Магістерська робота ” Вживання студентами фреймів аргументативного дискурсу (з огляду на перехід сучасної системи вищої освіти у парадигму впровадження проекту Британської Ради у новій школі – «вчитель нового покоління») “

ЗМICТ

 

ВCТУП

POЗДIЛ I. АСПЕКТИ ЛІГВІСТИЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ АРГУМЕНТАТИВНОГО ДИСКУРСУ

1.1 Поняття дискурсу в сучасній лінгвістиці

1.2 Специфіка реалізації та основні характеристики аргументативного дискурсу

1.3 Особливості аргументативної стратегії, її прийоми

POЗДIЛ II. ФРЕЙМ У НАВЧАННІ ІНОЗЕМНОЇ МОВИ

2.1 Поняття та структура фрейму

2.2 Особливості використання фреймового підходу в навчанні

2.3 Аналіз фрейму «заперечення» в англійській мові з прикладами

ВИCНOВКИ

CПИCOК ВИКOPИCТAНИX ДЖEPEЛ

ДОДАТКИ

ВCТУП

 

Актуальність теми. Процес інтеграції України в європейське освітнє співтовариство передбачає, що знання іноземної мови стає невід’ємною складовою професійної підготовки сучасних фахівців будь-якого профілю. У «Загальноєвропейських рекомендаціях з мовної освіти» підкреслюється, що набуття навичок іноземної мови допоможе всім європейцям підготуватися до зростаючої потреби в міжнародній мобільності та більш тісній співпраці в галузі освіти, культури, науки, торгівлі та промисловості.

Підготовка майбутніх соціальних працівників до іншомовного спілкування особливо важлива в контексті Болонського процесу, оскільки знання міжкультурного професійно-орієнтованого спілкування є важливою умовою для встановлення міжнародних ділових контактів і для студентів, викладачів і дослідників для доступу до здобуття освіти, досліджень, освіти в Європейському регіоні. Володіння іноземною мовою набуває економічної цінності і вважається невід’ємною складовою професійної підготовки сучасних фахівців у будь-якій галузі, в тому числі соціальних фахівців. Тому що це сприяє більш ефективному формуванню їх професійних здібностей.

В результаті прискорення науково-технічного прогресу необхідно знаходити і застосовувати нові та інноваційні підходи до навчання. Крім того, йдеться не про їх впровадження у навчальний процес, а про ефективність їх використання у співпраці зі студентами. Одним з таких підходів є фреймовий підхід. У ньому відстоюється новий принцип організації педагогічних і методичних матеріалів.

Мета цього дослідження – розглянути фрейми як семантичні моделі, цим пояснюється те, що більшість методистів академічних кіл сьогодні визнають безумовну необхідність контекстного вивчення іноземних мов майбутніми фахівцями. Звучить непорушна істина вивчення іноземної мови: знання значення слова недостатньо, потрібно вміти ним користуватися. І якщо визнати, що процес оволодіння мовою в основному одноманітний і відрізняється тільки характером у випадку рідного або якоюсь мірою штучного, то, відповідно, принцип оволодіння іноземною мовою повинен бути близький до природного. Дитина самостійно не розуміє значення того чи іншого слова, але в процесі вживання цього слова в мові, тобто в контексті інших слів, саме так формується живе знання семантики мови.

Для досягнення мети необхідно виконати такі завдання:

• Розкрити поняття дискурсу в сучасній лінгвістиці;
• Визначити особливості, реалізацію та основні характеристики аргументативного дискурсу;
• Визначити понятя та структуру фрейму;
• Визначити особливості використання фреймового підходу;
• Зробити аналіз фрейму в англійській мові з прикладами.

Методи дослідження ґрунтуються на засадах аргументативного підходу з вивчення англійської мови.  

