Реферат “Ораторське мистецтво в Україні”

Ораторське мистецтво завжди вважалося необхідною та складною творчістю, і його навіть називають «царицею мистецтва» – це його потужний вплив на прийняття рішень про великі державні події і думки людей. «Заговори, щоб я тебе побачив», – одного разу сказав Сократ. Упродовж століть це твердження не втрачало свого значення.

Адже для того, щоб бути побаченим, почутим і виділятися з натовпу, потрібно навчитися говорити правильно і вміло. З часів Платона людство було зачароване «музикою сфер» і магічною силою і красою животворящих слів, Т. Шевченко називав це «кадилом істини». Авіценна також казав: «У лікаря є три види зброї: слово, рослина, ніж». Подумайте: «слово» стоїть на першому місці. Філософ-гуманіст ХХ століття Лосєв О. створив таку похвалу: «Слово – могутній діяч думки і життя, слово пробуджує свідомість, волю, глибокі почуття, робить слабку людину героєм, перетворює жалюгідне існування – на велику честолюбство… Світ створений і існує за допомогою імен і слів».

Тому ми розуміємо світ за допомогою слів і прагнемо до повного самовираження. Мова – це серце нації. Згідно зі знаменитим твором «Перло багатоцінноє»  Ставровецького К., з давніх часів український народ культивував і плекав «солодкомовної риторської мови і поетичної художності». З давніх часів філософи, поети, ритори, юристи, пастори і кращі уми суспільства допомагали йому давати життя засоби для насичення життя духовною мовою, а благородні душі людей допомагали йому через високу філософію серця Григорія Сковороди, Памфіла Юркевича, Миколи Гоголя, Василя Зіньковського та ін.

Слово українського народу сповнене наймилозвучнішої і найгармонійнішої вібраціями нашої рідної мови. Це чиста душа, кордоцентризм і благочестя, які дав нам Господь:…

бо наша пісня родилась з чистоти,

бо наше слово родилось з чистоти,

бо виник сам Шевченко з чистоти. (М Рильський)

Мовні мистецтва існували протягом століть. Історичні матеріали надають нам інформацію про високий розвиток мовних навичок у країнах стародавнього Сходу та Азії (Єгипет, Сирія, Вавилон, Індія, Китай). Красномовство досягло свого піку в Стародавній Греції (5V—VIIIст. н. e.), а потім у Стародавньому Римі. Староукраїнське ораторське мистецтво в основному представлене творами церковного і релігійного змісту. Світська ораторська проза – сеймові та судові промови, політичні виступи на народних зібраннях тощо – не збереглися. Основний жанром ораторської прози на Україні в XVI-XVII ст. був проповідницький. Проповідь відігравала роль найбільшого пропагандистського засобу. Вона – живе слово, звернення до мас з церковної кафедри.

Ораторське мистецтво в Україні бере свій початок у давньоруських традицій. Збірники перекладів та оригінальних ораторських творів з настановчими цілями були успадковані з періоду Київської Русі. Їх метою була, насамперед, популяризація та поширення християнської ідіології, моральне виховання давніх русичів, а також прославлення постатей християнської міфології та видатних церковних діячів. Тому твори ораторського мистецтва доби середньовіччя називають учительною літературою. Проповідь прийшла на Русь разом з християнством як частина церковного ритуалу і поширювалася в різних списках, які оформлялися у спеціальні збірки [1].

Розвиток української мови з 19 по початок 20 століття являє собою барвисту картину. Той факт, що наша країна була частиною російської та Австро-Угорської імперій не давало можливості розвитку навіть української мови. Як зазначили дослідники: «Мовами освіти, церкви та юриспруденції була російська, німецька, польська чи церковнослов’янська». Іншими словами, красномовство рідною мовою за цей період не було розвинене. Варто зазначити, що певне піднесення судового ораторства, особливо після судової реформи в російській імперії 1864 року.

Після запровадження суду присяжних у рамках цієї реформи інтерес до відкритого змагання між прокурорами та адвокатами значно зріс. Як відмічає В.В. Молдован, судові промови часто висвітлювалися в пресі. З’являється велика кількість відомих судових ораторів: Андрієвський С., Карабчевський М., Коні А., Плєвако Ф., Пороховщиков П. (Сергеїч П.) та ін. Деякі з них прославились і як теоретики риторики. Відомі, наприклад, книги Коні А. «Судові промови», «Поради лекторам»; Сергеїча П. «Мистецтво промови на суді» тощо.

Юридичне красномовство поступово позбулося архаїчних норм політичного життя, розвинуло правосуддя, засноване на принципах римського права, і проголосило святість приватної власності і недоторканність особистості. У росії ж, до складу якої увійшла значна частина України, «ораторське мистецтво не мало можливості для всебічного розвитку: у формі правління немає місця політичному красномовству, а судове красномовство було дозволено використовувати лише недавно, після чого почалася судова реформа (довгий час переважало тільки духовне красномовство).

У той час Західна Україна в рамках введеної у Відні культурно-національної автономії сміливо пропонувала українське слово – тут вона не була заборонена, як і в російській імперії. Водночас освічені західні українці володіли німецькою та іншими європейськими мовами. Нагадаємо, про блискучі виступи І. Франка в австрійському суді. Красномовство українського суду XIX-XX століттях знає також імена Карабчевського М., його талант проявлявся на теренах Петербурзької юстиції, та Холеви М., він також використовував свої здібності в якості юридичного оратора Петербургу.

Уже в радянські часи набули ваги імена М. Криленка, шлях якого закінчився посадою державного звинувача за сталінських часів, та Р. Руденка, головного звинувача на Нюрнберзькому процесі [3]. Хоча українське академічне красномовство не є рідною мовою, воно набирало в XIX ст. сили: видатними професорами-лекторами були Максимович М., перший ректор Київського університету, та Антонович В., професор цього ж університету, голова Історичного товариства Нестора-Летописця.

Для отримання повного тексту придбайте роботу!