Реферат “Е-демократія як механізм політичної взаємодії”

ЗМІСТ

 

Вступ

І. Концептуальні підходи до визначення е-демократії

ІІ. Форми та моделі е-демократії

ІІІ. Е-демократія як механізм політичної взаємодії

Висновки

Список використаної літератури

 

ВСТУП

 

Актуальність теми. Однією із визначальних умов ефективного реформування державних інституцій, публічної влади, розвитку процесів демократизації в умовах інформаційного суспільства є електронне урядування. Поступ України на цьому шляху з кожним роком все більше наповнюється практикою. Урядом схвалено Концепцію розвитку електронного урядування. Створено Державне агентство з питань електронного урядування України.

Одне із центральних питань е-урядування – електронна демократія. Суть е-демократії полягає в застосуванні сучасних інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ) для широкого залучення громадян у громадсько-політичне життя. При цьому слід пам’ятати, що самі по собі ІКТ не забезпечують участь громадян у прийнятті рішень. Комунікація, хоч би якою вона була б розвиненою, усього лише інструмент в руках суспільства. Отже, для е-демократії (так само, як і для демократії як такої) визначальним є воля і голос народу, а для забезпечення доставки цього голосу посадовцям і слугує феномен е-демократії.

Мета даного дослідження полягає у вивченні особливостей е-демократії як механізму політичної взаємодії.

Для досягнення мети роботи необхідно виконати наступні завдання:

• проаналізувати наукову літературу, яка стосується функціонування е-демократії;
• проаналізувати основи е-демократії як механізму політичної взаємодії.

Методи дослідження. Для досягнення мети та вирішення завдань використовувалися такі методи дослідження: теоретичні: вивчення й аналіз філософської, методичної, нормативної бази документів з метою уточнення понять тощо.

Структура роботи. Робота складається зі вступу, основної частини (трьох розділів), висновків, списку використаних джерел та літератури.

 

І. Концептуальні підходи до визначення е-демократії

 

На думку британського дослідника Стівена Кліфта, електронна демократія – це участь багатьох демократичних суб’єктів (що характеризується використанням інформаційних і комунікаційних технологій і стратегій урядами, виборними посадовими особами, ЗМІ, політичними організаціями і громадянами (виборцями)) в політичних і управлінських процесах місцевих спільнот. e демократія передбачає все більш активну участь, посилену за рахунок більш партисипативних або прямих форм участі громадян, посилених інтернетом, мобільним зв’язком та іншими технологіями сучасної представницької демократії. Е-демократія складається з усіх електронних засобів комунікацій, що дозволяють/уможливлюють для громадян застосування зусиль для тримання керівників/політиків відповідальними за свої дії у сфері публічного життя.

Залежно від аспектів демократії, що просуваються, е-демократія може використовувати різні технології для [3]:

• підвищення транспарентності політичного процесу;
• посилення прямого залучення і участі громадян;
• удосконалення якості формування думки-позиції шляхом відкриття нового простору для інформації і обговорення.

Відповідно до Концепції розвитку електронного урядування в Україні е-демократія – це форма організації суспільства, за якої громадяни та бізнес залучаються до процесу державного управління та державотворення, а також до місцевого самоуправління за допомогою інформаційних і комунікаційних технологій [6].

Деякі дослідники вважають електронну демократію ключовим елементом електронного уряду, але, на думку інших дослідників, ці поняття перетинаються, але не ідентичні електронному уряду. У дослідженні Енді Брека і Філа Ноубла «Електронна демократія у всьому світі» цей термін використовується для позначення використання інтернету урядами, політичними партіями і правозахисними організаціями для надання інформації, комунікацій і послуг, а також для підтримки участі, щоб сприяти більш активним дебатам. Електронний уряд включає в себе компоненти інформації, послуг та участі, які зазвичай обмежуються державними установами. Використання Інтернету для реалізації електронної демократії за своєю суттю є більш масштабним.

Водночас, чи змінять інформаційно-комунікаційні технології природу демократії, чи ІКТ створять новий тип демократії? Деякі дослідники вважають, що ІКТ не можуть докорінно змінити природу демократії. Оптимістичні прогнози про настання нової ери прямої демократії, посиленої інформаційними та комунікаційними технологіями, незважаючи на їх привабливість, практично неможливі, якщо зрозуміти, хто залучений до електронної політики. Тому нові інформаційні технології можуть обійти незацікавлених або байдужих і підвищити активність тих, хто вже активний, тим самим поглиблюючи соціальну сегрегацію. Схожу думку висловлює Рег Алкок, який, зокрема, стверджує, що нові ІКТ послужать лише зміцненню існуючих демократичних інститутів і не зможуть істотно змінити організацію процесів прийняття нормативних рішень в установах державного сектора. Тому, на думку цього та інших дослідників, сама електронна демократія буде менш ефективною без суспільного розуміння і поширення самої демократії [5].

Передбачається певний набір благ, які настануть унаслідок е-демократії (безперечно, ці міркування не можна вважати всеохоплюючими). Перш за все, це а-втономія і самоврядування малих груп. Люди можуть ситуативно об’єднуватися за загальними інтересами, поглядами або за географічною, національною, релігійною чи культурною ознаками. Прийняті рішення не вимагають фінансування з державного бюджету, адже люди можуть сформувати і наповнити мікробюджет і витрачати його для виконання прийнятого ними ж рішення. Здійснення самоврядування перетвориться на локальні громадські проекти, а всі необхідні товари і послуги для цих проектів можуть придбаватися через механізми тендерів [4].

Очевидно, що сьогоднішнім державам, на відміну від вчорашніх імперій, стає все важче досягати своїх так званих цілей. Це пов’язано з величезними витратами, пов’язаними з мотивацією та отриманням волі великої кількості людей для узгодження єдиного вектора. Однак в електронному середовищі знову з’являється потенціал для «великих справ», і за своєю природою вони нічим не відрізняються від соціальних проектів малих груп. Цей підхід є масштабованим і гнучким. Монополія ЗМІ зникає, і кожен, використовуючи мінімальні ресурси, може писати і публікуватися, передавати відео- і аудіозаписи, стати репортером зі свого місця проживання, новинним каналом про те, що відбувається в ньому самому і навколо нього [1].

 

Для отримання повного тексту придбайте роботу!