Поєднання загальнонаукових методів аналізу і синтезу, індуктивних і дедуктивних методів дозволило теоретично осмислити сучасні дослідницькі підходи до формування аргументативного підходу до англійської мови. Формування та обробка науково-дослідними установами емпіричних матеріалів здійснюється на основі методу безперервної вибірки та аналізу контекстуальної інтерпретації. Для структурування концептуальної інформації фреймового підходу використовувалися методи логічного відображення та концептуального аналізу. Методи дефініційного та компонентного аналізу використовуються для виявлення семантичних компонентів структурно організованого фрейму. Прийом концептуального блейдингу і метод опозицій використовуються для відтворення лінгвокогнітивних механізмів формування спрямованих метафор, побудови фреймових підходів. Метод моделювання фрейму використовується для схематичного відтворення макропропропозицій фрейму, він інтегрований в сцену і вербалізований у відповідному контексті події. Процедура кількісного підрахунку використовувалася для встановлення ступеня метафоризації області кореляції в напрямку метафори і репрезентованості мовного показника в контексті подій фреймового підходу.

Джерельною базою дослідження в області лінгвістичної теорії дискурсу послужили основоположні праці А. А. Кибрика, Н. Д. Арутюнова, Т. А. ван Дейка, Д. П. Грайс; прагмалингвистики, теорії мовних актів і мовного спілкування – Н. Д. Арутюнова, Ю. Д. Апресяна, Е. Бенвеніста, В. З. Демьянкова, В. В. Червоних, Д. Остіна, Дж. Серія, В. П. Степанова, І. П. Сусова, Е. В. Падучевой; теоретичної граматики сучасної англійської мови К. С. Бархударова, М. Я. Блоха, І. В. Булигіна, В. В. Бурлакової, І. П. Іванової, Г. Г. Почепцова, А. Л. Пумпінского; конверсаціонного аналізу – Г. Джефферсона, Х. Сакса; теорії комунікації Г. Г. Почепцова, І. П. Яковлєва та ін., Комунікативної концепції аргументативного дискурсу – Н. Д. Гальскова, Н .А. Комин, Є. І. Пассова, за основу береться концепція динамічної моделі діалогічного спілкування, розроблена професором А.А. Романовим (1988, 1989, 1991 і ін.).

Наукова новизна отриманих результатів пропонованого дослідження полягає в самій постановці проблеми та її конкретному вирішенні. Вперше була зроблена спроба застосувати комплексний підхід до вивчення деталей спірного дискурсу з точки зору фреймового підходу. Тобто встановити модель організаційної структури, описати лінгвістичні засоби і лінгвістичний зміст цього типу дискурсу. Що є новим, так це розробка семантичної моделі аргументативного дискурсу відповідно до рамок «заперечення». Перші опис аргументативного дискурсу англійською мовою здійснюється з урахуванням змістовної якості наміру та його комунікативно-організуючої стратегії спірної спрямованості.

Практична значущість отриманих результатів визначається, насамперед, можливістю застосування отриманих результатів при розробці загальних та спеціальних курсів з англійської мовознавства, теорії мовної поведінки, прагматики мовного спілкування. Матеріали цього дослідження також допоможуть викладати англійську мову в навчальному просторі з іноземної мови для технічної підготовки.

Особливим внеском є незалежне наукове дослідження, в якому підкреслюються ідеї та розробки самого автора, що дозволили вирішити поставлене завдання. Робота містить теоретичні положення та висновки, які автор створив особисто. Ідеї, пропозиції або гіпотези, що використовуються іншими авторами, мають відповідні посилання і використовуються тільки для підтримки власних ідей заявника.

Апробація результатів роботи. Основні теоретичні положення і висновки магістерської обговорено на засіданнях кафедри теорії та практики перекладу з англійської мови Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка (2013–2016) та апробовано на 30 наукових конференціях, із них 26 міжнародних: Міжнародна науково-практична конференція, присвячена пам’яті академіка АН ВШ України, доктора філологічних наук, професора К. Я. Кусько (Львів, 2011); Міжнародна наукова конференція «Optimizarea рrосеѕului dе prеdаrе a limbilor straine in contextul metodologiilor сlаѕice si moderme» (Кишинеy, 2012), Міжнародна наукова конференція «Сучасні дослідження з лінгвістики, літературознавства і міжкультурної комунікації (ELLC)» (Івано-Франківськ, 2015, 2016), Міжнародна науково-практична конференція «Теоретические и практические аспекты развития науки» (Санкт-Петербург, 2013), Міжнародна наукова конференція «Семантика и прагматика языковых единиц» (Мінськ, 2015), Міжнародний науковий форум «Сучасна англістика: до 85-річчя кафедри англійської Активация Windows філології» (Харків, 2015), Міжнародна науково-практична конференція «Семантика и прагматика языковых единиц» (Мінськ, 2015), Міжнародний науковий форум «Сучасна англістика: до 85-річчя кафедри англійської філології» (Харків, 2015). Міжнародна наукова конференція «Іноземна філологія у ХХІ столітті» (Запоріжжя, 2016), Міжнародна наукова конференція «Когнітивна лінгвістика у міждисциплінарному контексті: теорія і практика» (Черкаси, 2016); Міжнародна наукова конференція «Urgent Problems of Philology and Linguistics» (Будапешт, 2016).

