Реферат “Адміністративно-правовий статус міністерства оборони України”

ЗМІСТ

 

ВСТУП

1. Поняття, об’єкти, суб’єкти і принципи національної безпеки 

2. Поняття, основи та організація оборони 

3. Зміст адміністративно-правового статусу міністерства оборони України 

4. Законодавче регулювання адміністративно-правового статусу міністерства оборони України 

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

 

Актуальність теми. Функціонування сектору безпеки і оборони України залежить від великої кількості компонентів і напрямів практичної реалізації. Їх чітка правова та організаційна підтримка визначає статус безпеки і національної оборони України, а також захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності. Беручи до уваги велику кількість функцій і завдань Міністерства оборони України та специфічні обставини його діяльності, в чинному законодавстві України немає єдиного нормативно-правового акта, який міг би повністю визначити його функції, завдання, повноваження, права та обов’язки.

Як європейська країна, Україна будує фундамент національної безпеки і оборони, виходячи зі своїх власних національних інтересів. Цей процес вимагає творчого підходу до визначення засад політики безпеки і національної оборони, створення її системи та приведення її у відповідність до національного правового статусу України як суверенної держави. Національна безпека і оборона є гарантом державотворення в Україні, необхідною умовою збереження та примноження духовних і матеріальних цінностей. Саме тому в Конституції захист національної безпеки і обороноздатності України названі найважливішими завданнями країни – це справа всього українського народу.

Адміністративно-правовий статус – це сукупність прав і обов’язків у сфері виконавчо-розпорядчої діяльності. Рада національної безпеки і оборони України є координуючим органом з питань національної безпеки і оборони України. Згідно з Конституцією України, вона є філією Президента України. Серед національних органів влади, необхідних для виконання цієї функції, лідируюче становище займає глава держави, який є Верховним Головнокомандувачем Збройними Силами України і гарантом національного суверенітету і територіальної цілісності України.

 

1. Поняття, об’єкти, суб’єкти і принципи національної безпеки

 

Національна безпека полягає у захисті життєво важливих інтересів окремих осіб та громадян, суспільства і країни, забезпеченні сталого розвитку суспільства, а також оперативному виявленні, запобігання та усунення реальних і потенційних загроз національним інтересам у галузі правоохоронної діяльності, боротьби з корупцією, прикордонних операцій та національної оборони, імміграційної політики, охорони здоров’я, освіта і наука, науково-технічна та інноваційна політика, народонаселення і культурний розвиток тощо. Об’єкти безпеки – це національні інтереси, національні цінності, структурні елементи системи безпеки, їхні атрибути і взаємозв’язок між захищеністю від загроз.

Згідно з визначенням НБ, ми ділимо основні об’єкти безпеки на три рівні:

1. громадянина (особа) – його права і свободи;
2. суспільства – його духовні та матеріальні цінності;
3. держави – її суверенітет, конституційний лад, територіальна цілісність і недоторканність кордонів, їх статус і роль динамічні, визначаються характером суспільних відносин, політичною системою, а також ступенем внутрішніх і зовнішніх загроз [2].

Безпека людини складається з низки законів і етики, соціальних систем і організацій, які дозволяють їй (людині) здійснювати свої права і свободи, розвивати свої здібності і потреби і відчувати підтримку держави. Передумовою соціальної безпеки є існування соціальних систем, норм і розвинених форм суспільної свідомості, які дозволяють повною мірою реалізувати права, свободи і обов’язки всіх груп населення і протистояти поведінці, що веде до соціального поділу (в тому числі зі сторони держави).

Національна безпека досягається за рахунок існування ефективних механізмів управління і координації діяльності політичних сил і соціальних груп, а також активних інститутів з їх захисту. Зі змістовної точки зору НБ – це складне і багатогранне поняття, що включає наступні види безпеки: політичну, економічну, воєнну, державну, інформаційну, науково-технологічну, екологічну, епідемічну, безпеку культурного розвитку нації та інші види безпеки (фінансову, пожежну, продовольчу, безпеку торгівлі тощо). Суб’єкти безпеки – це носій атрибутів, станів і дій, які забезпечують захист об’єкта безпеки.

Суб’єктами забезпечення національної безпеки є:

1. Президент України;
2. Верховна Рада України;
3. Кабінет Міністрів України;
4. Рада національної безпеки і оборони України;
5. міністерства та інші центральні органи виконавчої влади;
6. Національний банк України;
7. суди загальної юрисдикції;
8. прокуратура України;
9. місцеві державні адміністрації та органи місцевого
10. самоврядування;
11. Збройні Сили України, Служба безпеки України, Служба
12. зовнішньої розвідки України, Державна прикордонна служба України
13. та інші військові формування, утворені відповідно до законів
14. України [11].

Головним органом НБ є держава, яка здійснює функції в цьому відношенні через законодавчі, адміністративні та судові органи. Згідно з Конституцією (ст. З, 27, 28, 29), держава забезпечує безпеку кожної людини і громадян в Україні, їх життя, здоров’я, честь, гідність і особисту недоторканність. Україна також гарантує турботу і захист своїм громадянам за кордоном (ст. 25 Конституції).

Зміст і діяльність суб’єкта безпеки визначаються рівнем і напрямком загрози.

1. Громадяни та їхні групи є суб’єктами безпеки, прийнятими в межах своїх повноважень відповідно до чинного законодавства України, нормативної поведінки органів державної влади та адміністративних підрозділів, і мають право та зобов’язані брати участь у його забезпеченні.
2. Держава забезпечує правовий і соціальний захист громадян та їх груп, а також гарантує безпеку відповідно до закону (система гарантій враховує повноваження головного органу національного банку).

 

Для отримання повного тексту придбайте роботу!