Реферат ” Лікувально-оздоровчий туризм і типи курортів “

ЗМІСТ

ВСТУП

І. Сутність і характерні риси лікувально-оздоровчого туризму 

ІІ. Курорти та його типологія 

III. Чинники розвитку лікувально-оздоровчого туризму 

IV. Стратегічні напрями подальшого розвитку лікувально оздоровчого туризму в Україні 

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

ВСТУП

 

Актуальність теми. Сучасне суспільство все більше піклується про зміцнення та охорону свого здоров’я. Високий потенціал фізичної та розумової діяльності людей є безпосередньою передумовою повноцінного життя.

Лікувально-оздоровчий туризм дає змогу в комфортних і невимушених умовах підтримувати стан здоров’я у належному стані, тому його розвиток останніми роками є вкрай динамічним як на вітчизняному, так і на міжнародному туристичних ринках.

Постійно зростаюча конкуренція в сфері туристських послуг вимагає розвитку нових видів туризму в світі та Україні зокрема. На Заході попит на SPA-відпочинок, що є всесезонним тур-продуктом, настільки великий, що багато країн були змушені переглянути свою політику в галузі туризму.

Загальносвітова мода на здоровий зовнішній вигляд поступово охоплює Україну: за останні десять років вітчизняний ринок оздоровчого закордонного туризму зріс майже на третину.

З огляду на те, що Україна має один із найкращих природних лікувально-оздоровчих потенціалів у Європі, питання вдосконалення санаторно-курортного комплексу стає одним з найпріоритетніших напрямів розвитку вітчизняного туризму, зокрема його лікувально-оздоровчого виду, що призводить до поповнення бюджету і зміцнення державної економіки в цілому.

Значний внесок у дослідження проблем розвитку лікувально-оздоровчого туризму зробили вітчизняні та зарубіжні науковці, зокрема: О. О. Бейдик, А.М.Ветітнев, О. Л. Драчова, В. А. Квартальнов, В. Ф. Кифяк, О. О. Любіцева, М. П. Мальська та інші.

Однак, недивлячись на значну кількість наукових праць з окресленої проблематики зауважимо, що зміни у світовій економіці, які викликані пандемією COVID-19, породжують потребу в проведенні нових досліджень.

 

І. Сутність і характерні риси лікувально-оздоровчого туризму

 

Лікувально-оздоровчий туризм – видається одним з найперспективніших видів туризму України. Він розвивається за рахунок значних ресурсів: морського узбережжя, гарячих, теплих і холодних мінеральних джерел, лікувальних лиманових родовищ грязі, лісів тощо, якими багата країна.

Інтерес до лікувально-оздоровчого туризму в Європі постійно зростає, що в значній мірі обумовлено демографічними тенденціями. Проте ознаки рівності між лікуванням, оздоровленням у санітарно курортних і лікарняно-поліклінічних умовах не може бути, оскільки окремі компоненти (наприклад, використання в лікувально-профілактичних цілях бутильованої води) не можуть замінити цілого комплексу лікувально оздоровчої дії на людину курортної місцевості.

Лікувально-оздоровчими властивостями володіє уся сукупність чинників природного комплексу курортно-рекреаційної місцевості в їх взаємозв’язку і взаємо доповненні, що включає як бальнеологічні, так і ландшафтно-кліматичні ресурси [2].

Санаторно-курортне лікування для певної категорії людей в сучасних умовах певною мірою може стати лікувально-оздоровчим туризмом. Лікувальний туризм розглядає організацію роботи рекреаційної галузі з погляду технології подорожі та, окрім захоплюючих маршрутів різної категорії складності, обов’язково повинен ураховувати систему занять, зумовлену методами бальнео- і кліматолікування.

Організація лікувального туризму і створення лікувально-профілактичних установ на базі нових перспективних лікувально-оздоровчих методів може стати однією з форм використання лікувально-оздоровчого потенціалу. В основі лікувального туризму повинна бути закладена лікувальна або оздоровча технологія, яка поліпшує якість життя шляхом повного задоволення потреби у відпочинку і лікуванні під час подорожі.

Сучасна курортологія– це, насамперед, фізична реабілітація за допомогою кінезотерапії – «лікування рухом».

Останніми роками на курортах України відроджуються традиційні теренкури, чудові паркові зони, гірські маршрути, стежки ближнього і дальнього лікувального туризму та інші способи, що в світовій курортній практиці позначаються терміном recreation facility (оздоровчі послуги) [1, c.41].

Лікувальна дія ландшафтотерапії обумовлена безперервним чередуванням садів і лісів, полів тощо, що сприяє постійній зміні вражень, поліпшує настрій і діяльність всього організму. Прекрасний ландшафт і повітря різноманітної української природи, в поєднанні з ходьбою, справляють потужний оздоровчий ефект. На сьогоднішній день курортна рекреаційно-туристична сфера забезпечує близько 10% світового валового продукту, інвестицій, робочих місць і споживчих витрат.

