Магістерська робота ” Міжнародна міграція населення: закономірності, проблеми та перспективи “

ЗМІСТ 

 

ВСТУП

РОЗДІЛ ІІ. АНАЛІЗ ТА ОЦІНКА ТЕНДЕНЦІЙ СУЧАСНИХ МІГРАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ СВІТУ

2.1 Характеристика внутрішніх та зовнішніх чинників розвиткуміграційних процесів у країнах світу

2.2 Порівняльний аналіз соціально-економічних наслідків міграціїтрудових ресурсів України та країн ЄС

2.3 Оцінка впливу міжнародної трудової міграції на стан економікикраїнВисновки до розділу 

РОЗДІЛ ІІІ. ПРОГНОЗИ РОЗВИТКУ ТА МЕТОДИ РЕГУЛЮВАННЯ МІГРАЦІЙНИХ ПОТОКІВ

3.1 Прогнозування міжнародної міграції трудових ресурсів та станусвітового ринку праці 

3.2 Співробітництво України з країнами ЄС з питань регулюванняміжнародної міграції

3.3 Регулювання міжнародної трудової міграції в Україні з урахуваннямїї соціально-економічної стратегії розвитку

Висновки до розділу 

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

 

РОЗДІЛ ІІ. АНАЛІЗ ТА ОЦІНКА ТЕНДЕНЦІЙ СУЧАСНИХ МІГРАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ СВІТУ

2.1 Характеристика внутрішніх та зовнішніх чинників розвитку міграційних процесів у країнах світу

 

Світова спільнота, яка донедавна не відчувала безпосередніх масштабів, особливостей і наслідків імміграційного процесу на міжнародному рівні, зіткнулася з необхідністю координації зусиль багатьох країн щодо врегулювання надзвичайних ситуацій і державного регулювання потоку мігрантів. Ринок праці в сучасному світі передбачає високий ступінь мобільності робочої сили і свободу переміщення з одного регіону в інший з метою пошуку та отримання роботи.

Все більше і більше держав залучають іноземних робітників або відправляють трудящих-мігрантів за кордон. Ці процеси формують такі явища, як трудова міграція.

У міжнародній економіці під трудовою міграцією розуміється міграція працездатного населення з економічних причин. Існують внутрішні і зовнішні міграції, залежно від того, чи перетинають вони кордони країни. Внутрішня міграція призводить до переміщення робочої сили між регіонами країни або між міськими та сільськими районами, але чисельність населення країни не змінюється.

Міжнародна (зовнішня) трудова міграція – це процес переміщення трудових ресурсів з однієї країни в іншу з метою працевлаштування на більш вигідних умовах, ніж в країні походження, визначений співвідношенням попиту і пропозиції на ринку праці. Зовнішня міграція впливає на населення країни, збільшуючи число людей, що емігрували в країну, і зменшуючи його на число людей, які покинули країну.

Існує 2 види зовнішньої міграції:

1. Трудова імміграція, тобто виїзд працюючого населення з приймаючої країни на тривале або постійне проживання в іншу країну.
2. Трудова імміграція, тобто прибуття працівників до цієї країни через кордон.

Сучасна трудова міграція також має такі форми:

По регіонах:

• Міграція між розвиненими країнами.
• Міграція між країнами, що розвиваються.
• Міграція кваліфікованих працівників з розвинених країн, що розвиваються.
• Еміграція з країн, що розвиваються, в колишні соціалістичні країни.

По охопленню території:

• Міжконтинентальний.
• У межах континенту. Він класифікується як:

а) Міждержавна міграція.

б) Міграція між макрорегіонами.

За часом:

• Незворотній – пов’язаний зі зміною постійного місця проживання;

Тимчасова. Що включає в себе:

а) Короткострокову еміграція (мігранти залишаються на термін до 1 року за межами звичайного постійного місця проживання);

б) Довгостроковий (понад 1 рік);

В залежності від ступеня законності:

• Легальний – перебування в країні на законних підставах;
• Незаконний – незаконний перетин кордону.

Причини:

• Добровільний – шляхом добровільного прийняття окремою особою або групою осіб рішення про міграцію;
• Примус – викликаний військовими, політичними подіями, переслідуваннями з етнічних і релігійних мотивів, які змушують жителів змінювати місце проживання;
• Примус – примусове переміщення (депортація) людей, організоване державою [4].

