Реферат “Джерела права різних правових систем”

ВСТУП

 

Актуальність теми. Розвиток теорії держави і права в нашій країні вимагає критичного переосмислення ряду її фундаментальних категорій, виходу на новий рівень досліджень, покликаний з’єднати досягнення правової науки і суміжних галузей знання. До числа категорій, що вимагають поглибленої розробки, відноситься категорія «джерела права».

Проблема ролі джерел права у правовій системі тісно пов’язана з питанням співвідношення системи права та системи законодавства. Сама термінологія – «нормативний акт», «законодавство у широкому значенні» – як би стирала грань між законом і актами підзаконної сили. В умовах командно-адміністративної системи такий підхід вів до того, що верховенство закону на практиці перетворювалось у своєрідну ширму, призвану приховати реальну підвладність закону актам нормотворчості правлячої партії та бюрократичного апарату.

Однією з причин недостатньої теоретичної розробки даної проблеми є многозначність і нечіткість самого поняття джерела права. Не тільки не має загально визначеного означення цього поняття, але навіть суперечливим є самий зміст, в якому вживаються слова «джерела права». Адже «джерела права» – це не більш як образ, який швидше повинен допомогти в розумінні того, що позначається цим виразом. В самому ділі, під джерелом розуміють і матеріальні умови життя суспільства (джерело права у матеріальному значенні), і причини юридичної обов’язковості норми (джерело права у формальному значенні), і матеріали за допомогою яких ми пізнаємо право (джерело пізнання права).

 

Джерела права різних правових систем

 

Правовий звичай.

Правовий звичай – це правило поведінки, яке складалося стихійно протягом тривалого часу і стало звичкою людей, ухвалено і охороняється державою. Правовими стають ті звичаї, у яких є заінтересованість більшості населення регіону чи країни. Держава подібні правила визнає як загальнообов’язкові для всіх суб’єктів, які підпадають під їх чинність, а також забезпечує виконання їх вимог за допомогою державного примусу.

Прикладом правового звичаю, тобто правилом поведінки, що спочатку склалося в суспільній практиці і лише потім держава визнала його і надала йому загальнообов’язковості, закріпивши в нормативно-правовому акті, є те, що перше засідання новообраної ради до обрання її голови відкриває і веде найстарший за віком депутат (ст.82 Конституції України). Правові звичаї мали поширення як джерела права в давні часи і утворювали так зване звичаєве право. У сучасному праві вони мають досить обмежене використання, за винятком ряду країн Африки і Азії. Значна роль належала правовим звичаям у рабовласницькому суспільстві, в умовах феодалізму. Так, Закони ХІІ таблиць, „Салічна правда” є переважно збірками звичаєвого права.

Правовий звичай передував закону й панував у середньовіччі, але й сьогодні він посідає важливе місце в правових системах країн Африки. Існуюча правова система африканських держав націлена на єдність та узгодженість взаємовідносин у групах, коли відсутня підтримка суб’єктивних прав та інтересів особи, а найбільш доцільними виступають норми загальної моралі та звичаї. Сьогодні така форми права у нас майже не збереглась. Правові звичаї були дуже розповсюджені в Україні до 20-х років нашого століття, особливо в Запорозькій Січі, які описані Пантелеймоном Кулішем в творі „Чорна рада”: вибори кошового отамана, покарання запорожців за різні провини і злочини [1].

Правовий (судовий чи адміністративний) прецедент.

Судовий чи адміністративний прецедент – це рішення по конкретній юридичній справі, яке виносить судовий чи інший компетентний орган держави (посадова особа) і яке стає обов’язковим для вирішення подібних справ у майбутньому. Правовий прецедент застосовується тоді, коли мають місце прогалини в правовому регулюванні чи є потреба в юридичній кваліфікації конкретних обставин, а за судом чи іншим органом держави визнається право на правоутворення, тобто офіційне формулювання правових правил. Судовий прецедент як форма права властивий англосаксонській правовій системі (Англія, США, Індія).

У цих країнах існує дві форми права: нормативно-правовий акт і судовий прецедент, який домінує. Закони та інші акти є лише основою для формування правового прецеденту і вирішення конкретних справ. Судді країн, що належать до англосаксонської правової системи (Англія, США, Канада, Австралія) в законодавчому порядку наділені правотворчою функцією. В певній мірі суддя має право вирішувати ту чи іншу справу не на підставі конкретної норми закону, а на власний розсуд. Залежно від того, хто приймає рішення, яке породжує прецедент, його визначають адміністративним чи судовий [2].

Нормативно-правовий договір.

Нормативно-правовий договір – це така форма права при якій два і більше суб’єкти суспільних відносин домовились про взаємні права і обов’язки з економічних, політичних чи інших соціальних проблем, уклали між собою угоду або договір в письмовій формі. Вони можуть мати міжнародний і національний характер. Наприклад, Угода про створення співдружності Незалежних Держав (1991 р.) в процесі розпаду СРСР, угоди між двома фірмами, підприємствами, в т.ч. іноземними.

Найбільш розповсюдженим прикладом нормативного договору є колективний договір між адміністрацією підприємства та профспілковою організацією, яка представляє трудовий колектив. У договірної форми права перспективне майбутнє. Адже якщо представляти джерела права у вигляді соціальної взаємодії, то воно повинне бути, перш за все, добровільно-погоджувальним, а не формально-примусовим.

 

Для отримання повного тексту придбайте роботу!