Реферат “Міждисциплінарність у діяльнісному підході до освіти”

ЗМІСТ

 

Вступ

Розділ І. Теоретичні засади міждисциплінарності

1.1 Сутність поняття «міждисциплінарність» в контексті освіти

1.2 Основні принципи та підходи до міждисциплінарного навчання

Розділ ІІ. Діяльнісний підхід як основа організації освітнього процесу

2.1 Специфіка діяльнісного підходу до освіти

2.2 Особливості реалізації діяльнісного підходу

Розділ ІІІ. Міждисциплінарність у діяльнісному підході до освіти

3.1 Особливості міждисциплінарних підходів у межах діяльнісного навчання

3.2 Переваги та обмеження міждисциплінарного діяльнісного

навчання

Висновки

Список використаних джерел

 

ВСТУП

 

Актуаьність теми. Всім нам відомо про те, що стан освіти змінюється та відбувається в постійному розвитку. Приймаються нові закони «Про освіту», змінюється соціально-економічне життя країни. Ці фактори та багато інших передбачають створення відповідних умов для навчання.

В першу чергу це стосується методів та засобів навчання, які обирають вчителі для своєї роботи. Від правильного вибору залежить результат засвоєння знань, вироблення певних навичок та розширення пізнавальної активності. Зміни у всіх закладах освіти в першу чергу залежать від вчителів, які могли б у своїй діяльності втілювати нові цікаві освітні технології, методи та форми роботи.

У цьому контексті міждисциплінарний підхід до освіти набуває особливої актуальності та значущості. Він спрямований на збагачення та узгодження знань, вмінь та практичних навичок з різних дисциплін для розв’язання складних проблем і завдань.

Міждисциплінарність у діяльнісному підході до освіти створює унікальні можливості, дозволяючи розвивати глибоке та комплексне розуміння предметів, а також навички роботи в команді та критичного мислення. Вона сприяє формуванню творчих підходів до вирішення проблем, що відкриває шляхи для новаторських рішень та ідей.

Завдяки міждисциплінарному підходу учасники освітнього процесу можуть застосовувати отримані знання в різних контекстах, що сприяє підвищенню їх адаптивності та готовності до життя в сучасному суспільстві.  Саме тому, основною метою дослідження є комплексне дослідження міждисциплінарності у діяльнісному підході до освіти, яка є важливим кроком у напрямку вдосконалення сучасного освітнього процесу.

 

Розділ І. Теоретичні засади міждисциплінарності

1.1. Сутність поняття «міждисциплінарність» в контексті освіти

 

У сучасному світі освіта перебуває на постійній еволюційній траєкторії, вдосконалюючи методи та підходи до навчання з метою забезпечення максимально ефективного розвитку знань. Один із ключових напрямів в цьому процесі – міждисциплінарність у діяльнісному підході до освіти. За словами О. Кузьменко, міждисциплинарність – це перенесення методів дослідження і моделей з однієї наукової галузі в іншу [3].

А. Колота характеризує міждисциплінарність з 9-ти позицій. Проте, представимо, на нашу думку, найбільш суттєві з них, а саме:

1) міждисциплінарність – це можливість виявити, розпізнати, сприйняти те, що було прихованим у надрах окремо взятої науки завдяки використання методів та інструментарію інших наук;

2) міждисциплінарність – це запозичення взаємопов’язаними науками результатів дослідження, теоретичних схем, моделей, категорій, понять;

3) міждисциплінарність – це інтеграція, синергія різних наук у сенсі конструювання нових міждисциплінарних об’єктів, предметів задля отримання нового когурентного наукового знання [1].

Міждисциплінарність як інтеграція різних наук у сенсі конструювання міждисциплінарних об’єктів пов’язана з появою нових міждисциплінарних галузей (акмеологія, освітологія, корпоративна педагогіка, педагогічна аксіологія).

На практиці, міждисциплінарний підхід може реалізовуватися за двома основними форматами:

1. Неформальне об’єднання різних наук при збереженні їх самостійності й унікальності.

2. Створоення нових інтегрованих проєктів, міждисциплінарних об’єктів дослідження [7].

За словами вчених, міждисциплінарний підхід не обмежує знання, а створює умови для реалізації зв’язків між різними науками, що уможливлює отримання необхідніх та достатніх знань при вивченні об’єкту дослідження; забезпечуює інтеграцію наукових концепцій, теорій, інформації, фактів, методів, з метою отримання системного знання про реальні явища освіти; сприяє розв’язанню протиріччя між розрізненим засвоєнням знань та необхідністю їх синтезу задля цілісного та комплексного застосування у діяльності та житті людини.

