Реферат “Ортоміксовіруси (Orthomyxoviridae)”

ЗМІСТ

 

ВСТУП

І. Загальна характеристика сімейства Orthomyxoviridae

ІІ. Вірус грипу А

2.1. Збудник вірусу грипу А

2.2. Морфологічні особливості вірусу грипу А

2.3. Спеціальні методи фарбування

2.4. Культуральні властивості вірусу грипу А

2.5. Антигенна структура та ферменти вірусу грипу А

2.6. Джерело інфекції 

2.7. Шляхи передачі збудника грипу А

2.8. Матеріали для дослідження

2.9. Методи дослідження 

2.10. Захворювання, спричинені вірусом грипу А ­­­­­­­­­­­­­

2.11. Особливості імунної відповіді ­­­­­­­­­­­­­­­­

2.12. Специфічна профілактика та терапія  ­­­­­­­­­­­­­­

3. Вірус грипу В

3.1. Збудник вірусу грипу В

3.2. Морфологічні особливості вірусу грипу В 

3.3. Спеціальні методи фарбування

3.4. Культуральні властивості вірусу грипу В 

3.5. Антигенна структура та ферменти вірусу грипу В

3.6. Джерело інфекції 

3.7. Шляхи передачі збудника грипу В

3.8. Матеріали для дослідження

3.9. Методи дослідження 

3.10. Захворювання, спричинені вірусом грипу В ­­­­­­­­­­­­­

3.11. Особливості імунної відповіді ­­­­­­­­­­­­­­­­

3.12. Специфічна профілактика та терапія  ­­­­­­­­­­­­­­

4. Вірус грипу С

4.1. Збудник вірусу грипу С

4.2. Морфологічні особливості вірусу грипу С 

4.3. Спеціальні методи фарбування

4.4. Культуральні властивості вірусу грипу С 

4.5. Антигенна структура та ферменти вірусу грипу С

4.6. Джерело інфекції 

4.7. Шляхи передачі збудника грипу С

4.8. Матеріали для дослідження

4.9. Методи дослідження 

4.10. Захворювання, спричинені вірусом грипу С ­­­­­­­­­­­­­

4.11. Особливості імунної відповіді ­­­­­­­­­­­­­­­­

4.12. Специфічна профілактика та терапія

5. Тоготовірус

5.1. Тоготовірус як збудник 

5.2. Морфологічні особливості тоготовірусу 

5.3. Спеціальні методи фарбування

5.4. Антигенна структура та ферменти вірусу грипу А

5.5. Джерело інфекції 

5.6. Шляхи передачі збудника грипу А

5.7. Матеріали для дослідження

5.8. Методи дослідження 

5.9. Захворювання, спричинені вірусом грипу А ­­­­­­­­­­­­­

5.10. Особливості імунної відповіді ­­­­­­­­­­­­­­­­

5.11. Специфічна профілактика та терапія ­­­­­­­­­­­­­­­­­­

6. Вірус Кваранфіл

6.1. Тоготовірус як збудник 

6.2. Морфологічні особливості тоготовірусу 

6.3. Спеціальні методи фарбування

6.4. Антигенна структура та ферменти вірусу грипу А

6.5. Джерело інфекції 

6.6. Шляхи передачі збудника грипу А

6.7. Матеріали для дослідження

6.8. Методи дослідження 

6.9. Захворювання, спричинені вірусом грипу А ­­­­­­­­­­­­­

6.10. Особливості імунної відповіді ­­­­­­­­­­­­­­­­

6.11. Специфічна профілактика та терапія ­­­­­­­­­­­­­­­­ ­­

ВИСНОВКИ 

ДЖЕРЕЛА ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 

 

ВСТУП

 

Актуальність теми. Велика кількість тяжких, а подекуди й летальних випадків різних захворювань викликається певного роду вірусними збудниками. Щороку від усіх спричинених вірусами захворювань більше половини припадає на вірусні респіраторні хвороби. Представники родини Orthomyxoviridae не є виключенням та являються одними з основних факторів, які визначають високі рівні захворюваності та смертності, що спричинені респіраторними захворюваннями, а також, що дуже важливо, здатні викликати сезонні інфекційні спалахи, часто проявляються епідеміями, а часом навіть можуть досягати масштабів пандемій. Таким чином, наймасштабнішою пандемією вважається пандемія іспанського грипу (H1N1) 1918 року, що забрала життя від 20 до 50 млн. осіб. У 1957 сталася пандемія азіатського грипу (H2N2), який забрав близько 4 мільйонів, а у 1968 році гонконзького грипу (H3N2), який відібрав життя близько 1 млн. людей [3].

Збудники родини Orthomyxoviridae здатні викликати респіраторні захворювання людини та деяких тварин (свиней, птахів, коней тощо). Хвороби людини, етіологічним фактором яких є представники цього сімейства вірусів, щорічно спричинюють тисячі смертей у всьому світі. Висока частота генетичного перегрупування та виражена мінливість Orthomyxoviridae призводить до зміни антигенних детермінант вірусних глікопротеїдних комплексів, що створює серйозну проблему на шляху у боротьбі з цими інфекційними агентами. 

