Реферат ” Діячі античної епохи про життя первісних людей “

ЗМІСТ

ВСТУП 

1. Загальні поняття про подорожі давньогрецьких вчених 

2. Опис скіфів Геродотом у праці «Історія»

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕД ТА ЛІТЕРАТУРИ

 

ВСТУП

 

Первісна історія, як відносно самостійна складова всесвітньої історії, досліджує найдавніші етапи виникнення та розвитку людства, тобто вона започатковує вивчення історичного процесу як такого. Дослідники первісного суспільства ставлять собі за мету з’ясувати низку питань, пов’язаних із встановленням перших інститутів людського суспільства та різноманітними явищами повсякденного людського буття. Значна частина цих проблем зберігає свою актуальність і сьогодні. Саме в добу первісності беруть свій початок багато явищ та елементів матеріальної, духовної та соціальної культури людей. Їхнє осмислення потребує вивчення процесу становлення та розвитку людини і людського суспільства.

Вченими що досліджували та  розвідували подорожуючи  нові племена первісних людей були: Демокіт, Арістотель, Платон, Тіт Лукрецій Кар, Гомер, Геродот та інші. Усі вони є давньогрецькими ученими, філософами та матеріалістами, вивчали світ та прагнули дійти до істини.

Із їхніх праць ми дізнаємось про перші згадки первісних людей, зокрема на території України.  Ця тема є досить актуальною, оскільки ми зможемо зрозуміти особливості життя людей первісного ладу, зможемо оцінити як кожен із вчених бачить цю проблему по своєму, оскільки пройшов свій шлях для пізнання.

 

1. Загальні поняття про подорожі давньогрецьких вчених

 

Географічне положення Греції обумовило там ранню появу морського флоту, адже жодне грецьке місто не віддалене від моря більше, ніж на 90 км. У Греції було багато дрібних островів, які заселялись та вели торгівлю з материком через море. Для того, щоб налагодити регулярні зв’язки зі своїми численними володіннями на суші та на морі, грецьким держа­вам необхідні були великі та якісні флоти. Греки не тільки перевершили фінікійців у галузі суднобудування, але й конку­рували з останніми в колонізації Середземного та Чорного морів. Ними були засновані міста-колонії: Сіракузи, Марсель, Трапезунд, Херсонес та інші, а деякі з них навіть сьогодні є важливими морськими портами (наприклад, Марсель, Севастополь).

Значний внесок зробили грецькі вчені та мореплавці в розвиток науки про оточуючий світ — географії, власне вони її створили, не тільки давши назву, але й узагальнивши та доповнивши важливими науковими досягненнями в досліджені нав­колишнього світу. Тоді ж в античній літературі з’явились пер­ші згадки про казкові острови, що загублені в блакитних водах океану.

Невтомним мандрівником був давньогрецький історик Геродот (484-430 рр. до н. е.), який був родом з Галікарнасу (за­раз на території Туреччини). В результаті своїх подорожей він написав знамениту «Історію» в дев’яти книгах, яка знайомила читача з історією та культурою країн, де Геродот побував (Пів­нічна Італія, Мала Азія, Єгипет, Вавилон, землі Північного Причорномор’я).

Зібрані до початку нашої ери географічні дані про різноманітні країни найбільш повно були викладені давньогрецькими вченими Страбоном (63 р. до н. е. — 20 р. н. е.) та Клавдієм Птолемеєм (90-168 р. н. е.) – Страбон відвідав Малу Азію, Єгипет, Італію. В результаті своїх подорожей написав знамениті праці «Історичні записки» та «Географію», яка включала 17 книг і узагальнювала географічні знання стародавнього світу. Заслуги Страбона високо оцінили візантійці і додали до його імені прізвисько «Географ».  

Античні автори стверджують, що афінський законодавець Солон, математик Піфагор відвідали долину Нілу в Єгипті.

Давньогрецький мудрець Фалес Мілетський більше 20 років навчався у Єгипті. Багато подорожував і Платон, який, по­вернувшись на батьківщину, заснував знамениту Афінську фі­лософську школу.