В. Желанова стверджує, що міждисциплінарний підхід, ґрунтуючись на позиціях синергетичного підходу, сприяє відкритості, нелінійности, саморозвитку системи сучасної вищої освіти. У цьому контексті міждисциплінарний підхід пов’язаний з явищами флуктації, біфуркації тобто випадковістю, коливаннями, альтернативністю, що передбачають відхід від жорсткої регламентації освітнього процесу й зростання ролі імпровізації, інтуїції [1].

 

Розділ ІІ. Діяльнісний підхід як основа організації освітнього процесу

2.1 Специфіка діяльнісного підходу до освіти

 

Ідея діяльнісного підходу пов’язана з діяльністю, як засобом становлення і розвитку суб’єктності. Тобто, у процесі використання форм, прийомів та методів реалізації освітнього процесу народжується не робот, навчений діяти за певними алгоритмами, який чітко виконує певні види дій і операцій, а особистість, яка обирає, оцінює, критично мислить, діє всупереч поширеним стереотипам, набуває через власний досвід м’які, гнучкі навички, програмує і конструює різні види діяльності, що задовольняють потреби в її саморозвитку та самореалізації.

Діяльнісний підхід – це спрямованість освітнього процесу на розвиток ключових компетентностей та наскрізних умінь особистості; застосування теоретичних знань на практиці; формування здібностей до самоосвіти  й командної роботи; успішна інтеграція в соціумі та професійна самореалізація [6].

Із діяльнісним підходом найближче пов’язана категорія діяльності. У традиційному розумінні «діяльність» розглядається як прояв активності суб’єкта, що виражається в доцільній зміні навколишнього світу, а також у перетворенні людиною самої себе.

Тлумачення діяльності дозволяє поняття «діяльнісний підхід» розглядати за трьома збалансованими напрямками:

1) діяльнісний характер підходу (активний, самостійний, перетворювальний) – процес навчання є завжди навчанням предметнопрактичних та розумових дій;

2) розвиваюча спрямованість підходу – особистісний розвиток, який характеризує становлення особистості, її «саморозвиток» у процесі діяльності в предметному світі, при цьому не просто індивідуальної, а спільної, колективної діяльності;

3) особливості реалізації (організація й управління) діяльнісного підходу у навчанні – цілеспрямованість, мотиваційна обумовленість, самостійна або керована вчителем взаємодія з навколишньою дійсністю, коли відбувається розв’язання cуперечностей між репродуктивним і творчим пізнанням, раніше засвоєною інформацією і її новою порцією тощо [3].

На думку С. Самойлова та Т. Ціперко, діяльнісний підхід означає організацію та управління цілеспрямованою навчально-виховною діяльністю учасника освітнього процесу в загальному контексті його життєдіяльності – спрямованості інтересів, життєвих планів, ціннісних орієнтацій, розуміння сенсу навчання та виховання, особистісного досвіду в інтересах становлення суб’єктності школяра. Діяльнісний підхід у орієнтації на становлення суб’єктності вихованця, очевидно, прирівнює у функціональному плані обидві сфери освіти – навчання і виховання [6].

Разом з тим, діяльнісний підхід, реалізований у контексті життєдіяльності конкретного учня, враховує його життєві плани, ціннісні орієнтації й параметри його суб’єктивного світу й за своєю суттю є особистісно-діяльнісним підходом. Тому цілком природним у цілях розуміння його сутності є виділення двох основних компонентів – особистісного та діяльнісного.

Діяльнісний підхід у навчанні та вихованні в сукупності компонентів виходить з уявлень про єдність особистості з її діяльністю. Ця єдність проявляється в тому, що діяльність у її різноманітних формах безпосередньо чи опосередковано здійснює зміни в структурі особистості; особистість же, у свою чергу, одночасно безпосередньо й опосередковано здійснює вибір адекватних видів і форм діяльності та перетворення діяльності, що задовольняють потреби особистісного розвитку.

За словами Н. Муранової, діяльнісний підхід дає можливість окреслити процес навчання (і процес фізико-математичної підготовки також) як цілеспрямовану навчально-пізнавальну діяльність старшокласників з вивчення математики і фізики з метою підготовки до навчання в технічному університеті [1].

 

Для отримання повного тексту придбайте роботу!