Реферат “Державотворення в Україні: історичні паралелі”

ЗМІСТ

 

ВСТУП

І. Особливості сучасного етапу державотворення в Україні

ІІ. Українська мова як фундаментальний чинник державотворення України

ІIІ. Освіта як універсальний індикатор якості розвитку суспільства

ІV. Ціннісні орієнтації сучасної української молоді як чинники державотворення України

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

ВСТУП

 

Актуальність теми. Сучасна Україна в непростих зовнішньополітичних умовах щоденно стверджує свою незалежність. Сьогодні розбудова демократичної української держави неможлива без внутрішньої консолідації, чіткого уявлення про пріоритетність європейського вибору, дотримання існуючих державницьких традицій, коріння яких простежується ще за княжих часів.

Поглиблене вивчення, аналіз державотворчих процесів в Україні збагачують наші уявлення про становлення українського державотворення, боротьбу українського народу за волю й незалежність, необхідність органічного поєднання всього, що стосується нашого життя, на національно-державній основі. Разом з тим є серйозні підстави щиро визнати, що реалізація державницьких змагань, справжнє входження до європейського і світового цивілізаційного простору ще попереду, і вимоги до вирішення цих питань підвищуються кожного дня.

Процес державотворення в Україні на відміну від інших країн, котрі постали перед аналогічними проблемами в кінці 80-х – на початку 90-х років, проходив у специфічних умовах і визначався своїми особливостями. Пізнання цього вкрай важливе тому, що по-перше, стають зрозумілими причини сьогочасних проблем нашого розвитку, по-друге, тому, що більш чіткими бачаться шляхи, політичні рішення та економічні важелі, котрі дійсно можуть забезпечити вихід Української держави з економічної кризи та політичної нестабільності, в яких вона перебуває з моменту свого утворення.

Наше з вами сьогодення – це період переходу від тоталітарно-комуністичного режиму до демократичної, незалежної, правової держави. Як свідчить досвід багатьох країн Центральної та Східної Європи, бажано все зробити для того, щоб цей період був якомога коротшим, щоб якомога швидше суспільство звільнялося від рудиментів комуністичної системи і переходило на сучасні ринкові рейки.

 

І. Особливості сучасного етапу державотворення в Україні

 

Перш ніж перейти до аналізу сучасного етапу державного будівництва в Україні, важливо розкрити сутність поняття «державотворення», що дозволяє чітко визначити специфіку цього процесу. Зосередившись на джерелі [1], державотворення – це і теорія, і практика створення незалежної, самостійної політичної держави, в якій нація поділяє спільні переконання і має намір досягти такої автономії.

Якщо підійти до теми українського державотворення ближче, то під цим поняттям розуміється соціально-політичний процес, спрямований на створення стабільних державних структур, які повинні були виникнути тільки на території України, але тільки за умови, що ці структури будуть підтримувати цінності і відображати бачення українського народу (української нації) [1].

Розглядаючи процес державотворення, важливо відзначити, що події 1990 року були одним з перших проявів української демократичності. Цей період в історії України також був названий роком «Революції на граніті», оскільки українське суспільство вперше продемонструвало свою силу перед владою. Події цього року показали звільнення українських громадян від стереотипів і показали, що у кожного громадянина є можливість боротися за самостійну і незалежну Україну.

В результаті цих подій відбулося оголошення незалежності України 24 серпня 1991 року (зафіксовано документально Актом про оголошення незалежності України). У тому ж році, 1 грудня, було проведено Всеукраїнський референдум щодо незалежності України, внаслідок якого 90,32% голосів (з участю 84,18% громадян, які взяли участь у референдумі) висловили свою підтримку оголошенню незалежності України.

Що стосується подій початку 90-х років, що відображають процес здобуття Україною незалежності, вчений В. Смолій [2] сказав, що це були події, які зупинили повернення української держави до радянської тоталітарної системи, назвавши їх «стоп-краном».

 

IІІ. Освіта як універсальний індикатор якості розвитку суспільства

 

На закінчення ХХ століття утворення незалежної Української держави викликало розширення організаційних можливостей українського народу. З урахуванням процесів становлення державності, вітчизняні вчені природно акцентували увагу на проблемах освіти.

Освіта є найбільш універсальним показником рівня розвитку та ефективності всієї системи суспільства: вона відображає функціонування влади, соціальних інститутів, та громадянські зв’язки. Інтелектуальний потенціал країни формується через освіту, яка закладає фундаменти для самостійності та успішності в міжнародному співтоваристві.

Проблематика освіти зацікавлює багатьох вчених у сфері суспільних наук, і вони проводять значні дослідження, спрямовані на вивчення загальних тенденцій освітньої системи сьогодення. Роботи таких авторів, як П.О. Бідзіля, О.В. Грабовський, В.А. Жадько, А.І. Кузьмінський націлені на це. Ми виокремили кілька ключових тенденцій у сфері освіти. По-перше, це зміна основних парадигм освіти, яка пов’язана з розвитком різних типів соціокультурних процесів.

По-друге, українська освіта також спрямовується на інтеграцію у світове співтовариство, що становить другий ключовий напрямок. Третя тенденція передбачає адаптацію освітньої системи до потреб ринкової економіки. Ігнорування цих тенденцій може призвести до постійного кризового стану країни, якщо не будуть вжиті заходи для розвитку технологій, науки, культури та освіти, що є ключовими для просування суспільства вперед [7].

У наш час особливо важливо досліджувати цінності, що переважають у сучасній українській освіті. Якість нашої освіти безпосередньо впливає на якість працюючої сили, а отже, на загальний економічний стан. Це стає основою для зацікавлення студентів у покращенні якості вищої освіти як споживачів освітніх послуг.

У цьому контексті, з метою з’ясування поглядів студентів на освітні завдання у виші, протягом 2015-2016 навчального року було проведено опитування серед студентського колективу.

Рис. Пріоритетні завдання сучасної освіти

 

Під час опитування були виявлені основні суб’єктивні чинники, які визначають пріоритети освітнього процесу:

1. Відповідність мотивації сучасним вимогам соціуму є головним фактором;
2. Розвинуте критичне мислення – ключ до творчої активності, гармонійного росту та об’єктивної самооцінки студента під час професійного навчання.
3. Основні завдання системи освіти у цьому контексті:

• передача й закріплення ключових цінностей національного соціуму, що формують його ментальні основи, у масштабах історичної безперервності;
• збагачення духовно-моральних цінностей загальнолюдськими, з урахуванням збереження ідентичності різних соціумів;
• корекція та адаптація цінностей, коли це необхідно [6].

 

Для отримання повного тексту придбайте роботу!