Реферат “Погляди на особистість злочинця представників класичної школи кримінології (Ч. Беккаріа, Ф. Ліст, А. Фейєрбах)”

ВСТУП

 

Актуальність теми. Сьогодні вивчення особистості злочинців є одним з центральних питань, що мають теоретичне і практичне значення. Добре розроблена теорія особистості, її сутності та ключових характеристик була висунута в античності Аристотелем, Платоном і Сократом. Пізніше, в епоху Відродження, багатогранна природа людини була зрозуміла з точки зору її позитивних і негативних характеристик, і були зроблені спроби відійти від концепції божественності і розглянути природу людини, що взаємодіє з соціальними ситуаціями.

Наприкінці XVIII-го і початку XIX-го століття стали з’являтися роботи, що зображують у тій чи іншій формі характер злочинця. Протягом ХІХ-го століття особистість злочинця розглядалася у співвідношенні біологічного, соціального й типології, зокрема в загальновідомих теоріях Ч. Беккаріа, Ф. Ліста, А. Фейєрбаха. Відтак у кримінології виникла низка питань, що розкривали не лише основні детермінанти злочинності, а й особливості злочинної поведінки, які залежать від сутності людини, властивостей особистості та її мотивації. На основі таких досліджень робились наукові розробки механізму злочинної поведінки особи, вказувались напрямки й основні заходи протидії певним видам злочинів.

Одним із представників класичної школи кримінології був Ч. Беккаріа. Він був одним з провідних представників епохи Просвітництва і однозначним противником системи кримінального правосуддя, що не враховує характер злочинця. Він відкидав суворі та жорстокі види покарання та застосування смертної кари.

У той же час видатний німецький вчений Ф. фон Ліст визначив систему правосуддя комплексом міркувань, заснованих на наукових дослідженнях причин кримінальної поведінки злочинця як особистості та його дій. Схожою була й ідеологія ще одного філософа, А. Фейєрбаха. Головною тематикою А. Фейєрбаха в житті була релігійна критика, якій він піддавав геть усе.

Крім того, унікальними були і його погляди на особистість злочинців, адже, як і Ф. Ліст, А. Фейєрбах, вважав справедливим для злочинця застосування відповідного, навіть жорстокого покарання. У цій роботі детально розглядаються світогляди трьох вищезгаданих представників класичної школи кримінології.

 

ПОГЛЯДИ НА ОСОБИСТІСТЬ ЗЛОЧИНЦЯ Ч. БЕККАРІА

 

Найбільш розгорнуто та послідовно кримінологічні погляди на особистість злочинців були викладені італійським юристом Чезаре Беккаріа. У 1764 pоці він видав маленьку брошурку під назвою «Про злочини і покарання», що принесла йому світове визнання. Ч. Беккаріа перебував під сильним впливом епохи Просвітництва, його філософськими кумирами були Жан-Жак Руссо, Шарль де Монтеск’є, Франсуа Марі Аруе (Вольтер). Щоб зрозуміти винятковий вплив книги Беккаріа в Європі та Північній Америці, варто згадати сформовану в XVIII столітті практику кримінальної юстиції. Кримінальні закони та їх застосування були дуже жорстокі та невизначені, адже повсюди судді застосовували страту та тілесні покарання.

Ч. Беккаріа сформулював ряд ключових аспектів правосуддя, які і сьогодні залишаються актуальними. Розкриваючи його бачення особистості злочинця, варто сказати, що Ч. Беккаріа піддав критиці довільність та темряву тодішніх законів. Він обґрунтовував недосконалості між злочинами і покараннями, оскільки мета останніх полягає у виправленні та попередженні злочину, що скоюється злочинцем у суспільстві. Беккаріа у всі часи раціональну строгість до особи злочинця поєднував з високим гуманістичним пафосом та виступав за однозначну заборону тортур і страти. Такі погляди юристів довгий час були актуальні, оскільки, незважаючи на загальну віру в прогресивний розвиток цивілізації, смертна кара перестала застосовуватися до окремих людей і набула популярного характеру у вигляді цивілізованого варварства.

Як відомо, Ч. Беккаріа був прихильником доктрини природного права, яка пояснює природу держави і права. За його словами, в природному стані люди егоїстичні, і кожен вважає себе центром Всесвіту. Через зростаючі потреби люди проводили весь свій час у війнах за блага, які не могла забезпечити природа. Щоб забезпечити безпеку і мир, люди пожертвували частиною своєї свободи і створили державу шляхом укладення суспільного договору.

Ч. Беккаріа заявив, що люди жертвують лише частиною своєї свободи, щоб насолоджуватися життям у мирі та безпеці. Беккаріа виступав за аналіз злочинця як особистості, підкреслюючи той факт, що люди віддають державі тільки частину своєї свободи, а не її всю.

У своїй статті Ч. Беккаріа спробував виявити і пояснити недоліки законів, що діють в європейських країнах, приділивши особливу увагу кримінальному характеру. Не збираючись принижувати роль законної влади, правознавець критично оцінює сучасні суспільства, де панують беззаконня і насильство, де зруйновані всі уявлення про справедливість і замість них застосовуються правила для тих, хто страждає від цього права. Ч. Беккаріа вважав, що основною причиною такого свавілля є економічна нерівність, тобто поділ злочинців на багатих і бідних. Крім того, матеріальні блага і приватна власність дозволяють людям приймати закони, що захищають їхні інтереси. Саме тому багаті і бідні люди отримували різні покарання за однакові злочини.

Ч. Беккаріа розглядав всіх злочинців насамперед як живих людей і засуджував жорстокість покарання, варварські тортури, дезорганізацію кримінального правосуддя, неправомірні дії і жахи в’язниці. Юрист рішуче виступав проти тортур і стверджував, що людину не можна називати злочинцем до винесення судового вердикту. Як тільки факт злочину встановлено, людина може бути покарана тільки відповідно до закону, і в тортурах немає необхідності. Крім того, на думку Ч. Беккаріа, зізнання злочинця було зайвим. Якщо факти злочину не встановлені, то, відповідно до закону, злочин не доведено, і тому невинна людина не може бути піддана тортурам.

Ще більш важливими виглядають аргументи Ч. Беккаріа проти смертної кари, він виходив з принципів:

• людина – це особистість, а не річ;
• люди об’єднуються в суспільство на основі довіри заради захисту та безпеки;
• злочин – втрата для суспільства в тому сенсі, що злочини загрожують його безпеці;
• покарання законні тільки тоді, коли вони перешкоджають новим бідам, новому страху і небезпеці.

На підставі цих принципів Ч. Беккаріа зробив висновок, що краще попереджати злочини, ніж загрожувати стратою. Якщо запобіжні заходи виявилися недостатніми і скоєно злочин, відповідне покарання повинне бути негайно, без будь-якої затримки.

 

Для отримання повного тексту придбайте роботу!