Таким чином, в одній країні спостерігається високий рівень безробіття, а в іншій, навпаки, може виникнути брак робочої сили; – невідповідність кількісних і якісних характеристик трудових ресурсів та матеріально-технічної бази виробництва країни; – ситуація на національному ринку праці.

Зовнішня міграція – це вид переміщення або переселення, який розслідується, досліджується або, навпаки, розглядається тільки при ретельному розгляді питання про перетин державних або транскордонних адміністративних і територіальних кордонів. Зовнішню міграція часто називають міжнародним переселенням. Тобто виїжджати за кордон з метою переселення або працевлаштування. Така еміграція часто ділиться на місцеву, фактично регіональну, міжконтинентальну і внутрішньоконтинентальну, регіональну і планетарну.

Зовнішні міграції – різновиди міграції, які виходить за територіальні межі певної соціальної освіти (держави, регіону, окремого суспільства чи міжнародної спільноти). Там, де рухи в розпал соціальної формації можна назвати внутрішніми рухами, ці просторові та тимчасові рухи називаються зовнішніми рухами для аналізу та відстеження різних соціальних рухів за межами сфери політичного та соціального впливу.

Вони забезпечують основу для відстеження відтоку з таких країн, як інвестиції, капітал, матеріальні або людські ресурси, майно або фінанси. Такі відтоки важливі для відстеження фактичного стану демографічної ситуації, галузі, регіону чи області, міста чи села, закладу чи установи.

Зовнішня міграція вказує на можливість відтоку грошей, персоналу, інтелектуальних здібностей, власності або фінансів [7].

Беручи їх до уваги, можна зробити наукові висновки в тому чи іншому напрямку про ефективність державної політики в тій чи іншій соціальній сфері. Зовнішня міграція – це часткова або остаточна втрата матеріальних і людських резервів, які при використанні за межами країни, як правило, можуть генерувати суспільні блага і суспільне багатство.

До внутрішньої міграції населення включають міграцію між адміністративними або економічними районами, такими як географічні райони, місця проживання тощо.

У соціальній сфері внутрішнє переміщення – це тимчасове або постійне переміщення, іноді зване соціальною мобільністю. Соціальна мобільність населення означає переміщення як по вертикалі, так і по горизонталі, наприклад, з регіону в столицю або з одного районного або обласного центру в інший.

У деяких випадках соціальні переміщення громадян, наприклад, у містах, не вважаються міграцією. Вертикальна соціальна мобільність означає, що населення переміщається з периферії в центр або навпаки. Горизонтальна соціальна мобільність вказує на переміщення населення в межах районного або обласного центру, регіону або штату, а не направляється в центр, тобто столицю.

Зазвичай це обмін місцем проживання або переведення на роботу з одного районного центру в інший, навчання або стажування в районі, прилеглому до району, де проживає людина. Внутрішня міграція, здійснювана в межах визначеного адміністративного району держави, ділиться на:

а) Всередині регіонів і між ними.

б) Всередині районів і між ними.

c) Міжселещні та міжміські;

г) Внутрішньо республіканські та міжреспубліканські.

Внутрішня міграція, або переміщення в межах кордонів окремих держав, має таке ж важливе значення для економічного і соціального розвитку, як і міждержавне.

Це не впливає на чисельність і склад населення в цілому, але є результатом регіональних відмінностей, безпосередньо пов’язаних з індустріалізацією та урбанізацією, що викликають зміни в місці розташування, статевому і віковому складі жителів окремих регіонів і є важливим фактором депопуляції сільських районів.

За обсягом внутрішня міграція значно випереджає міжнародну міграцію. За оцінками ООН, внутрішні мігранти – ті, хто живе у своїх рідних країнах, але не проживає в регіоні, де вони народилися, – становлять не менш ніж 12% населення світу, тоді як міжнародні мігранти становлять понад 3%.

Як правило, це відбувається з тих же причин, що і міжнародна міграція. Оскільки у нього є аналогічний мотив, тобто поліпшення умов життя і роботи, він спрямовується в основному з депресивних районів в район, які динамічно розвиваються від сільських до міських і промислових центрів.

Внутрішня міграція може призвести до депопуляції певних районів і надмірної концентрації населення в інших районах. Водночас, як і при еміграції за кордон, це сприяє збільшенню доходів домашніх господарств, скороченню бідності, набуттю нових знань і досвіду, тобто накопиченню людського капіталу [2].

