Реферат “Мовний етикет у творах Ліни Костенко”

ЗМІСТ

 

Вступ

1. Ліна Костенко –  живий класик української творчості

1.1. Роль творчості Ліни Костенко в сучасній українській літературі

2. Сутність та функції мовного етикету

2.1. Специфіка мовного етикету у творах Ліни Костенко

Висновки

Список використаних джерел 

 

ВСТУП

 

Актуальність теми. Творчість Ліни Костенко є неординарним явищем не лише в контексті української літератури, де можна простежити окремі етапи розвитку суспільства, культурні досягнення. Творчість поетеси цікава для нас, бо є показником динамічного і сильного характеру, який здатен трансформувати особистість людини, зробити її справжнім митцем – митцем свого характеру, своєї долі, навколишнього світу.

Нашій літературі пощастило мати в ній людину, яка своїм життям і творчістю підтверджує благородство найвищих мистецьких принципів. В її творах відчувається єдність характеру і слова. Ліна Костенко взялася за мету поставити сучасників перед мірками, виробленими віками людством, замислитися над суттю власного життя, зосередитися на усвідомленні себе сином української землі. Гостро, безкомпромісно, ​​не відступаючи від своїх ідеалів, вона осмислює у своїх поетичних творах сучасні проблеми, пов’язані з духовним занепадом людей.

Поетична мова Ліни Костенко формує її творчу авторську індивідуальність, є константою її поетичного стилю. Образ світу в художньому тексті створюється за допомогою мови, відбиваючи індивідуальний образ світу у свідомості письменника і втілюючи його. Художній образ світу може відображати особливості національного образу світу – наприклад, народна символіка, національно специфічні поняття, формули мови етикету. При цьому необхідно завжди пам’ятати, що художній образ світу є вторинним, опосередкованим образом світу і опосередковується подвійно – мовою та індивідуально-авторським концептуальним образом світу. В даній роботі ставимо перед собою мету охарактеризувати мовний етикет у творах Ліни Костенко.

 

1. Ліна Костенко – живий класик української творчості

 

Однією з найвидатніших постатей сучасної України є, безперечно, Ліна Костенко, поезія якої з часом стає все більш актуальною. Ліна Костенко посідає виняткове місце в українській літературі останніх чотирьох десятиліть, але не радикальними творчими експериментами, не своєю політичною позицією чи «провокаційним» стилем життя – елементами, з яких критики малювали портрет художниці та створювали хвалебні думки про неї. Ліна Костенко є визначною постаттю українського культурного життя своєю сильною особистістю, принциповою заперечністю від позиції пристосування, властивої багатьом радянським письменникам.

Якщо описати коротко біографічні дані, то можна виокремити, що Ліна Василівна Костенко народилася в родині вчителя 19 березня 1930 року в місті Ржищеві Київської області. Коли дівчинці виповнилося 6 років, сім’я переїхала до столиці, де Ліна закінчила школу. Під час навчання почала відвідувати літературну студію при журналі «Дніпро», який редагував Андрій Малишко. Свої перші вірші Ліна Костенко опублікувала у 16 ​​років.
Після закінчення середньої школи майбутня поетеса вступила до Київського педагогічного інституту, а після його закінчення стала студенткою Московського літературного інституту імені О. М. Горького, який закінчила в 1956 році [3].

Слід зазначити, загальне визнання як чудової поетеси Ліна Костенко здобула завдяки вмінню синтезувати найкращі риси української поезії та відкидати гірше у своїй творчості. Ліна Костенко також є автором кіносценаріїв і кваліфікованим перекладачем польських текстів, особливо поезії Марії Павліковської-Ясножевської. Поетеса уникла репресій, яких зазнала частина повстанських українських письменників, її багаторічне мовчання, яке мало бути покаранням влади за відстоювання прав людини і, так би мовити, права на існування культури у загальний протест і перетворився на високий авторитет не лише в галузі літератури. У 1961—1977 роках поетеса не друкувалася, підготовлені у видавництві збірки текстів були розпорошені.

До періоду вимушеного мовчання вона видала три поетичні книги: «Проміння землі» (1957), «Вітрила» (1958), «Мандрівки серця» (1961) [4,с.48].

