибудована» річ і «розповідь, що створює певну атмосферу». У той же час американський письменник об’єднує обидва жанри єдиною ознакою, що відокремлює їх від роману – «малі» твори мають невеликий обсяг, що дозволяє їм справляти на читача свого роду «миттєвий» і тому особливо сильний емоційно-психологічний вплив.

Якщо викладати історію жанрів, то можна почати її з «Мілетських строкатих оповідань» Еліана (епоха еллінізму) і з давньоіндійського збірника «Панчатантра» («П’ятикнижжя», IV ст. нашої ери), який, зазнавши в століттях безліч мовних і національних метаморфоз («Калила і Димна», «Стефане і Іхнілат»), сприяв формуванню давньоарабського багатотомника «Тисяча і одна ніч», який, в свою чергу, вплинув на всю європейську літературу.

 

1.2. Біобібліографічні відомості про роман Холлі Блек «Жорстокий принц»

 

У романі Холлі Блек «Жорстокий принц» зображені граційні й величні фейрі — неземні створіння, прекрасні й довершені, як смертоносний меч тонкої роботи. Та водночас вони підступні й жорстокі, особливо до людського роду. Джуд знає про це, бо один з них посиротив її з сестрами й відвіз до Краю Фейрі.

Джуд є смертною людиною, яка протягом десяти років зростала під опікою вбивці у суспільстві, де людей зневажають і ненавидять. Дівчина ладна на все, щоб знайти своє місце під сонцем. Навіть протистояти цькуванню юних фейрі під проводом принца Кардана.

 

Для отримання повного тексту придбайте роботу!