Реферат “Основні положення у філософії Піфагора”

ЗМІСТ

Вступ

І. Особливості філософії Піфігора

ІІ. Аналіз філософії права Піфагора

Висновки

Список використаної літератури

Додатки

ВСТУП

 

Станом на сьогодні, одна з найважливіших філософських проблем полягає у визначенні адекватності філософських понять, навіть дуже давніх. Проблема правдивості поняттєвого бачення філософії значним чином пов’язана з філософами та їхнім життєвим досвідом. Адже власне особистість філософа визначає особливість його філософського вчення. Історія багата на приклади, коли у неспроможності та помилках науковців звинувачували філософію разом із її автором. Охоплюючи різні аспекти буття, філософія виявлялась зручною для виправдання та обґрунтування тих чи інших дій. В такому контексті цікавими є погляди давньогрецького філософа, мислителя та мудреця Піфагора. Його філософія базувалася на універсальній системі знань, створеній ним же. Піфагор ніколи не був лише схоластичним теоретиком. Його ідеї, зокрема етичні й правові, втілювалися в практику самим мислителем і його учнями та послідовниками. Вагоме світоглядне й практичне значення мають ідеї справедливості та всезагальної любові.

У своїх працях Піфагор підбив підсумки розвитку давньогрецької філософії і дав своє рішення всіх головних проблем цієї філософії, над якими розмірковувало не одне покоління філософів і які стосуються пізнання природи, суспільства, мислення. Більшість його думок знаходять своє відлуння у питаннях та відповідях сучасного світу, а науковці, зокрема філософи, по сьогоднішній день намагаються максимально детально передати філософію Піфагора. Піфагор був першим і єдиним, хто синтезував філософію, науку, теологію, мистецтво, езотерику, суспільствознавство в єдине вчення «Про все». Багатьох дослідників цікавлять питання: де, як, коли Піфагор добув таких знань, котрі й склали його універсальну систему. ографія, зміст творів, діяльність, вчення Піфагора передані нам у неточному, спотвореному, а часом сфальсифікованому вигляді. Про нього писали Алкімант, Андрон з Ефесу, Аристоксен Гераклід Понтійський, Ісократ, Ксенократ, Спевсіпп та інші.

 

І. ОСОБЛИВОСТІ ФІЛОСОФІЇ ПІФАГОРА

 

Життя і діяльність Піфагора описані в окремих фрагментах його учнів, послідовників та істориків, що дійшли до нас. У піфагореїзмі як течії розрізняють дві сторони: практичну (піфагорійський спосіб життя) і теоретичну (побудова вчень, що характеризують гармонійну картину світу). При вирішенні цих завдань Піфагор прагнув установити той гармонійний зв’язок, ті закономірні явища, що існують у природі, суспільстві, людському організмі, і показати їх у своїх теоретичних побудовах. Як свідчать перекази древніх авторів, математика була основною темою в науковому пізнанні Піфагора [2]. Прагнучи визначити закономірності і порядок, що існує у світобудові, відкрити його закони (з хаосу створити упорядкований космос), встановити закономірності суспільного розвитку, виростити і виховати гармонічно розвинену особистість, необхідно було виробити певний науковий апарат, за допомогою якого можна було б вирішити це грандіозне завдання.

В основу вивчення світового простору Піфагор поклав число, числову характеристику, встановивши, що простір вимірюється числом. Це стало серцевиною усього його вчення. Усі закономірності природи, на його думку, можна описувати за допомогою числа і його відношень. Піфагорійська астрономія пов’язана з ім’ям Філолая. Його система відмінна від астрономії мілетців і відіграла революційну роль: з’ясувалося, що Земля – пересічна планета, котра, як і інші планети, обертається навколо Світового Вогню [1]. Піфагор висловив припущення про кулеподібність Землі й інших планет, ототожнив Ранкову і Вечірню зірки з однією – планетою Венера, поділив Землю на зони: арктичну, тропічну, антарктичну. Арктична зона має північну частину, розташовану проти Великої Ведмедиці з Полярною зіркою, і зветься Арктосом, що позначає Північний полюс із зірками, котрі не заходять. Навколо нього обертаються небосхил і всі видимі на ньому зірки. Протилежну, південну частину Землі Піфагор назвав Антарктос – це антарктична частина Землі, тобто протилежна щодо арктичної.

