Курсова робота ” Зобов’язання України при вступі в Раду Європи, їх юридичне значення та стан виконання “

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ І ВСТУП УКРАЇНИ ДО РАДИ ЄВРОПИ 

1.1 Історія набуття членства Україною в Раді Європи 

1.2 Критерії вступу до Організації та відповідність України до цих умов 

РОЗДІЛ ІІ СПІВРОБІТНИЦТВО УКРАЇНИ З РАДОЮ ЄВРОПИ 

2.1 Приєднання України до договірної бази Ради Європи 

2.2 Зобов’язання України перед Організацією та стан їхнього виконання 

2.3 Участь української держави у діяльності Ради Європи 

РОЗДІЛ ІІІ ПЕРСПЕКТИВИ УЧАСТІ УКРАЇНИ В РАМКАХ РАДИ ЄВРОПИ 

ВИСНОВКИ  

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 

 

ВСТУП

 

З 1992 року процес реструктуризації та демократизації законодавчої системи був розпочатий лише відповідно до певних умов, тобто дотриманням основних принципів Ради Європи, оскільки Україна подала заявку та висловила бажання вступити до Ради Європи. Відповідність європейським законам, документам, географічним та політичним стандартам – можливість вступу до організації. Після здобуття Україною незалежності вона почала стрімко змінювати своє внутрішнє становище. Це створило гостру необхідність у нових законах, які краще відповідали б сучасним нормам і принципам європейських країн.

Ще 1995 року Україна стала членом Статуту Ради Європи. Це супроводжується не тільки примиренням з європейським простором, а й появою Статуту Ради Європи. Для України було дуже важливо стати частиною європейського суспільства, і вступ до Ради Європи став першим кроком для цього.

Актуальність цієї теми полягає у потребі дослідження виконання зобов’язань Україною перед Радою Європи на даний момент та який має вплив на розвиток нашої держави вступ до Ради Європи.

Метою цього дослідження є вивчення зобов’язань України, що виникли при вступі до Організації та їхнє юридичне значення.

Відповідно до мети, дослідження вимагає вирішення таких завдань:

1. дослідити процес вступу України до Організації;
2. з’ясувати та проаналізувати аспекти співробітництва нашої держави та Ради Європи;
3. спроектувати перспективні напрями розвитку відносин України та європейської Організації.

Об’єктом дослідження є виниклі зобов’язання України перед Радою Європи при вступі на становище законодавчої бази держави, їхній стан на сьогодні.

Предмет у даному дослідженні — причини виникнення цих зобов’язань, сучасний стан та перспектива їхніх змін у подальшому розвитку відносин між Україною та Радою Європи.

Зі специфіки дослідження, науковою основою курсової роботи є праці таких вчених: Мацигіна В.Ю .,  Кузьма В.Ю., Левицький Т.І.,  Кулеба Д. І., Тарасов О. В., Яковюк І. В., Журавльова І. О., Лахижа М., Черчатий О., Жовква І. І., Пьяцоло Д. Неугодніков А. О., Піляєв І. С., Плотніков О. В. та інші.

Методологічною основою дослідження стали:

• діалектичний як метод пізнання соціально-правових явищ в їх суперечливості, розвитку та змінах, що дає можливість досліджувати проблемні питання вступу України до Ради Європи та досягнення копенгагенських критерій , та спеціальні наукові методи пізнання, такі як:
• порівняльно-правовий – для порівняльного аналізу підстав та процедури вступу до Ради Європи;
• системного аналізу – для вивчення відносин між Радою Європи та Україні як сукупності елементів, що утворюють систему;
• історичний – який дозволив проаналізувати історію набуття членства Україною в Раді Європи;  
• системно-структурний – для дослідження передумов та напрямів розвитку відносин між Радою Європи та Україною;
• логіко-семантичний – для внесення пропозицій щодо вдосконалення норм вітчизняного законодавства щодо співпраці з Радою Європи у тому числі і з Європейським Союзом.

Курсова робота складається зі вступу, трьох розділів, де перший та другий поділяються на відповідні підрозділи, а також висновків та списку використаної літератури.

У розділі 1 розглядається процес вступу України до Ради Європи та важливі аспекти щодо нього.

У розділі 2 дізнаємось про співпрацю України з Організацією та на яких юридичних підставах це здійснюється.

У розділі 3 буде описано тенденцію відносин та привабливі напрями розвитку України у рамках Ради Європи.

 

РОЗДІЛ І ВСТУП УКРАЇНИ ДО РАДИ ЄВРОПИ

1.1 Історія набуття членства Україною в Раді Європи

 

На мій погляд, першим кроком було визначення незалежності України і політичного курсу на демократію, верховенство закону, захист прав і свобод людини. Ці принципи були розроблені Радою Європи в рамках її діяльності, тому фактично Україна висловила бажання приєднатися до організації.

Вже на початку лютого 1992 року  українська делегація взяла участь у 43-му засіданні Ради Європи в статусі «гостя». Голова Верховної Ради України Іван Плющ, який очолював делегацію, заявив, що наміром нашої держави є рівноправна і партнерська співпраця з розвиненими європейськими країнами  [2].