Публікації. Основні положення магістерської, висвітлено в 42 наукових публікаціях, із них: монографія «Англомовний біографічний наратив у вимірах когнітивної лінгвістики і синергетики» (18,6 ум. др. арк.), 20 статей у наукових фахових виданнях України (6,87 ум. др. арк.), б статей у наукових фахових виданнях інших держав, що мають міжнародний стандартний серійний номер (ISSN) (2,4 ум. др. арк.), 15 публікацій в інших зарубіжних виданнях і збірниках матеріалів міжнародних наукових конференцій (3 ум. др. арк.). Загальний обсяг публікацій становить 30,91 ум. др. арк. Монографія та статті, опубліковані у фахових та інших виданнях, написані автором одноосібно.

Структура й обсяг роботи. Магістерська складається з вступу, двох розділів, загальних висновків, списку використаних джерел, додатків.

Довідкових лексикографічних джерел (57 найменувань, із них — 8 іноземними мовами). Загальний обсяг магістерської – 89 сторінок, текстова частина викладена на 66 сторінках.

 

POЗДIЛ I. АСПЕКТИ ЛІГВІСТИЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ АРГУМЕНТАТИВНОГО ДИСКУРСУ

1.1. Поняття дискурсу в сучасній лінгвістиці

 

Поняття дискурсу є одним з основних понять сучасної прагматичної лінгвістики та лінгвістики текста. Сучасні уявлення про дискурс відображають весь процес лінгвістичної науки. Не існує чіткого і загальноприйнятого визначення «дискурсу», яке охоплювало б всі види використання, і це, можливо, сприяло широкій популярності цього терміну в останні десятиліття: пов’язані нетривіальними відносинами, різні розуміння успішно задовольняють потреби різних концепцій і змінюють більш традиційні уявлення про мовлення, текст, діалог, стиль і навіть мову.

Ще до появи сучасної теорії дискурсу, яка почала вписуватися в іншу область науки тільки в середині 60-х років ХХ століття, робилися спроби дати визначення цьому терміну. Найдавніше значення слова «discours» походить від французької і означає розмовну мову. У XIX столітті цей термін був двозначним.

У німецькому словнику Якоба Вільгельма Грімма «Deutsches Worterbuch» 1860 р перелічені такі семантичні параметри терміна «дискурс»:

1) діалог, розмова;

2) мова, лекції.

Такий підхід характерний для епохи, коли лінгвістика перейшла від вивчення ізольованих висловлювань (пропозицій) до аналізу ланцюжків відтворення висловлювань, що утворюють текст, компонентами якого є повнота, закінченість, послідовність і т. д. Інтерес до вивчення тексту був обумовлений бажанням розвивати мову як цілісний засіб комунікації і більш глибоко вивчати взаємозв’язок між різними аспектами людської діяльності, що реалізується через текст.

Поняття «дискурс» існувало понад 2000 років у значенні «діалог», «міркування» як лінгвістичний термін, але воно стало широко використовуватися тільки в 50-х роках ХХ століття. Американський лінгвіст З. Харріса «Аналіз дискурсу», він назвав це методом аналізу послідовної мови, призначеним для того, щоб вивести дескриптивну лінгвістику за рамки одного речення в певний час і співвіднести мову і культуру один з одним [4, с. 83-90].