Особливу цікавість у тих, хто в античному світі подорожу­вав з пізнавальною метою, викликав Єгипет, а в Єгипті найбільше — одне з семи чудес світу, піраміди, які вражали своєю величчю і були метою подорожей багатьох мандрівників. При відвіданні єгипетських пам’яток подорожуючі нерідко залиша­ли на їх стінах короткі записи — «графіті»; таких античних написів часів стародавніх Греції та Риму тільки у Фівах знай­дено близько двох тисяч.

Грецькі вчені називають батьком географії Гомера, що жив в дев’ятому-восьмому столітті до н.е. Згідно з традицією, першим, хто познайомив греків з поемами Гомера, був спартанський цар Лікург. Їх запис і прикінцева редакція були зроблені в Афінах спеціальною комісією, яку призначив тиран Пісістрат (шосте століття до н.е.). Також запровадили обов’язкове їх народне читання під час святкування на честь богині Афіни – Панафіней. Ці твори входили у всі шкільні  програми багаточисельних давньогрецьких полісів: міст-держав. Платон навіть висловив таку думку: Гомер виховав усю Грецію. Данте Аліг’єрі назвав Гомера королем поетів. Художня культура усіх наступних епох, починаючи від античності і до сучасності, насичена образами гомерівських героїв. “Іліада” присвячена останньому року Троянської війни (приблизно 1200 – 1183 рр. до н.е.), а “Одіссея” розповідає про повернення на батьківщину після закінчення цієї війни царя Ітаки Одіссея.

Існують всі підстави вважати, що в Одисеї описана реальна подорож моряків по Середземному і Чорному морях. Одіссей плавав так довго із-за гніву бога морів Посейдона.  Дуже багато подібного у подорожах аргонавтів і Одіссея.

В них описується відома, але ще не до кінця вивчена ойкумена, окраїни якої заселені різноманітними чудовиськами і чаклунами. Тому лише такі герої, як Ясон, Одіссей можуть побувати там (навіть побувавши в Аіді, як аргонавт Орфей чи Одісей) і повернутися на батьківщину. Подорожі такого рівня сприймались греками як героїчні подвиги.

Одним з перших вчених-мандрівників був Геродот (484 – приблизно 430 рр. до н.е.). Він об’їхав Грецію, Південну Італію, Малу Азію, Вавилонію, Єгипет, Персію, побував на більшості островів Середземного моря, а також в Криму і країні скіфів.

У своїй знаменитій праці “Історія”, за написання якої його називали і батьком історії, і батьком географії, і батьком брехні, він описав не лише історію багатьох народів Старого Світу, але й зберіг для нащадків безцінні етнографічні приклади. Він повідомив основні географічні знання, накопичені до п’ятого століття до н.е. Геродот походив з багатої родини, що мала розгалужені торгові зв’язки.

Вперше він відправився у подорож, коли йому було приблизно 20 років. Його маршрут пролягав по Єгипту вверх по Нілу, потім він відправився на схід і досяг Вавилону, північний кордон його подорожей проліг по грецьких колоніях північного Причорномор’я. Як передбачають, він підіймався по Борисфену (Дніпру).

А на заході він відвідав Південну Італію, де брав участь у заснуванні колонії своїми співвітчизниками. У Єгипті він просив перекладати йому надписи, розпитував жерців про історію цієї держави.

Цікавився не лише життям фараонів, але відвідував і майстерні бальзамувальників. Він кроками вимірював довжину периметра основи пірамід, наводячи конкретні математичні обчислення і при описі знаменитого Лабіринту.

Він об’їхав всю Грецію і Малу Азію, потім відплив у фінікійське місто Тир. Більш всього Геродота залучав Схід і його багату культурну спадщину. Геродот подорожував по Лівії, відвідав Вавилон, але особливо його вразив Єгипет, де він пробув три місяці. В Єгипті він просив перекладати йому написи, розпитуючи жерців про історію цієї держави. Цікавився не тільки життям фараонів, але відвідував майстерні бальзамувальників. Він кроками виміряв довжину периметра підстави пірамід, виробляючи конкретні математичні розрахунки. Повернувшись в Грецію, Геродот ділився зі своїми співвітчизниками отриманими знаннями. Це було його перше подорож.

Друга подорож Геродота проходило через Малу Азію, звідки він прибув на кораблі в Північне Причорномор’я, через Гелеспонт до мілетської колонії Ольвія в гирлі Дніпро-Бузького лиману. Там він зустрівся з кочовими племенами скіфів, спостерігав за їхніми звичаями, обрядами, вивчав їх суспільний лад.

