Реферат “Громадянське суспільство у політико правовому вченні Г.Гегеля”

ЗМІСТ

ВСТУП

І. Основні ідеї державно-правового вчення Г. Гегеля 

ІІ. Громадянське суспільство в політико правовому вченні Г. Гегеля 

ІІІ. Принципи, влада, форми правління громадянського суспільства  Г. Гегеля 

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

 

Актуальність теми. Проблеми громадянського суспільства не нові в історії людства. «З часів Платона дуалізм держави і суспільства став постійною частиною історії та політичної філософії Європи». Історично склалося так, що самий ранній погляд на громадянське суспільство сходить до давньої Греції. Сьогодні у нас багато досліджень з проблем громадянського суспільства, але наша мета – звернутися до огляду робіт видатного мислителя Г. Гегеля.

Узагальнивши і проаналізувавши договірну теорію громадянського суспільства, розроблену британськими та французькими філософами в XVIII столітті, німецький філософ Георг Вільгельм Фрідріх Гегель дійшов висновку, що так звана держава англійців і французів насправді не була державою, а система соціально-економічних відносин людей, яку Гегель називав громадянським суспільством. Взаємини людей у цьому суспільстві визначаються їх матеріальними інтересами (системою потреб), а в суспільстві існує поділ праці і різні способи задоволення цих потреб.

Громадянське суспільство – це сфера, в якій досягаються особливі цілі та інтереси окремих людей. З точки зору розвитку реконструюється поняття права. Гегель зображує громадянське суспільство як вороже суспільство з конфліктом інтересів, війною між кимось і всіма. На думку Гегеля, весь історичний прогрес – це прогрес розвитку концепції свободи. Він не є захопленим прихильником демократії, хоча його захоплення «чудовою афінською демократією» добре відомо. Позицію Г. Гегеля стосовно державного правління більше розкривають його слова із «Філософії права»: «Народ, узятий без свого монарха й безпосередньо пов’язаного з останнім розчленування цілого, є безформенною масою, яка вже більше не являє собою держави…» [3, с. 305].

 

І. Основні ідеї державно-правового вчення Г. Гегеля

 

Георг Вільгельм Фрідріх Геґель (Hegel), народився у 1770 році та помер у 1831 році, відомий як геніальний мислитель-діалектик, що зробив значний внесок у розвиток політичної та правової думки. Однією з найбільш відомих праць Геґеля є «Філософія права», яка має важливе значення в історії правової, політичної та соціальної думки. Ця праця є непересічною навіть серед класичних творів з політичної та правової філософії, таких як «Держава» та «Закони» Платона, «Політика» Арістотеля, «Про державу» та «Про закони» Ціцерона, «Державець» Мак’явеллі, «Левіафан» Гобса, «Політичний трактат» Спінози, «Про дух законів» Монтеск’є та «Про суспільний договір» Руссо. Протягом усього свого життя, починаючи зі студентських років та закінчуючи останньою працею «Англійський білль про реформу 1831 р.», Геґель цікавився проблемами держави та права. «Філософія права» є синтезом філософських та політико-правових досліджень Геґеля протягом десятиліть творчості.

За концепцією Геґеля, «Філософія права» є філософською наукою про право, яка досліджує ідею права, тобто поняття права та його реалізацію. Ідея – це єдність поняття та наявного буття. Вона не лише відображає гармонію цих двох аспектів, але й є повним взаємопроникненням. Ідея права полягає у свободі, а істинне розуміння цієї ідеї можливе тільки тоді, коли вона сприймається в її понятті та реалізується у наявному бутті цього поняття. Значення філософії Геґеля у розвитку ідеалу правової держави полягає у тому, що вона доводить цей ідеал до його кульмінаційної точки: правова держава оголошується ним божественною і приводить людський розвиток до його морального завершення. Отже, правова держава – це вершина розвитку людського суспільства [1].

При вивченні філософії права Геґеля важливо розуміти її основу, якою є поняття свободи волі. Геґель поклав це поняття в основу своїх філософсько-теоретичних конструкцій і відстежував з його допомогою зародження та розвиток всієї системи суспільних відносин. Для попередників Геґеля, однією з найскладніших проблем було знайти компроміс між принципами свободи і необхідністю обмежувати цю свободу для забезпечення ефективного людського спілкування.

Попередники Геґеля вважали, що принципи свободи та людського спілкування суперечать одне одному, тому кожне з цих понять було висунуто у своїй абстрактній формі. У свою чергу, Геґель намагався показати, що свобода не лише полягає у здатності вибору та відсутності обмежень, але й у здатності вільно обирати конкретні рішення. Ці конкретні рішення можуть обмежувати свободу, але вони є результатом вільного вибору та відображають особисту волю людини. За Геґелем, воля може обмежувати себе сама, обираючи певне визначення. Таке самообмеження не суперечить її сутності, а навпаки, є необхідним моментом її вільного прояву. Це дозволяє зв’язати свободу з законом та індивідом з суспільством. Геґель показує, що вільна воля формується поступово з природних нахилів та прагнень. На нижчих стадіях її прояву вона підпорядкована цим прагненням, які можуть суперечити одне одному та бути у боротьбі.

Проте воля може підкорятися своїм природним нахилам і прагненням, які в свою чергу можуть бути суперечливими та боротися між собою. Але, якщо воля вибирає ті прагнення, які відповідають її сутності, то вона може здійснити контроль над ними. В результаті цього процесу природні прагнення можуть стати вільною волею, яка звільняється від випадковості та суб’єктивності. Цей процес дозволяє волі досягнути свого справжнього розвитку [1]. Геґель розумів свободу як вибір обмежень, які відповідають сутності людини, тому він не бачив в спілкуванні тільки обмежень, але й повноту особистості. Суспільство надає людині обмеження, які випливають з її розумної сутності, що є основою її свободи. З цієї точки зору, Геґель вбачав можливість гармонії між індивідом і суспільством. І цей неминучий зв’язок між індивідом та суспільством набуває для нього характеру вищої моральної правди.

 

Для отримання повного тексту придбайте роботу!