Мета цього реферату полягає у розкритті морфологічних та еволюційних особливостей, описанні культуральних властивостей та методів діагностики, відстеженні епідемічних характеристик захворювань, спричинених вірусами родини Orthomyxoviridae, а також акцентуватиметься увага на методах профілактики захворювань, викликаних представниками цього сімейства вірусів.

 

1. Загальна характеристика сімейства Orthomyxoviridae

 

До родини Orthomyxoviridae належать віруси грипу. Людський вірус грипу вперше був виділений із носоглоткового змиву хворого на грип лікаря W. Smith у 1933 році. Цей ізолят був названий вірусом грипу А, а штам – WS. Згодом цей тип вірусу виявлявся під час кожної наступної епідемії, а вже в 1940 році були виявлені нові варіанти вірусу грипу, які отримували назви згідно літер латинського алфавіту (В, С тощо) [6, с 475].

До сімейства Orthomyxoviridae належать роди: Influenzavirus A, Influenzavirus В, Influenzavirus С, Influenzavirus D, до яких належать збудники варіантів грипу А, В, С та D відповідно, а також Isavirus (вірус інфекційної анемії лосося), Thogotovirus (віруси Дорі та Тагото), Quaranjavirus (вірус атолу Джонстон та вірус Кваранфіл) (табл. 1).     

Таблиця 1. Таксономія родини Orthomyxoviridae

Ортоміксовіруси (Orthomyxoviridae від грец. «оrthos» – правильний, грец. «myxa» – слиз) – це родина РНК-вмісних оболонкових вірусів, що спричиняють захворювання в людини, ссавців, птахів та риб тощо. Термін «myxo» характеризує взаємодію вірусів з глікопротеїнами оболонки клітин (муцинами) [2, c 481]. Геном ортоміксовірусів складається з сегментарної одноланцюгової лінійної (–)РНК. Кількість сегментів залежить від виду вірусу і становить вісім у вірусів грипу А і В, сім у вірусу грипу С та D, по шість у представників роду Thogotovirus та Quaranjavirus тощо [6, 13].

 

2. Вірус грипу А

2.1. Збудник вірусу грипу А

 

Віруси грипу A належать до сімейства Orthomyxoviridae разом із двома іншими вірусами грипу, що заражають людину, вірусами грипу B і C. Крім людей, віруси грипу А заражають різних тварин, включаючи качок, курей, свиней, китів, коней, тюленів, кішок і кажанів. Віруси грипу А мають підтипи на основі білків гемаглютину (HA) і нейрамінідази (NA). На сьогодні ідентифіковано вісімнадцять різних білків HA (H1-H18) та одинадцять білків NA (N1-N11).

Штами вірусу грипу А названі відповідно до підтипу HA та NA, місця або країни ізоляції та року ізоляції. Наприклад, A/Finland/9/2019 (H1N1) описує штам вірусу грипу А, що був ідентифікованим 2019 року у Фінляндії під номером 9, а ізольований вірус є підтипом H1N1 [20].

 

2.2. Морфологічні особливості вірусу грипу А

 

Віріони вірусу грипу А є плеоморфними. Вірусна оболонка може мати сферичну форму або бути ниткоподібною. Загалом морфологічно вірус описується еліпсоїдом, частинки якого сягають в діаметрі від 100 до 120 нм, а ниткоподібні віріони мають частинки 80-100 нм у діаметрі. Довжина ниткоподібних частинок віріонів складає близько 20 мкм. Різні штами вірусів варіюють у здатності утворювати ниткоподібні філаменти. Ця властивість зумовлена матриксним білком.

Вірусна  оболонка складається з двошарової ліпідної мембрани, що походить від плазматичної мембрани клітин господаря, в яких розмножується вірус. В цій мембрані закріплюються глікопротеїнові шипи. Вірус має нуклеокапсид. Тип симетрії нуклеокапсиду спіральний, він оточений суперкапсидною оболонкою з великими пепломерами, що містять два глюкопротеїди – гемаглютиніни (HA) і нейрамінідазу (NA). Вони виступають над мембраною у вигляді різних шипів. На оболонці вірусу є приблизно 500 виступів шипоподібної форми, які підвищуються над поверхнею оболонки на 10-14 нм та можуть мати різну поверхневу щільність.

Кількість гемаглютиніну перевищує кількість нейромінідази приблизно у 5 разів [8]. Геном віріонів складається з восьми прямих ліній негативної полярності одноланцюгової РНК розміром 10-13,6 кб, які кодують щонайменше 10 білків та відповідають за експресію поверхневих глікопротеїнів гемаглютиніну (HA) і нейрамінідази (NA), а також іонного каналу М2 [1]. Встановлено, що грип А має значно більший рівень мутацій, ніж грип В. Кілька досліджень показали, що більшість генів у вірусах грипу А мутують у 2-3 рази швидше, ніж відповідні гени у вірусах грипу В. Відповідно, грип А далі класифікується на різні підтипи залежно від комбінації їхніх глікопротеїнів оболонки гемаглютиніну (H) і нейрамінідази (N) [21].

 

Для отримання повного тексту придбайте роботу!