Поява теорії дискурсу показала якісний стрибок у розвитку лінгвістичної науки і поставила перед дослідниками дуже складне завдання – дати лінгвістичний опис дискурсу. Теорія дискурсу, що виникла в лінгвістиці тексту, не втрачала з нею зв’язку, але послідовно йшла до диференціації предметів свого дослідження, до розрізнення понять «текст» і «дискурс». Наприклад, на думку В. Г. Борботько, дискурс – це текст, але він складається з комунікативної одиниці мови – висловлювання та їх актуальність знаходяться в безперервному смисловому зв’язку і можуть сприйматися як цілісна освіта [14, с. 8]. Борботько підкреслює той факт, що текст як мовне джерело не завжди є зв’язковою мовою, тобто дискурсом. Текст – це більш загальне поняття, ніж дискурс. Дискурс – це завжди текст. Не всі тексти є дискурсом. Дискурс – це особливий випадок тексту.

Ди́скурс (від фр. discours — промова, розмова на тему чогось) – об’єднання мови і обставин, в яких вона відбувається. Це включає в себе як потік мови, так і його передумови, обмеження і наслідки, екстралінгвістичні контексти, а також неявні цілі і наміри, пов’язані з актом мови.

Слово «discursus» у перекладі з латини означало «розмова про щось». У сенсі «спілкування» воно відоме на класичній латині, а на середньовічній латині набуває додаткового значення – «міркування». В епоху Європейського Відродження, наприкінці XVI століття, «discursus» став використовуватися для обговорення чогось усного або письмового. Водночас існують «discours» і «discourse», які являють собою процес розуміння, пояснення і споглядання будь-чого суб’єктом, головним чином у формі формальної мови або обговорення [4].

Вважається, що американський лінгвіст Зеллінг Харріс вперше вжив це слово в статті 1952 року «Discourse Analysis» в сенсі, близькому до сучасної мови. Тому він звернув свою увагу на вивчення мовних одиниць довжиною більше одного речення з урахуванням соціальних обставин, в яких вони існують [8]. Як науковий термін «дискурс» був сформований в роботі французького лінгвіста Еміля Бенвеніста на початку 1970-х років. Слово набуває значення мови, присвоєного суб’єктом, щоб впливати на слухача [25]. Російський лінгвіст і філософ Михайло Бахчін водночас зазначав, що мова відбувається в рамках жанру мови, через призму суб’єктивних потреб і бажань [32]. Швейцарський лінгвіст Патрік Серіо визначив дискурс як систему вимог, що висуваються до промови з точки зору соціальних або ідеологічних позицій. Голландський лінгвіст Тен ван Дейк розглядає дискурс у вузькому сенсі як текст або розмову, а в широкому сенсі – як «певний часовий, просторовий та інший контекст» [30].

Термін придбав філософський відтінок завдяки роботам Мішеля Фуко, зокрема «Порядок дискурсу» (1971). За визначенням Фуко, дискурс – це «набір висловлювань, що належать до однієї і тієї ж системи формування». Саме так я можу говорити про кліматичний дискурс, економічний дискурс, дискурс природної історії та дискурс психіатрії [14]. На його думку, в суспільстві дискурс організовується, контролюється, відбирається і перерозподіляється за допомогою процедур, призначених для придушення непередбачуваності, нейтралізації влади [19]. Переважно завдяки роботам Фуко, Мішеля Пешо, Луї Артюссера, Жака Дерріди і Жака Лакана французька школа аналізу дискурсу має більш філософський напрямок і приділяє увагу ідеологічним, історичним і психоаналітичним аспектам дискурсу [16] [39].

У філософії дискурс також пояснює, чому кожна наступна логічна ланка залежить від попередньої логічної ланки і визначає наступну логічну ланку. Термін «дискурсивне мислення» можна використовувати як синонім логічного і раціонального мислення. У сучасній європейській метафізиці дискурсом також називають вид знання, який відбувається за допомогою апріорної емоції або розуму, на відміну від інтелектуальної інтуїції [54].

Дискурс відбувається як діалог або полілог в рамках, спільних для всіх учасників – мови, предмета, культури і т. д. [54]. У кожного дискурсу є мета. Наприклад, мета політичного дискурсу – боротьба за владу, науки – встановлення істини і закономірності, педагогіки – соціалізація, виховання людини, реклами – просування товарів або певного образу поведінки [15].

