Реферат ” Обмеження засобів й методів ведення війни “

ВСТУП

 

Актуальність обраної теми обумовлена ​​сучасним станом безпеки в світі та в Україні, особливо. За даними Центру системного миру, на планеті станом на початок 2017 року ведеться 36 війн, у яких беруть участь 28 держав [1, c.1]. Це сьогодні міжнародна спільнота занепокоєна зростаючою імовірністю початку ядерної війни, яку погрожуть розпочати КНДР та США [2, с. 1].

Загальновідомо, що збройні дії, пов’язані із зазіханням на територіальну цілісність та політичну незалежність іншої держави, забороняються у міжнародному праві. Відповідне положення міститься у п. 4 ст. 2 Статуту ООН і є принципом співпраці країни учиниць задля досягнення цілей, поставлених у ст. 1 Статуту [3, с. 1]. У той самий час існує суверенне право держави вести війну, що є адекватною реакцією на загрозу світу та актом самооборони у випадків, передбачених ст. 39, 41, 42,51, 53, 107 Статуту ООН [3, с. 1 – 2].

Відповідно до норм міжнародного права право сторін у збройному конфлікті вибирати методи або засоби ведення війни не є необмеженим. Цей принцип, сформульований IV Гаазькою конвенцією 1907 року, знайшов своє підтвердження в І Додатковому протоколі 1977 року до Женевських конвенцій 1949 року.

Крім того, існує принцип, що забороняє застосування в збройних конфліктах зброї, снарядів і речовин і методів ведення війни, що можуть завдати надмірні ушкодження або принести зайві страждання. Цей принцип у своєму початковому виді — недопущення зайвих страждань — був уперше сформульований Петербурзькою декларацією 1868 року.

Таким чином, міжнародне право обмежує законні засоби і методи ведення війни. Під засобами ведення війни розуміються зброя й інші засоби, застосовувані збройними силами у війні для заподіяння шкоди і поразки супротивника. Методи ведення війни — це способи застосування засобів війни. 

 

ОСНОВНИЙ МАТЕРІАЛ

 

Потрібно відзначити, що серед науковців немає єдиного розуміння терміну «війна». Гуго Гроцій акцентував Увагу на застосуванні збройної сили і як характерної ознаки цього явища [4; с. 68], і його підтримав, дещо розширивши визначення поняття «війни», Л. Опенгейм. У його розумінні, війна –  певне зіткнення двох чи більше держава, яке виникає із застосуванням зброї, щоб примусити переможеного прийняти умови світу переможця [5; с. 230]. 

Отже, ці вчені вбачають наявність застосування сили, шляхом зв’язку зброєю, обов’язковою ознакою війни, і ми не можемо не погодитися із такою позицією, є залучення  суб’єктами конфлікту в протистоянні  бойових засобів і методів є інструментом для досягнення перемоги. Водночас, діяльність із використанням зброї є джерелом підвищеної небезпеки не тільки для супротивника, але й для решти мирних осіб, які не беруть участь в конфлікті. У зв’язку з цим, суб’єкти міжнародно-правових відносин встановили певні правила, за яких має вестися війна, щоб вона не несла невиправдано великої загрози для людства, яке має право на мирне життя. 

До таких фундаментальних правил належать:

1. У жодному збройному конфлікті право вибирати засоби і методи війни не є необмеженим;
2. Навмисна атака цивільного населення забороняється;
3. Військові та цивільні мають виразне розрізнення, і ця атака має бути спрямована тільки проти військових об’єктів [6].

Визначальними щодо обмежень засобів і методів ведення війни є правила, затверджені прийняттям IV Гаазької конвенції 1907 р., Санкт Петербурзької Декларації прокладання використання вибухових і запальних куль 1868 р., Гаазької декларації про заборону для кожної кулі, що легко розвертаються або сплюються в людському тілі 1899 р., Женевського протоколу про заборонену застосування на війні задушливих, отруйних та інших таких газів і бактеріологічних засобів 1925 р., Конвенції про заборону розроблення, виробництва та накопичення запасів бактеріологічної (біологічної) зброї та токсинів та їхнього знищення 1972 р., Конвенції про заборону військового або будь-якого іншого ворожого використання засобів впливу на природне середовище 1977 р., Конвенції про заборону обмеження застосування конкретних видів звичайної зброї, яку можна вважати такою, що завдає відповідних ушкоджень або має невибіркову дію 1980 рік та три Протоколи, які додаються до вище вказаної Конвенції, – Протокол про осколки, які не можна знайти (Протокол І Протокол про заборону або застосування мін, мін-пасток та інші пристроїв (Протокол II) Технічний додаток до Проколу про заборону або обмеження застосування мін, мін-пасток та інші пристрої, протокол про заборону або обмеження застосування запальної зброї (Протокол III).

Отже, ратифікація вище зазначених договорів, держава зобов’язалася виключити так методи ведення війни, як:

1. руйнування історичних пам’яток і культурних цінностей, а також їхнє використання у воєнних цілях; 
2. напад на супротивника, який склав зброю; 
3. організація геноциду під час війни; 
4. знищення госпіталів, транспорту, санітарних установ, об’єктів ворожої власність; 
5. використання прапору держави, яка не бере участь у поточній війні; 
6. здійснення терору серед цивільного населення; 
7. вогневі об’єкти, що не потрібно ворожою стороною у воєнних цілях тощо.

Щодо засобів ведення збройних дій, принциповими є такий положення, сформульовані у зазначених договорах, як заборона зброї, снарядів та речовин і такого їх використання у введених війни, що матиме невибіркову дію (це залежить насамперед мін та мін-пасток), можливо спричинити причини дослідження (для цивільного населення, зокрема), призвести до суду не поправної шкоди навколишньому середовищу. 

Для уникнення подібних наслідків, було прийнято рішення відмовитися насамперед від:

• використання отрути; 
• бактеріологічної та токсичної зброї; 
• задушливих, отруйних та інших газів; 
• торпед, який не може самоліквідуватися; 
• такої зброї, використання якої тягне за собою руйнування та довгострокові несприятливі наслідки для природного середовища не тільки держави, яка воює між собою;
• зброї, яка вражає шляхом потрапляння в людський організм осколків, що не виявляється при рентгенівському обстеженні; 
• розривних або споряджених вибуховою речовиною тощо.

Варто відзначити, що залучення авіації як досягнення будь-якого яких воєнних цілей допускається, однак із певними обмеженнями:

1. забороняється використовувати напади невибіркового характеру еру , тобто такий, який не спрямований на конкретні військові об’єкти; 
2. при яких застосовуються методи або засоби ведення воєнних дій, які не можуть бути спрямовані на конкретні військові об’єкти; 
3. при яких існують методи або засоби ведення воєнних дій, наслідки, які не можуть бути обмежені, і які в окремих випадках поражають військові об’єкти й цивільних осіб або цивільні об’єкти, не розрізняючи їх [7; с. 2].

Використання авіації з погляду міжнародного права признається допустимим, проте її не можна використовувати проти невоєнних об’єктів, проти мирного населення і т.п.

 

Для отримання повного тексту придбайте роботу!