Уже ці перші три збірки засвідчили, що Ліна Костенко, поряд з Іваном Драчем, Миколою Вінграновським і Дмитром Павличкою, є видатною особистістю української поезії після 1956 року. Зокрема, мистецькою подією 1961 року стала третя збірка «Мандрівки серця», авторські вечори відвідували юрби людей, спраглих справжніх текстів, а не ідеології. Як писав тоді молодий поет Василь Симоненко: «Її третя збірка має принципове значення. Уже самим фактом свого існування вона перекреслює ту тріскучу та плаксиву писанину деяких наших ліриків, що своїми утворами тільки захаращують полиці магазинів та підривають довір’я читачів до сучасної поезії». Політична заморозка, яка настала в середині 1960-х років, призвела до того, що поетеса більше не могла публікувати свої книги [10,с.69].

З високим творчим ентузіазмом Ліна Костенко готувала четверту збірку «Зоряний інтеграл», вихід якої, безперечно, став би винятковою подією в культурному житті України. Книга вже була готова до друку, але її вихід спочатку затримали, а потім і зовсім заборонили відповідною вказівкою «зверху». Так сталося і з підготовленою після багатьох років мовчання книгою «Княжа гора» (1972). Тому збірка «Над берегами вічної ріки» 1977 року була в певному сенсі новим дебютом, який одразу повернув Ліні Костенко провідне місце в літературі. Відтоді видала кілька важливих поетичних книг: «Маруся Чурай» (1979), «Неповторність» (1980), «Сад нетанучих скульптур» (1987). Книга «Вибране» (1989), яка була захоплено сприйнята читачами, видана накладом 70 тис. примірників і швидко розійшлася, заповідала час великих змін в Україні [5].

Проте після активних 1970-1980-х років Ліна Костенко знову мало друкувалася, не брала участі в публічному літературному житті й ​​продовжувала залишатися мовчазним авторитетом сучасної української літератури, який не може перевершити здатності мислити категоріями минулої доби.

Микола Ільницький, характеризуючи еволюцію поетеси на рівні вірша, зміни в поетиці, відзначає поступове ускладнення внутрішнього світу її ліричного «я» та ліричного героя. Він описує цей процес як «шлях від парадоксу до драми». Він зазначав, що «ця діалектика має свою логіку, яка веде від раціоналістичних антитез до осягнення складності життя, суперечливості художнього пізнання, хоч не раз доводиться заперечувати себе саму» [11,с.164].

Під час вимушеного мовчання поетеса не просто сиділа, а створила свої найкращі твори: «Берестечко» і «Маруся Чурай» та вірші, які згодом увійшли до збірок «Над берегами вічної ріки» та «Неповторність». Повернутися до читачів Костенко вдалося лише в 1977 році: тоді вийшла збірка її поезій «Над берегами вічної ріки», а в 1979 році — історичний роман у віршах «Маруся Чурай», який чекав друку 6 років. За нього поетеса отримала державну премію імені Тараса Шевченка.

Після італійських книжок «Інкрустації» (1994) та «Берестачка» (1999) Ліна Костенко знову відпочила. Вона добровільно зникла з публічного простору України на 10 років. Вона відмовилася від звання Героя України та ненадовго повернулася до громадського життя під час Помаранчевої революції [3].

Слід зазначити, у 2010 році відбулося літературне повернення Ліни Костенко: письменниця опублікувала свій перший прозовий твір «Записки українського самашедшого», який викликав неабиякий резонанс. У січні 2011 року поетеса вирушила в тур із рекламою свого першого роману, але 9 лютого через особисту образу перервала тур.  Остання книжка Ліни Костенко вийшла в лютому 2011 року – до збірки віршів «Річка Геракліта» увійшли вже написані вірші та 50 нових поезій. Відтоді письменниця знову мовчала, хоча зізналася, що продовження роману «Записок» писала практично від імені жінки. Зазначимо, 9 квітня 2012 року, у день народження Шарля Бодлера, відбулася презентація монографії Івана Дзюби про Ліну Костенко «Є поети для епох». Книга надрукована видавництвом «Либідь».

 

Для отримання повного тексту придбайте роботу!