Реферат “Аналітична філософія – особливості та основні представники”

ВСТУП

 

Актуальність теми. Аналітична філософія – це перш за все філософія мови: світ бачиться через призму мови, стара традиційна філософія, кажуть аналітики, виникла через недосконалість мови, багатозначність її слів і виразів, «мови, яка заплутує думки», за висловом Вітгенштейна завдання філософії полягає в тому, щоб побудувати таку ідеальну мову, яка через свою однозначність автоматично зняла б традиційні філософські «псевдопроблеми» (буття та свідомості, свободи волі та етики).

Тому аналітична філософія – це насамперед (на ранньому етапі) логіко-філософська доктрина, що прагне формалізації мови, доведення її до досконалості мови логічних символів. Цю проблему вирішували учні Вітгенштейна, члени Віденського логічного гуртка: Моріц Шлік, Отто Нейрат і насамперед Рудольф Карнап.

Аналітична філософія почала формуватися як інтелектуальна культура ХХ століття.  Відповідно, її започаткування належить різним мислителям, таким як Готліб Фреге, Джордж Мур, Бертран Рассел.

Попередниками аналітичної філософії вважалися Арістотель, автори середньовічної схоластики, Гобс, Локк, Берклі, Юм, Міль, Декарт, Ляйбніц, Кант. Наслідуючи попередні філософські традиції, вона вивчає основи знань у різних формах – сенсуалістичній, емпіричній, раціональній тощо.

У наш час, коли інформаційний потік зростає експоненційно, а глибини знань стають все більше доступними, аналітична філософія виявляється невід’ємним інструментом для розуміння складних проблем та викликів, що стоять перед сучасним суспільством. У цьому контексті виникає необхідність ретельного вивчення основ, особливостей та основних представників аналітичної філософії.

Мета роботи полягає в систематизації та аналізі ключових аспектів аналітичної філософії, визначенні її особливостей та вивченні внеску основних представників цього напрямку в філософську думку.

 

Виклад основного матеріалу

Щодо власне філософської складової, то важливо пам’ятати, що досить важко надати загальну характеристику аналітичної філософії з погляду конкретних змістових положень, які поділялися б усіма її послідовниками. Ідеться про надзвичайно розгалужений і багатогранний філософський рух, прихильники якого дотримуються найрізноманітніших, іноді навіть діаметрально протилежних позицій щодо тих самих філософських проблем і тем.

Перші (романтичні) форми аналітичної філософії XX ст. були представлені іменами Фреге, Дж. Мура, «раннього» Рассела (у якого можна знайти зачатки всіх наступних форм аналізу) і «раннього» Вітгенштейна, які продовжили традицію редуктивного аналізу англійського емпіризму, але надали їй зовсім інший вигляд.

Фреге в статті «Про зміст і значення» поклав початок прагненням використовувати підходи математичної логіки для вирішення уже власне філософських питань. Фреге сформулював базові проблеми і ввів головні поняття аналітичної філософії. Порівнюючи пізнавальний потенціал «синтетичних» (А=Б) (відповідно до Канта) і аналітичних (А=А) суджень, Фреге відзначив, що нове знання породжується завдяки першим, але при цьому залишається відкритим питання про те, на що реально спирається їхня істинність, тобто які саме підстави ототожнення вираження, що відрізняються між собою, А і вираження Б.

За Фреге, «імена власні» (вираження, слова і позначення) — елементи синтетичних суджень — ототожнюються тоді, коли вони мають загальний референт (співпадаючий зовнішній об’єкт, на який вони спрямовані). Значення цих «імен» і зводимо до вказівки на якийсь об’єкт (до «референції») [9].

Як Мур, так і Рассел, завдяки своїм методам дослідження є аналітиками, тим самим даючи поштовх для розвитку так званої аналітичної філософії. Рассел здебільшого концентрував свою увагу на аналітичній можливості символічної  логіки, а також займався математичним дослідженням. Він приділяв увагу  філософським працям Фреге, від яких відштовхувався при розробленні цілої аналітичної системи.

За допомогою мови та здорового глузду  Мур намагався  аналізувати філософські поняття та проблеми. Утім, ключове місце  відводять саме  Расселу як першому філософу ХХ століття, що  застосував аналіз як один із філософських методів, даючи йому чітке обґрунтування [10]. Вітгенштейн виходить з посилки про існування зв’язку (кореляції) між дійсністю і логічною структурою мови. Можливо, вважає Вітгенштейн, створення аналітичних засобів, що дозволяють відрізнити теоретично правомірні висловлювання від логічно абсурдних і безглуздих. Одне з таких засобів – схема ідеальної мови, що дає на основі виявлення справжньої логічної структури мови єдину формалізовану модель людського знання. Вітгенштейн апелює, таким чином, до коректування природної мови за допомогою штучного.

 

Для отримання повного тексту придбайте роботу!