Однак вона не завжди організована внутрішньо. Можливий також дискурс, в якому учасники перебувають у протилежній позиції. Звичайний дискурс має місце в попередньому визначенні його об’єкта і предмета, в тому, які аргументи і слідства в ньому прийняті. Дискурс, в якому ці стани не існують або не спостерігаються, називається аномальним. Однак результат може бути як від’ємним (перетворення в абсурд), так і позитивним (віднайдення нових, революційних рішень). Постмодерна філософія визнає нормальний та аномальний дискурси рівноцінними [54].

Дискурс, порівняно з текстом, є мовним знаком більш високого (соціального) порядку і, як і будь-який інший знак, має матеріальну оболонку та ідеальне значення. Таким чином, дискурс не можна вивчати у відриві від його оточення [18]. Перш за все, це соціальна дійсність, яка будується на взаємодії індивідів у процесі символічної взаємодії один з одним. Важливі функції також виконує мова. Він діє як елемент для коригування дій учасників дискурсу [21], а також міміки, інтонації та жестів [31]. Таким чином, дискурс часто характеризується як «мова, занурена в життя» [33]. Після його завершення дискурс перетворюється на текст [42].

Об’єднання місця і часу, де відбувається дискурс, називається його хронотопом (часопростором). Таким чином, хронотопи можуть бути історичними, художніми і т. д. [47]. Термін «дискурс», на відміну від терміну «текст», не використовується відносно стародавніх та інших текстів, де зв’язок з життям не було відновлено безпосередньо [2].

У сучасній лінгвістиці дискурс трактується розпливчасто. Існує декілька підходів до визначення дискурсу:

1) комунікаційний (функціональний) підхід: дискурс як вербальне спілкування (мова, використання, функція мови), або як діалог, або як бесіда, тобто як свого роду вираз діалогу, або як мова з позиції розмовника, історія, яка не враховує таку позицію. У комунікативному підході термін «дискурс» інтерпретується як «свого роду символічна структура, яка робить дискурс своїм предметом, метою, місцем, часом і обставинами створення (виробництва)» [14, с. 5];

2) структурно-синтаксичний підхід: дискурс як фрагмент тексту, тобто утворення за межами рівня речення (об’єднання фраз, весь складний синтаксис, абзаци). Діскурс означає дві або кілька пропозицій, які семантично взаємопов’язані, і зв’язність вважається один з основних ознак дискурсу;

3) структурно-стилістичний підхід: дискурс як нетекстова організація розмовної мови, що характеризується неоднозначним поділом на частини, перевагою асоціативних зв’язків, спонтанністю, ситуативністю, високим контекстом, стилістичною специфікою;

4) соціально-прагматичний підхід: дискурс в контексті спілкування, в житті, або як соціально або ідеологічно обмежений тип виразу, або як текст, представлений як «мова в мові», але вона представлена у вигляді особливих соціальних фактів, які мають свій власний текст.

Ця класифікація дає зрозуміти, що існує три властивості дискурсу: один спрямований на прагматизм, типову ситуацію спілкування, а інший – на процеси, що відбуваються у свідомості учасників і особливостях їх свідомості, третя -до самого тексту.

Виділені підходи частково суперечливі. Поняття «дискурс» розуміється нерозривно пов’язаним з поняттям мови і тексту. Дискурс як комунікативний феномен є проміжною ланкою між промовою як вербальним спілкуванням, з одного боку, як діяльністю, і, з іншого боку, конкретним текстом, зафіксованим у процесі спілкування. Як простіший контраст дискурс слід розуміти як когнітивний процес зі знанням мови, а текст слід розуміти як кінцевий результат процесу мовної діяльності, який призводить до певної закінченої форми. Це протиставлення фактичної мови результату призводить до усвідомлення того, що текст може бути інтерпретований як дискурс тільки тоді, коли він дійсно сприймається і входить в справжню свідомість його нагороду. Г. Відоусен спробував розмежувати поняття «текст» і «дискурс», включивши в цю пару категорію «ситуацій». Так, дискурс розглядається ними як «текст» + «ситуація».