Більше того, вплив внутрішньої міграції на розвиток явно більший, ніж вплив міжнародної міграції. Водночас це не призводить до втрати трудового та інтелектуального потенціалу в країні. Для країни, яка є донором працівників на міжнародному ринку праці, а саме України, ця група є важливою альтернативою виїзду за кордон. Тому внутрішня міграція заслуговує достатньої уваги влади і суспільства, врахування при розробці соціально-економічних програм, належного політичного оформлення.

Адміністративне регулювання внутрішньої міграції в сучасному світі зберігається тільки в офіційно соціалістичному Китаї і Північній Кореї. Але навіть у Китаї, де уряд намагається обмежити пересування понад 10 мільярдів осіб, адміністративні правила були поступово пом’якшені в 2014 році.

У 2014 році було оголошено про початок реформи системи «реєстрації сім’ї». Тобто реєстрація за місцем народження, яка передбачає:

1) Заборону на переїзд з села в місто, з малого у велике, без дозволу влади, який видається тільки у виняткових випадках.

2) Якщо громадянин знаходить там роботу, то можливість придбати тільки тимчасовий (6-12 місяців) вид на проживання в цьому місті (вартість дозволу на проживання у великому місті може досягати суми річної зарплати), якщо громадянин знайшов там роботу, який, однак, не забезпечує доступу до соціальних і медичних послуг. Передбачається скасувати систему дозволів на реєстрацію в малих містах і поступово послабити її в містах середнього розміру (до 3 мільйонів осіб), але захистити її у великих містах з населенням понад 5 мільйонів осіб.

За оцінками, реформи дозволять щонайменше 1 мільярду внутрішніх іммігрантів, які зараз перебувають у несприятливому становищі, врегулювати свій статус до 2020 року. За оцінками, завдяки реформі до 2020 р. зможуть урегулювати свій статус не менше 100 млн. внутрішніх мігрантів, які наразі перебувають у нерівноправному становищі.

Водночас відкидаючи можливість адміністративного перерозподілу населення, світове суспільство визнає, що без масової внутрішньої міграції, процесу урбанізації та індустріалізації, соціальна модернізація неможлива. Як фактор економічного розвитку, міграція населення з районів з низькою продуктивністю праці, які потребують робочої сили, в райони з високою продуктивністю, хоча й існують соціальні ризики. За даними Світового банку, країни з високим рівнем внутрішньої територіальної міграції мають високий рівень зайнятості, низький рівень зайнятості і низький рівень довгострокового безробіття.

Мобільність робочої сили розширює можливості працевлаштування і підвищує заробітну плату, підвищуючи ймовірність того, що роботодавці знайдуть співробітників з набором необхідних їм навичок.

Це забезпечує підвищення продуктивності праці, що призводить до економічного зростання і підвищення рівня життя, дозволяючи наблизити рівень життя різних груп і різних регіонів. Адже з від’їздом населення з бідних районів зарплати там ростуть, безробіття падає. Наприклад, в Канаді міграція з менш продуктивних східних штатів в більш розвинені західні штати сприяла зростанню продуктивності, оцінюваному в 6.2%. A що стосується країн, що розвиваються, то, за оцінками, в 1990-х роках більше 20 мільйонів індійців мігрували з сільських районів в міські райони, що призвело до 30-відсоткового економічного зростання в індійських містах. Як показує історичний досвід, економічне зростання передбачає територіальну концентрацію виробництва в декількох центрах, де накопичується фінансовий і людський капітал.

Водночас все населення може отримати вигоду з концентрації за рахунок економічної інтеграції вздовж міських і сільських кордонів, у більш розвинених, депресивних районах. Якщо концентрація є необхідним стимулом для розвитку, то слід заохочувати зростання міст, формування агломерацій, підвищення мобільності населення в них. Використання внутрішньої міграції в якості фактора економічного зростання і добробуту вимагає добре продуманих і послідовних дій з боку держави.

 

2.2 Порівняльний аналіз соціально-економічних наслідків міграції трудових ресурсів України та країн ЄС

 

Проблема масової міграції громадян спостерігається в багатьох країнах світу, в тому числі в Центральній і Східній Європі. Незабаром після вступу в ЄС нові держави-члени випробували масову хвилю імміграції в більш розвинені країни, які пропонували більш високі доходи.

Глобалізація відіграє важливу роль у розвитку інформаційно-комунікаційних і транспортних технологій, попиті на дешеву робочу силу на ринках праці розвинених країн і активізації міграції через високий рівень безробіття в країнах, що розвивається.

 

Для отримання повного тексту придбайте роботу!