Реферат “Дмитро Павличко”

ЗМІСТ

 

Вступ

1. Життя та творчість Дмитра Павличка

2. Творчий світ Павличка

3. «Неблагонадійне» партійне минуле

4. Майстер перекладів і кіносценарист

Висновок

Список використаних джерел

 

ВСТУП

 

Актулаьність теми.  Україна відзначається великою культурною спадщиною, в якій немалу роль відіграють видатні поети, письменники та громадські діячі. Один із таких представників української літератури – Дмитро Павличко.

Він відомий як видатний поет, прозаїк, публіцист, перекладач, який вніс значний внесок у розвиток української культури та літератури. Його творчість, яскраво виражена у поезії та прозі, не лише вражає своєю красою та глибиною, а й має велике значення для формування національної свідомості та ідентичності.

Художник і мислитель світового масштабу, Дмитро Павличко належить до поетів, значення яких для розвитку культури і мистецтва невмируще. Його досвід поета і громадянина-патріота має визначальний вплив на характер і напрям українського поетичного розвитку.

Павличко вміє розглядати світ універсально, відчувати повноту життя, прагнучи до осягнення найтонших виявів. Його поезія індивідуально-конкретна. Людинолюбство і життєлюбство складають основу його світобачення, на якому лежить глибока печать народного духу.

Павличкова поетична натура проступає в переосмислені художніх образів і фактів минулого, «стара» концепція людини і світу поставала у сонетній формі, обрамлена новими образними вирішеннями (часом з ненайкращої сторони, приклад релігійної тематики), мислив часто поет образами, взятими з духовного національного джерела; притягує, приворожує його краса природи рідного краю, а гнітить і тривожить доля народу, національно-культурний аспект. У Павличка з’являються улюблені прийоми, образи; афористичність у поезії — це своєрідний «павличківський» тип висловлювання, який з часом стане всенародним, а метафоричність у його поезії — це оригінальність мислення.

Мета дослідження детально вивчити життя, творчість та вплив видатного українського поета, прозаїка та громадського діяча Дмитра Павличка на українську літературу та суспільство.

 

1. Життя та творчість Дмитра Павличка

 

Дмитро Павличко — поет, філософ, народився 28 вересня 1929 р. в селі Стопчатові на Підкарпатті в багатодітній селянській родині. Точніше — десь неподалік цієї дати, якою поява дитини була зафіксована при хрестинах у церковній книзі. Сталося це в полі при копанні картоплі — звичайний епізод хліборобського щодення.

Кілька літ Павличкам довелося жити в стайні, бо хата згоріла, а нова зводилася поволі, зростала разом із дітьми. В пам’яті поета глибоко вкарбувалися майстерка, шурхіт пилки, запах розтятої деревини, перетворюваної на одвірок і платну, варцабу і крокви — предмети теплі й гарні. Гуцульщина споконвік шанувала дерево — вірного супутника людини від колиски до труни. У Д. Павличка це особливе ставлення, відбите сотнями образів, посилювалося й першими дитячими враженнями.

Батько — Василь Миколайович — був чоловіком освіченим (як на свій час), вельми працелюбним та енергійним. Перейшов через фронти та війська першої світової війни, побував і в Києві, і у Львові, де його засудили на розстріл, а він утік, звільнивши з собою і в’язнів Бригідок. Із встановленням у Галичині пілсудчини осів на дідизні, не втративши при тому інтересу до політики. Брав участь у сільських сходах, виступав у ролі народного адвоката, відстоюючи інтереси покривджених земляків. 1939 р. в перших лавах активістів зустрічав Червону Армію, став першим головою новоутвореного колгоспу [5].  

Працював усе життя і помер при роботі: “Якось, коли вже йому було за сімдесят, попросив у друзів своїх цигарку. Затягся й відкинув її геть.» «Вже не смачна», — сказав, і помер, стоячи, зіпершись плечима на стіну, так, ніби й смерть прийняв як роботу, а не відпочинок».

Мати — Параска Юріївна Бойчук — була жінкою неписьменною, але при тому багато знала з «Кобзаря» та Франкових творів, до читання вголос яких щонеділі навертала дітей. Мала чудову пам’ять і смак до поезії. Д. Павличко пригадує вірші, якими вона диктувала йому листи до Коломийської гімназії. Померла 1955 р. від тяжкої праці.

Освіта на Підкарпатті була в пошані. Та й житейський глузд підказував: малоземельні батьки нічого не могли лишити дітям у спадок, окрім знань, які прагнули дати за всяку, дуже тяжку як на селянський статок ціну.

Дмитро Павличко почав ходити до школи в Яблунів. Школа була польська, українська мова — заборонена. Конфлікти, що з цього виникали, поет пригадає згодом у нотатках «Про себе» та ще у віршах виллє гіркоту зневаженої гідності («За мову мужицьку не раз на коліна довелося у школі ставати мені…»).

 

3. «Неблагонадійне» партійне минуле

 

За життя чимало людей встигли дорікнути Дмитру Васильовичу за його членство в КПРС з 1954 по 1990 роки. Але всі, хто знають життєвий шлях поета, сходяться в одному: його партійність нерозривно супроводжувала примітка «неблагонадійний».

«…Павличка громили за порушення ідеологічних приписів, за всякі «творчі збочення». Згадаймо вилучені й знищені наклади його поетичних книжок, згадаймо про ті крилаті алегоричні рядки «Коли помер кривавий Торквемада».

Про те, що «здох тиран, але стоїть тюрма». А ще — про перманентні нагінки на Павличка з таких причин, як видання творів Антонича чи редагування журналу «Всесвіт», й депортацію поета з редакторського крісла. З абсолютною відповідальністю стверджую: Павличко завжди лишався в українській радянській літературі в ранзі тих, кого «нагорі» вважають неблагонадійним», — писав у газеті «День» прозаїк і громадський діяч Михайло Слабошпицький [3].

А ось що розповідав сам Дмитро Павличко в інтерв’ю Тетяні Терен:

— Сьогодні мої вірші про партію і Леніна слід сприймати як муку. Я щасливий від того, що час московської неволі і Російської комуністичної імперії закінчився за мого життя і я був не німим свідком, а голосом доби. Найкращі свої речі я написав тоді, коли будував Товариство української мови, Народний Рух.

Заяву про вихід із КПРС Павличко написав 9 березня 1990 року в день народження Тараса Шевченка.

 

Для отримання повного тексту придбайте роботу!