Реферат ” Особливості різних вікових етапів людського життя “

ЗМІСТ

 

ВСТУП

І. Особливості різних вікових етапів людського життя 

1.1 Дитинство 

1.2 Юність 

1.3 Батьківство 

1.4 Зрілий вік 

1.5 Старість 

ІІ. Тривалість людського життя

Висновки

Список використаних джерел

 

ВСТУП

 

Актуальність теми. Найцінніше, що є у людини, це — її життя. Воно дається їй тільки раз, і кожному — своє. Довге чи коротке, воно все одно триває лише від народження до смерті людини, і його не можна прожити двічі.

Життя кожної людини — це своєрідний атом не­осяжної, безмірної Вічності. Воно, як і справжній атом, Є чимось єдиним цілим. І, як атом, воно незмірно мале порівняно з Вічністю. Життя людини — це також і одна з ланок в існуванні гину, у нескінченному ланцюзі змін і взаємоперетво­рень, які постійно відбуваються у природі та суспіль­стві. А це означає, що життя кожного з нас тісно вплетене у тканину всезагального буття, займає визна­чене місце у ланцюзі причин і наслідків.

Життя людини вплетене також в існування людства, в його історію. Появі кожного з нас передувало існування мільйонів людей, перед якими кожен із нас якоюсь мірою в боргу. Вони своєю працею і своїм розвитком підготували наше виникнення, зробили можливим наше існування.

Життя людини становить собою певний замкнений цикл, який починається і повторюється знов і знов з появою і смертю кожної людини. Циклічність життя — це і його повторюваність, і схожість у різних людей. Циклічність людського життя знаходить свій вияв і в тому, що в ньому є певні стадії або етапи, насамперед — вікові. Повний цикл життя включає в себе такі з них, як дитинство, отроцтво, юність, зрілість і старість. Кожен із цих етапів має свої особливості.

«Усі ми родом із дитинства», — писав Екзюпері. Ди­тинство — початок життя, приблизно перші його де­сять років, де все відбувається і робиться вперше: перша усмішка, перший крок, перші іграшки, перші книжки, перші радощі та прикрощі. Перші і, можливо, саме тому найяскравіші та пам’ятні. Багато дитячих вражень зберігаються у пам’яті на все життя.

 

І. Особливості різних вікових етапів людського життя

Таблиця 1

Вікові етапи людського життя і їхні особливості

Етап людського життя	Віковий період	Головні особливості етапу
Дитинство	Від наро­дження до 10 років	Головний вид діяльності — гра, швидке засвоєння первинних норм і цінностей, гострота і безпосередність сприйняття дійсності, відсутність спогадів і стереотипів
Отроцтво (підліт­ковий період)	Від 11— 12 до 14—15 років	Бажання самоутвердитися, неправильна оцінка своїх можливостей, гостра реакція на ставлення до себе інших, підвищена зацікавленість собою, прагнення до активного самоутвердження
Юність	1. Рання: 14—17 років 2. Пізня: 18—29 років	Професійне визначення, вирішення загальних світоглядних питань. Людина сповнена сил, спрямована на досягнення найсміливіших мрій, не боїться труднощів, відкрита для нового, відгукується на новації
Зрілість	Від 30 до 60 років	Період практичного самоутвердження і самореалізації. Людині властиві зрілість мислення, сформованість світогляду і життєвої позиції, економічна самостійність, моральна відповідальність. Найтриваліший і плідний період людського життя
Старість	Від 61 року до кінця життя	Зниження працездатності, відхід від активного професійного життя, погіршення стану здоров’я, схильність до консервативних поглядів і переконань, незадоволення навколишнім світом. З’являється мудрість, розуміння суті речей та їхньої реальної цінності

 

1.1 Дитинство

 

Соціалізація повинна починатися в дитинстві, коли приблизно на 70% формується людська особистість. Варто запізнитися, як почнуться необоротні процеси. У дитинстві закладається фундамент соціалізації, і в теж час це самий незахищений її етап. Діти ізольовані від суспільства, у соціальному плані програють, хоча багато дорослі свідомо шукають самітності й ізоляції, щоб віддаватися заглибленим міркуванням і спогляданню. Частіше коли дорослі потрапляють в ізоляцію мимо своєї волі і на тривалий термін, вони духовно і соціально не гинуть. Навпроти, переборюючи труднощі, вони розвивають свою особистість, пізнають у собі нові грані [2].

Таким чином, початкова соціалізація і продовжена – якісно різні етапи. Соціалізація – акумулятивний процес, у ході якого накопичуються соціальні навички.

Уже говорилося про те, що соціалізацію часто мислять як підготовку дітей до життя у світі дорослих. А чим розрізняються ці два світи? Чи настільки істотні між ними розходження? І чи не так необхідна спеціальна підготовка для переходу з одного в інший?

Діти і дорослі розрізняються безліччю ознак: ростом, фізичною силою, розумовими здібностями й умінням їх з вигодою застосовувати, відношенням до небезпеки і ризику, співвідношення розумових і емоційних компонентів, обсяг придбаних знань, здатністю учитися на власних помилках, умінням приймати правильні рішення в складних ситуаціях, прагненням брати на себе додаткову відповідальність.

Проте головного ми не назвали – виконання соціальних ролей. Діти – єдина категорія населення, що не мають соціальних статусів і соціальних ролей, якщо не вважати статусів «дитина», «чоловіча / жіноча стать», «син / донька», «племінник» і т.п., які вони ще не осмислюють повною мірою.

Тому що діти не є виробниками матеріальних благ і не відносяться до категорії економічно самостійного населення, у них не може бути професійних, економічних і політичних статусів і ролей. Їм не знайоме те, з чого складається суть статусів – коло прав і обов’язків.

Вони не знають обов’язків інженера, листоноші, парламентарія, чи парафіянина. Вони не знають, що таке відповідальність. Діти не знають, що таке соціальні норми, хоча багато з цього їм дорослі розповідали.

Теоретичні і дуже приблизні знання про соціальні ролі не дозволяють стверджувати, що діти опанували ними чи засвоїли їх. У ролі вони грають, але не поводяться відповідно до вимог соціальної ролі. У дітей тільки ігрове освоєння соціального світу: хлопчиська грають у війну, а дівчиська – у дочці-матері. Дорослі ніколи не грають у ролі, якщо не вважати ігровий метод навчання в бізнесі.

Отже, два світи – дитячий і дорослий розрізняються з погляду соціалізації. Вони знаходяться на різних кінцях цього процесу. Головне розходження – ступінь оволодіння соціальними ролями.

Юність. Юність завершує активний період соціалізації. До юнаків звичайно відносять підлітків і молодих людей у віці від 13 до 19 років. Їх ще називають тінейджерами. У цьому віці відбуваються важливі фізіологічні зміни ( одне з них – настання статевої зрілості), яке спричиняє визначені психологічні зрушення: поява потягу до протилежної статі, агресивність, яка нерідко невмотивована, виявляється схильність до необміркованого ризику і не уміння оцінити ступінь його небезпеки, підкреслене прагнення до незалежності і самостійності.

Психофізіологічні зміни не можуть не вплинути на хід і зміст соціалізації. Схильність до інновацій і творчості, невизнання всіх і всяких авторитетів, з одного боку, підкреслена автономія і незалежність – з іншої, породжують особливе явище, яке називається молодіжною субкультурою. Вона асоціюється з трьома головними негативними рисами, явищами-символами: наркотиками, сексом і насильством.

 

Для отримання повного тексту придбайте роботу!