Поняття «дискурс» було введено тому, що в науці назріла необхідність розглядати не тільки характеристики «тексту як такого» на основі його внутрішніх деталей, але і текст як «послання», адресоване комусь і і виражаючого якісь потреби адресата і автора. Французький вчений Е. Бенвеніст описує дискурс як «мову, що привласнюється мовцем»: «дискурс – це не проста сума фраз, при його народженні відбувається розрив у граматичній структурі мови.

Дискурс – це такий емпіричний об’єкт, на який потрапляє лінгвіст, коли відкриває сліди суб’єкта акта виразу, формальні елементи, що вказують на присвоєння мови балакучою особою» [19, с. 124]. На його думку, суттєвою рисою дискурсу, який він розуміє в широкому сенсі, є співвіднесення дискурсу з конкретними учасниками акту комунікації, тобто особою що говорить і слухає, а також з комунікативним наміром того,хто говорить будь-яким чином впливати на слухача.

Структура розмовного дискурсу являє собою кілька етапів комунікативної дії індивіда (вербальний контакт, пропозиція першої теми розмови та її схвалення, зміна ролі під час акту спілкування, зміна теми розмови, припинення акта спілкування), обумовлених сукупністю зовнішніх і внутрішніх факторів відповідно.

М. Стаббс виділяє три основні ознаки дискурсу:

1) у формальному плані – це одиниця мови, що перевищує обсяг речення;

2) з точки зору змісту, дискурс пов’язаний з використанням мови в соціальному контексті;

3) у цій організації дискурс є інтерактивним, тобто діалогічним [5, с. 189].

Позиція Д. Шифріна аналогічна і розрізняє три підходи до поняття «дискурс». Перший підхід, який здійснюється в термінах формально або структурно орієнтованої лінгвістики, визначає дискурс як два або більше пропозицій, в яких зміст взаємопов’язаний. Другий підхід дає функціональне визначення дискурсу як «будь-якого вживання мови». Такий підхід визначає обумовленість аналізу функцій дискурсу вивченням функцій мови в широкому соціокультурному контексті. Третій підхід визначає дискурс як вираз, що визначає взаємодію форми і функції. У цьому випадку дискурс розуміється не як примітивний набір ізольованих одиниць мовної структури «більших за речення», а як сукупність одиниць функціонально організованого і контекстуалізованого мовного вживання [39, с. 83-90].

М. Л. Макаров визначає формальні, функціональні та ситуаційні інтерпретації як основні координати, яким слід довіряти при вирішенні проблем, що визначають значення терміну «дискурс». Розуміння цього дискурсу засновано з підходами М. Стаббса та Д. Шифрін.

П. Серіо виділяє 8 значень терміну «дискурс»:

1) відповідає поняттю «мовлення»;

2) одиниці вимірювання, що перевищують розмір фрази;

3) вплив висловлювання на його одержувача з врахуванням ситуації висловлювання;

4) розмова як основний тип виразу;

5) мовлення з позиції мовця на відміну від оповідання, така позиція не розглядається;

6) використання мовних одиниць, реалізація їх у мовленні;

7) соціально або ідеологічно обмежені типи висловлювань (наприклад, політичний дискурс);

8) теоретичний конструкт, призначений для вивчення умов генерації тексту [5, с. 190].

В. Є. Чернявська узагальнює трактування дискурсу у вітчизняній та зарубіжній лінгвістиці, зводячи його до двох основних типів:

1) конкретні комунікативні події, зафіксовані в письмовому тексті та усному мовленні, що здійснюється в певному когнітивному і типологічно обумовленому комунікативному просторі;

2) сукупність тематично співвіднесених текстів [54, с. 14].

Варто відзначити два види досліджень дискурсу: когнітивний дискурс і комунікативний дискурс. Протилежність цьому підходу зводиться до відмінності між семантикою символів і прагматикою. Семантика дискурсу в цьому контексті трактується як сукупність інтенцій і пропозиційних установок у спілкуванні, тоді як прагматизм інтерпретується як спосіб вираження відповідних намірів і установок [5, с. 191].

 

Для отримання повного тексту придбайте роботу!