За прогнозами Всесвітньої туристської організації, до 2015 р. кількість туристських поїздок буде складати більше 980 млн., а надходження від них досягнуть 1,5 трлн. доларів. Рекреаційній туризм, пов’язаний з поїздками на курорт для відновлення здоров’я, в цьому відношенні є абсолютно новою формою діяльності. Причому, якщо за показником людино-дня перебування рекреаційний туризм займає поки що менше 1% в загальносвітовому туристичному обороті, то його прибутковість складає більше 5%.

Глобальна екологічна і економічна криза серйозно підвищила інтерес до рекреаційних можливостей курортної медицини, що оптимально впливає на стан трудових ресурсів. На початку III-го тисячоліття людство знову звернулося до природних методів оздоровлення.

В Україні, за прогнозами експертів, розвиток інноваційних центрів здоров’я у вигляді т.з. рекропарків, рекрополісів, курортополісів і рекреаційних зон в традиційних курортних регіонах (Карпати, Полісся, узбережжя Азовського і Чорного морів) дозволить сформувати загальнонаціональну оздоровчу мережу, інтегровану в міжнародну світову спільноту.

Діяльність у сфері поліпшення роботи курортів і санаторіїв України повинна перетворити курортну справу на високорентабельну і конкурентно спроможну галузь економіки, оскільки Україна має великі природно-географічні та соціально- культурні рекреаційні ресурси.

Ці ресурси мають такі незаперечні властивості, як привабливість, доступність, екскурсійну значущість, потенційний запас та ін. Причому, привабливим мотивом прагнення до соціально-культурних ресурсів зазвичай служать відпочинок, дозвілля, розваги, пізнання, паломництво, ностальгія, а у останні роки – ділові зустрічі, переговори і конференції для вирішення різноманітних проблем бізнесу.

Об’єднані з ними, як правило, територіально, природно-географічні ресурси є привабливими для реалізації завдань відновлювального лікування, оздоровлення, фізичного удосконалення і досягнення високих спортивних результатів. Природно-географічні рекреаційні ресурси – це природні умови, об’єкти, явища, сприятливі для рекреації – відновлення духовних і фізичних сил, витрачених під час праці, навчання, творчості.

Природні рекреаційні ресурси України різноманітні. Вся її територія знаходиться в смузі кліматичного комфорту. Україна має прекрасні умови для організації відпочинку на берегах і лиманах Чорного та Азовського морів, водойм і річок, у Кримських горах та Українських Карпатах. Соціально-культурні рекреаційні ресурси – це пам’ятки архітектури, історії, музеї, археологічні стоянки, культурно-історичні явища (етнографічні, релігійні), місця, пов’язані з життям, перебуванням видатних учених, письменників, акторів, політичних діячів та ін [2].

 

ІІ. Курорти та його типологія

 

Курорт – територія, що має в своєму розпорядженні природні лікувальні чинники і необхідні умови для їх застосування з лікувально профілактичними цілями.

Курорт – місцевість, що володіє цінними природними властивостями, придатними для лікування мінеральними водами, лікувальними грязями або особливими кліматичними умовами (морить, озера, гірські ландшафти, лісові місцевості, степи і ін.) [7, c.105].

До курортів пред’являються наступні вимоги:

1) наявність природних лікувальних чинників, що забезпечують нормальне функціонування курорту;

2) необхідні технічні пристрої і споруди для раціонального застосування курортних чинників (басейни, грязелікарні, пляжі і т. д.);

3) спеціально пристосовані приміщення для лікування і житла (санаторії, удома відпочинку);

4) наявність лікувально профілактичних установ, що забезпечують медичне обслуговування хворих і відпочиваючих;

5) наявність оздоровчих установ, спортивних споруд і майданчиків;

6) наявність установ суспільного користування, установ громадського харчування, торгового і побутового обслуговування, культурно просвітницьких установ;

7) зручні під’їзди і засоби повідомлення;

8) упорядкована територія, інженерні технічні споруди, забезпечуючі електро- і водопостачання, каналізацію [3].

Спеціалізацію будь-якого курорту визначають курортні чинники – природно-лікувальні чинники, використовувані для цілей профілактики, терапії і медичної реабілітації хворих на курортах.

Основні курортні чинники:

• ландшафтно кліматичні умови;
• лікувальні грязі;
• мінеральні води.

Всі курорти можна розділити на 6 типів:

1. Бальнеогрязевий курорт – тип курорту, де як основні лікувальні чинники домінують мінеральні води і лікувальні грязі.
2. Бальнеокліматічний курорт – тип курорту, де як основні лікувальні чинники виступає клімат і мінеральні води.
3. Бальнеологічний курорт – тип курорту, де як основні лікувальні чинники використовуються мінеральні води (для внутрішнього і зовнішнього застосування).
4. Грязьовий курорт – тип курорту, де як основні лікувальні чинники виступають лікувальні грязі.
5. Кліматокумисолікувальний курорт – тип курорту, де як основні лікувальні чинники використовуються степовий і лісостеповий клімат і кумис – кисломолочний напій з кобилячого молока.
6. Кліматичний курорт: – приморський кліматичний курорт; – гірський кліматичний курорт [4, c.73].

 

Для отримання повного тексту придбайте роботу!