Піфагорійці прагнули пов’язати рух планет з теорією гармонії звуків. На їхню думку, так само, як і під час свого руху тіла видають звуки, планети теж мають звучати. У своїй праці «Про небо» Аристотель піддав глибокому аналізу ці ідеї. Він каже, що на думку деяких, такі величезні тіла неодмінно мають рухатися з шумом: якщо вже його видають земні тіла, ні за обсягом, ні за швидкістю руху не зрівнянні, то що говорити про Сонце, Місяць та до того ж про кількість таких великих зірок, що долають такий шлях з такою швидкістю, не може бути, щоб вони не робили шуму нечуваної сили [5]. Піфагорійська астрономія мала багато недоліків. Але, не вдаючись до їх докладного аналізу, зазначимо, що вона була побудована на строгій математичній основі з використанням даних природознавства того часу. Що ж до основного питання – про загальну гармонію в будові космосу, то піфагорійська думка дістала підтвердження уславленим законом Тихо Браге: квадрати періодів обертання будь-яких двох планет пропорційні кубам із середніх відстаней до Сонця [3].

Основним завданням піфагорійців у навчанні було виховати здорову, гармонійно розвинену особистість. При цьому вони велике значення надавали попереджувальній, профілактичній медицині, дієтології. Посилена увага приділялася вивченню анатомії, нервової діяльності, кровообігу, фізіології, ботаніки. При їхньому вивченні вводилися чисельні методи дослідження. Вважалося, що будь-яка хвороба, починаючи прогресувати, досягає своєї кульмінації, після чого йде на спад. Ці проміжки часу прогресу і регресу хвороби однакові, а один день виділявся як кульмінаційний [1]. Хоча піфагорійські школи в Італії припинили своє існування, але їхні ідеї, математична основа в науковому пізнанні і принципи виховання гармонійно розвиненої особистості збереглися і поширилися по всій Греції. Послідовниками піфагорійців були такі видатні мислителі, вчені, державні діячі, як Платон, адже його філософія безпосередньо випливає з числової філософії Піфагора.

 

 ІІ. АНАЛІЗ ФІЛОСОФІЇ ПРАВА ПІФАГОРА

 

Піфагор упродовж майже трьох десятиліть вивчав філософію, теологію, отримував наукові знання та проходив посвяту у мудреців, релігійних лідерів тодішнього цивілізованого світу – від Єгипту до Індії, а, може, й Китаю. Незалежно від того, чи добровільно, чи примусово (перський полон і мандрівка до Вавилону), Піфагор завжди опинявся в центрах духовного, наукового та філософського життя – у храмах. Перебуваючи там роками, а часом і десятиліттями, він не міг не знайомитися із законодавством і правом країн, в яких опинявся. У додатку А можна знайти як філософа зображували на картинах та скульптурах.

Вчення Піфагора було просякнуте політичною ідеологією, яка містила основні догмати побудови ідеального суспільства. Розпочати дослідження піфагорійської політичної ідеології слід із визначення та аналізу поняття справедливості, яка, за уявленнями представників цієї ш коли, полягала у спільності та одностайності всіх членів суспільства. Звичайно, дане визначення навряд чи може відобразити повного мірою абсолют піфагорійської справедливості, адже у будь-якій суспільній групі, яка налічує досить велику кількість людей, виходячи з індивідуальних особливостей характеру, міжособистіних відносин, духовних, моральних, матеріальних факторів, важко уявити, щ об всі без виключення члени суспільної групи розділяли одні і ті ж погляди та ідеали.

 

Для отримання повного тексту придбайте роботу!