Дата подачі заявки України до Організації припадає на 14 липня 1992 року. Керівний орган, Комітет міністрів Ради Європи, доручив Парламентській асамблеї Ради Європи підготувати свій висновок відповідно до положень Статутної Резолюції (51)30A. З цього моменту Україна почала поступово готуватися до статусу «держави-члена» в міжнародних організаціях, таких як Рада Європи.

Щоб встановити перевагу власних законів над законами Радянського Союзу, в 16 липня 1990 році Україна прийняла Декларацію про державний суверенітет України. Незадовго до розпаду Радянського Союзу, 24 серпня 1991 року, була проголошена незалежність, і більшість народу підтримала її на референдумі 1 грудня 1991 року. Після прийняття багатьох поправок до Конституції 1978 року (888-09) держава обрала шлях демократичного розвитку [3].

Важливо, що 16 вересня 1992 року українському парламенту було присвоєно статус «спеціального гостя» в Парламенті Ради Європи. Навесні і влітку 1994 року відбулися парламентські і президентські вибори.

Після першого туру парламентських виборів парламентські спостерігачі дійшли висновку, що «незважаючи на явно недосконале виборче законодавство, виборчий процес був проведений належним чином, і вибори були вільними і відкритими». В даний час розробляється новий закон про вибори і політичні партії.

У 1994 році, після окремого скоординованого візиту на прохання Парламенту, два авторитетних юриста відзначили «надзвичайний прогрес» у приведенні конституційних і законодавчих положень загального характеру України у відповідність до загальних принципів Ради Європи. Європейська конвенція з прав людини доходить висновку, що необхідні більш докладні реформи, але ці реформи можуть бути здійснені «після приєднання» (до Києва та Криму) 10-14 квітня 1995 року [3].

Відтоді конституційна ситуація (особливо щодо поділу влади, захисту прав людини, перспектив швидких економічних реформ) була розкрита підписанням Президентом України та українським Парламентом 8 червня 1995 року  Конституційного договору про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні (1к/95-ВР) на період до прийняття не пізніше 8 червня 1996 р. нової Конституції України, яка відповідатиме принципам Ради Європи. Водночас, положення Конституції 1978 року, що не відповідають Конституційному договору, визнаються недіючими.

14 червня 1994 року між Україною та Європейським союзом було підписано угоду про партнерство та співробітництво. Незважаючи на несприятливий розвиток торгівлі, процес стабілізації макроекономічних відносин і проведення структурних реформ дозволив підписати тимчасову угоду 1 червня 1995 року. Очікується вступ України до Світової організації торгівлі.

У контексті запевнень вищих посадових осіб держави (лист Президента України, лист Голови Парламенту, лист Прем`єр-міністра України від 27 червня 1995 року) та на підставі нижченаведеного Парламенту вважає, що відповідно до ст.4 Статуту Ради Європи Україна має можливість та бажання виконувати обов`язки членів Ради Європи, які визначені у ст. 3: «Кожний член Ради Європи обов’язково має визнати принципи верховенства права та здійснення прав і основних свобод людини всіма особами, що знаходяться під його юрисдикцією, і має щиро та ефективно співробітничати в досягненні мети Ради» [4].

Україна почала вживати активних заходів для досягнення всіх умов для вступу до Ради Європи:

1. з 1992 року Україна брала участь у багатьох заходах Ради Європи, включаючи міжурядову співпрацю і програми підтримки, особливо в галузях правової реформи і прав людини, а також в якості «спеціального гостя» у роботі Парламентської асамблеї та її комітетів;
2. в даний час розробляється спільна програма Комісії європейських співтовариств і Ради Європи з реформи системи права і правосуддя та місцевого самоврядування, виконання якої заплановано розпочати восени 1995 року;
3. країна підписала Рамкову конвенцію про захист національних меншин, а також приєдналася до Європейської культурної конвенції, до Європейської конвенції про інформацію щодо іноземного законодавства та Додаткового протоколу до неї, до Європейської рамкової конвенції про транскордонне співробітництво між територіальними общинами або властями;
4. Україна почала вдосконалювати своє законодавство, і протягом одного року після її приєднання відповідно до принципів Ради Європи в галузі законодавства повинно було бути прийнято наступне:

• нова Конституція;
• рамковий документ про правову політику України в галузі захисту прав людини;
• рамковий документ про реформу законодавства та судової системи – новий Кримінальний і Кримінально-процесуальний кодекс;
• новий цивільний і цивільно-процесуальний кодекс – новий закон про вибори і закон про політичні партії;
• роль і функції прокуратури змінилися (особливо в тому, що стосується здійснення загального контролю за дотриманням законності) шляхом перетворення цього органу в установу, що відповідає таким стандартам, як Рада Європи [3].

У 1993 році відповідно до Постанови КМУ від 30 червня 1993 року № 492 було створено Державний міжвідомчий комітет зі вступу України до Ради Європи, з метою координувати підготовку вступу України в організацію. Постановою також затверджено склад Комісії, головою якої є заступник міністра закордонних справ Б. І. Тарасюка [5].

1994 і 1995 роки були дуже важкими для України, оскільки процес перетворення України на правову систему був предметом пильної уваги представників Ради Європи, тому що розрив і протиріччя нашого законодавства основним принципам права Ради Європи були головною перешкодою для отримання Україною статусу «держави-члена» у складі Організації.

 

Для отримання повного тексту придбайте роботу!