Реферат “Правове забезпечення та організаційно функціональна структура захисту населення на території у надзвичайній ситуації”

ЗМІСТ

 

ВСТУП

1. Основні аспекти правового забезпечення захисту населення на території у надзвичайній ситуації

2. Особливості організаційно-функціональної структури захисту населення на території у надзвичайній ситуації

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

ВСТУП

 

Кожен громадянин, незалежно від місця проживання, має право на захист свого життя від наслідків катастроф, стихійних лих, аварій тощо. Гарантом цього права виступає держава, яка створює систему цивільної оборони. Її основна мета – захист населення від небезпечних наслідків катастроф техногенного, екологічного і воєнного характеру. Забезпечення безпеки життєдіяльності людини з боку держави здійснюється шляхом профілактики, прогнозування та ліквідації наслідків надзвичайної ситуації.

У разі настання таких загроз кожен повинен уміти захистити себе, свою сім’ю і надати допомогу постраждалим. Тому актуальність теми обумовлена наступним: зараз цього вимагають сьогоденні реалії. По-перше, науково-технічний прогрес разом з собою несе техногенну та екологічну небезпеку для людини і довкілля. По-друге, в умовах війни існує велика загроза для безпеки всього населення. Нині більшість областей України зазнають ракетних обстрілів, а тому кожен повинен бути проінформований про основні аспекти збереження свого здоров’я і життя.

Мета роботи: виявити особливості правового забезпечення та організаційно-функціональної структури захисту населення на території у надзвичайній ситуації.

Реалізації визначеної мети сприятиме виконання наступних завдань:

1. Охарактеризувати систему правового забезпечення захисту населення у надзвичайній ситуації;
2. Визначити основні засади організаційно-функціональної структури захисту населення на території у надзвичайній ситуації.

Структурно робота складається зі вступу, двох розділів, висновків і списку використаних джерел.

 

1. Основні аспекти правового забезпечення захисту населення на території у надзвичайній ситуації

 

Національне законодавство у сфері захисту населення на території у надзвичайній ситуації являє собою розгалужену систему. До основних правових актів відносяться Конституція України, Кодекс Цивільного захисту, закони і підзаконні акти, а також ратифіковані міжнародні договори. Так, відповідно до статті 92 Конституції України основи національної безпеки України регламентує Закон «Про національну безпеку» від 2003 року. У ньому визначаються основні засади державної політики, спрямованої на захист національних інтересів та гарантування безпеки громадянина, суспільства і держави від зовнішніх та внутрішніх загроз в усіх сферах життєдіяльності [1].

У свою чергу, Кодекс Цивільного захисту населення України регулює відносини, пов’язані із захистом населення, територій, навколишнього природного середовища та майна від надзвичайних ситуацій, реагуванням на них, функціонуванням єдиної державної системи цивільного захисту. Вони визначаються органами державної влади та місцевого самоврядування [2]. Також функціонує затверджене Кабінетом Міністрів України Положення про єдину державну систему цивільного захисту, завдяки якому забезпечується реалізація державної політики з даного питання.

Згідно цього положення, у режимі надзвичайної ситуації, здійснюється:

• Оповіщення органів управління, сил цивільного захисту і населення про виникнення такої ситуації. Відбувається окреслення її зони та визначення рівня;
• Інформування населення про подальші дії в умовах надзвичайної ситуації, про її розвиток та здійснювані кроки по ліквідації;
• Організація робіт з локалізації і ліквідації її наслідків. З цією метою залучаються усі необхідні засоби і ресурси;
• Постійний моніторинг ситуації та прогнозування зони її можливого поширення;
• Здійснення у разі потреби евакуації постраждалого населення і організація заходів щодо його життєзабезпечення;
• Призначення керівника робіт та утворення спеціальної комісії з ліквідації її наслідків [3].

Згідно чинного законодавства участь у ліквідації наслідків надзвичайної ситуації можуть брати Збройні Сили України, інші військові формування та правоохоронні органи спеціального призначення. Надзвичайні ситуації класифікуються за різними ознаками, які визначаються центральним органом виконавчої влади. Так, за характером виникнення, вони бувають техногенні, природні, соціальні та воєнні. За рівнем обсягів заподіяних наслідків, обсягів необхідних для ліквідації технічних і матеріальних ресурсів, надзвичайні ситуації можуть бути державного, регіонального, місцевого та об’єктового рівня. Порядок класифікації надзвичайних ситуацій за їх рівнями встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Зауважуємо, що існує принципова різниця між поняттями «надзвичайна ситуація» і «надзвичайний стан» – їх не можна ототожнювати. По-перше, при надзвичайній ситуації не встановлюються обмеження прав людини, тоді як при введенні надзвичайного стану оголошуються. По-друге, під час надзвичайної ситуації функції управління державними органами та підприємствами не переходять до відповідних органів. По-третє, надзвичайну ситуацію оголошує місцева державна адміністрація, а надзвичайний стан вводиться указом Президента і затверджується Верховною Радою [4]. Отже, надзвичайна ситуація являє собою обстановку на окремій території, області чи суб’єкті господарювання, а надзвичайний стан виражає особливий правовий режим, який вводиться при існуванні загрози окремим територіям або цілій країні.

 

Для отримання повного тексту придбайте роботу!