Свою третю подорож Геродот присвятив вивченню Балканського півострова. Він об’їздив Пелопоннес, острови Егейського моря (Делос, Фарос, Закиф та інші), потім подорожував по Південній Італії і північ Балканського півострова.

Геродот подорожував протягом 10 років (з 455 по 445 р. до н.е.), і всі свої спостереження виклав у 9 книгах, кожна з яких назвалася по імені однієї з муз. У своїй знаменитій праці «Історія» Геродот описав не тільки історію багатьох народів, але й етнографічні прикмети, тобто опис рис обличчя, кольору шкіри, типу одягу, побуту, обрядів, народних прикмет, загального укладу життя і т.п.

Багато мандрував і інший видатний вчений античності – Страбон (64 – 23 рр. до н.е.). Він походить з містечка Амасія, що розташоване в Малій Азії на шляху зі Середземномор’я до Чорного моря. Вже в 20 років він здійснив свою першу подорож в Рим. Страбон буде подорожувати усе своє життя. Він побуває в Малій Азії, в горах Тавра (Крим) і біля підніжжя Кавказьких гір, відвідає Кікладські острови і обійде Балканський півострів, грунтовно вивчить усі значимі пам’ятні місця на Апенінському півострові і в Єгипті.

Під час подорожей Страбон багато розмірковував і записував побачене. Всебічна освіченість, вміння не лише збирати факти, але і аналізувати їх, яскравий талант письменника привели до створення праці “Географія” в 17 книгах, яка дійшла до наших часів. “Історичні записки” Страбона в 43 книгах до наших днів не збереглися.

Про правдивість фактів, викладених у “Географії” говорить часто використовувана Страбоном фраза: Коли я там перебував. Море відігравало велику роль у житті давньогрецьких племен, що населяли узбережжя Балканського півострова, багаточисельні острови Егейського моря, а також західний берег Малої Азії.

Море не лише давало їм харчування, але й зв’язувало з іншими країнами і народами. Тому греки частіше за все подорожували саме морем. Подорожам всередині країни заважала відсутність вигідних доріг. Щось подібне на дорогу прокладали в низинних і болотистих місцях. Археологам вдалось знайти залишки такої дороги в Беотії, вона мала завширшки 6,5 м.

Навколо крупних загальнонаціональних святих місць, яким, наприклад, був Олімп, будували цілу мережу священих доріг, які слугували для проведення віруючими процесій.

На таких дорогах робили також спеціальні колії для коліс екіпажів. Мостів було мало, бо більшість річок влітку, коли власне і здійснювали виїзди, пересихали. Подорожували і пішки, і верхи на коні, використовували і різноманітні колісні повозки. Вони були двох видів: одноколісні, на осі закріплювали закритий з трьох сторін кузов, чи великі чотириколісні, де крім пасажирів можна було розмістити і багаж.

В епоху Стародавнього Риму з’являється навіть філософія туризму. Луцій Ан-ній Сенека (4 – 65 р. н.е.) у «Листах до Луцилія» обґрунтовує ідею про те, що для туризму необхідно вибирати місця здорові не тільки для тіла, але і для моралі».

Першим мандрівником нашої ери, ім’я якого збереглося в історії, був грецький письменник Павсаній. Він жив у Римі, і багато подорожував по грецьких і римським провінціям. Опис своїх подорожей, складене у формі путівника («Опис Еллади»), він опублікував у десяти книгах близько 180 р. н.е. Особливо докладно Павсаній описав Аттику (південно-східну частину середньої Греції) і Афіни.

Від Аттики він перейшов до Корінфі і досліджував острови Егейського моря. Потім він дав опис Лаконії і Спарти, перерахувавши назви всіх доріг і провінцій.

 

 2. Опис скіфів Геродотом у праці «Історія»

 

Первісне суспільство — тривалий період в історії людства: від початкового етапу становлення людини та суспільства і до виникнення перших цивілізацій. Період в історії людства до винаходу писемності, після чого з’являється можливість історичних досліджень. Одними із писемних згадок про первісність та перших людей можна вважати праці давньогрецьких вчених, наприклад Гомер, «Одіссея», Лукрецій «Про природу речей» Геродота «Історі» та інших.

 

Для отримання повного тексту придбайте роботу!