Реферат “Принципи української пунктуації”

ЗМІСТ

 

ВСТУП

1. СТАНОВЛЕННЯ СИСТЕМИ ПУНКТУАЦІЙНИХ ЗНАКІВ 

2. РОЗДІЛОВІ ЗНАКИ 

3. СИСТЕМА РОЗДІЛОВИХ ЗНАКІВ 

4. ПРИНЦИПИ УКРАЇНСЬКОЇ ПУНКТУАЦІЇ 

5. ЗАГАЛЬНІ ПУНКТУАЦІЙНІ ПРАВИЛА 

6. ВИДІЛЕННЯ РЕЧЕННЯ НА ПИСЬМІ 

7. КРАПКА 

8. КОМА 

9. КРАПКА З КОМОЮ 

10. ДВОКРАПКА 

11. ТРИ КРАПКИ 

12. ТИРЕ 

13. ДУЖКИ 

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

ВСТУП

 

Актуальність теми. У контексті компетентнісної парадигми сучасної мовної освіти та динаміки розширення комунікативного простору формування й удосконалення пунктуаційної компетентності студентів-філологів набуває особливої актуальності, адже правописна грамотність – важливий показник не лише культури мовлення людини, а й рівня її мовної свідомості та інтелектуального розвитку загалом.

Порушення пунктуаційних норм (відсутність потрібних розділових знаків, уживання пунктуаційних знаків поза правилами, ненормативна заміна одного знака іншим) почасти спричинює помилкове сприймання й розуміння тексту. Засвоєння правил пунктуаційного оформлення мовлення, правильне, чітке й вмотивоване вживання пунктограм, вироблення стійких навичок грамотного письма є важливим елементом освітньо-професійної програми. Розділові знаки є насамперед показниками синтаксичного членування писемного мовлення. Такі розділові знаки, які обумовлені структурою речення, є обов’язковими. До них належать значки, якими відділяються у тексті одне від одного прості речення або частини складного речення, або ті елементи речення, які введені до речень, але граматично з ними не зв’язані – вставні і вставлені слова, словосполучення і речення, звертання, вигуки.

Отже, розділові знаки, які ґрунтуються на синтаксичному принципі, є структурно обумовленими. Тому цей принцип ще названо структурним. Саме цей принцип надає сучасній українській пунктуації стабільності, загальноприйнято-сті й обов’язковості. Пунктуація здавна привертає увагу дослідників. Цьому питанню присвячено низку праць, зокрема таких учених, як Л. Булаховський, А. Загнітко, І. Огієнко, О. Станіслав та ін. Проте система пунктуаційних знаків української мови та їх функціональна класифікація надалі залишається однією з актуальних проблем сучасної лінгвістики.

 

1. СТАНОВЛЕННЯ СИСТЕМИ ПУНКТУАЦІЙНИХ ЗНАКІВ

 

Пунктуація (від лат. punktuatio- punktum, що означає крапка) – це розділ мовознавства про використання та вживання на письмі розділових знаків. Велику увагу пунктуації приділяв Л. Булаховський, присвятивши їй наукову розвідку під назвою «Українська пунктуація». Наведемо важливу думку вченого про те, що «певним правилам починають підлягати (з відмінними супроти старовини функціями) розділові знаки в письмі народів, які користуються абетками, похідними від грецької і латинської, головно, з часу, коли винайдено друк» [1, с. 64]. Зазначений дослідник слушно вважає, що «єдиної принципової, свідомо обраної і послідовно проведеної системи наша пунктуація (як і пунктуація всіх інших письменств) не має» [1, с. 4].

Така ситуація, безперечно, характеризує й сучасну пунктуаційну систему, насамперед з огляду на теорію функціональності. Пунктуація знаходилася в полі зору й іншого видатного українського вченого І. Огієнка, який писав: «Сьогодні нам трудно уявити собі письмо без інтерпункції, а між тим наша теперішня система знаків розділових, – це витвір головно ХІХ-го віку – давнина обходилася без знаків. У давнину панував звичай писати слово за словом без перерви, і звичайно, крім рідкої крапки, ніяких знаків розділових не було. Але таке писання було дуже незручним для читання, тому почали думати про полегшення його. Початки інтерпункції сягають глибокої давнини; вперше появилися вони з Греції… Одначе, давні греки звичайно плутали синтактичний бік справи з логічним, і більше дбали про те, щоби інтерпункція служила для ораторської штуки, – для вправного й виразного читання текстів уголос» [2, с. 198].

Л. Булаховський також наголошує, що ще з часів Арістотеля (IV ст. до н.е.) греки використовували деякі розділові знаки, однак їхній ужиток «не був точно врегульований ні в старому світі, ні за часів середньовіччя. Першу спробу сформулювати правила застосування розділових знаків знаходимо в Діонісія Фракійського (І ст. до н.е.), що розрізняв три розділові знаки: крапку велику, середню та малу, вживаючи вгорі, на рівні літер та внизу» [1, с. 64]. Використання знаків пунктуації для поділу тексту на менші смислові відрізки почалося приблизно з II ст. до н. е. Граматик і лексикограф Аристофан Візантійський винайшов систему трьох крапок: крапка до низу – кома – ставилась у кінці найкоротшого відрізка; крапка вгорі – періодос – поділяла текст на більші відрізки, а крапка у центрі – колон – по середині.

 

Для отримання повного тексту придбайте роботу!