Реферат “Співпраця сімʼї та закладу освіти у вихованні дитини з порушеннями поведінки”

ЗМІСТ

 

ВСТУП

І. Відхилення у поведінці дітей як психолого-педагогічна проблема

ІІ. Особливості взаємодії сім’ї та закладу освіти у вихованні дитини з порушеннями поведінки

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

ВСТУП

 

Актуальність теми. Виховання дитини з порушеннями поведінки – це складний і багатогранний процес, який вимагає уваги та зусиль як з боку сім’ї, так і з боку закладу освіти. Співпраця між цими двома сферами є невід’ємною складовою успішного розвитку такої дитини.

Порушення поведінки можуть виявлятися у формі агресивності, неслухняності, проблем зі зосередженістю тощо. Ці проблеми можуть стати перешкодою у навчанні та соціалізації дитини. Тому важливо, щоб сім’я та заклад освіти працювали разом для забезпечення належного розвитку такої дитини.

Співпраця між сім’єю та закладом освіти може мати різні форми. По-перше, це може бути активна комунікація між батьками та вчителями. Батьки можуть розповідати вчителям про особливості своєї дитини, про її потреби та проблеми. Зі свого боку, вчителі можуть поділитися з батьками своїми спостереженнями та рекомендаціями. Така відкрита комунікація допомагає двом сторонам краще розуміти потреби дитини та швидше реагувати на їх.

Крім того, співпраця може виявлятися у спільних заходах для виховання дитини. Наприклад, сім’я та заклад освіти можуть розробити спеціальну програму підтримки для дитини з порушеннями поведінки, яка включатиме в себе як навчальні, так і виховні аспекти. Регулярні наради та зустрічі можуть допомогти виробити спільні стратегії впливу на поведінку дитини та вирішення виникаючих проблем.

Також важливо враховувати індивідуальні потреби кожної дитини з порушеннями поведінки. Що працює для однієї дитини, не обов’язково підійде для іншої. Тому співпраця сім’ї та закладу освіти повинна базуватися на індивідуальному підході та врахуванні унікальних потреб кожної дитини.

Мета дослідження дослідити та проаналізувати ефективність співпраці сім’ї та закладу освіти у вихованні дитини з порушеннями поведінки з метою розробки рекомендацій щодо оптимального підходу до підтримки таких дітей у різних соціокультурних контекстах.

 

І. Відхилення у поведінці дітей як психолого-педагогічна проблема

 

Поведінку науковці визначають як процес взаємодії особистості з середовищем, що опосередкований індивідуальними особливостями та внутрішньою активністю особистості у формі її дій та вчинків [9, с. 71]; систему взаємопов’язаних рефлекторних і свідомих дій (фізичних та психічних), що здійснює людина з метою досягнення певної мети, реалізації певної функції у процесі її взаємодії з середовищем [8, с. 387].

У психологічній енциклопедії подано тлумачення поняття «поведінка» як суспільно зумовленої діяльності людини, яка набуває характеру свідомої, цілеспрямованої, мимовільної та творчої. На рівні суспільно-детермінованої діяльності термін «поведінка» позначає дії людини стосовно суспільства, інших людей, предметного світу, що розглядаються з боку їх регуляції суспільними нормами моралі та права [6, с. 324].

А. Орлянська під порушеннями поведінки розуміє відхилення від прийнятих в певному суспільстві соціальних і етичних норм, стійкі дії або вчинки, що містять переважно агресивність деструктивну (руйнівну) і асоціальну (спрямовану проти колективу) спрямованість, що призводить до дезадаптації (порушення пристосовності). Вони виявляються в порушенні властивих для певного віку соціальних норм або правил [5].

Вчені пропонують поділяти порушення поведінки на:

1. Характерологічні (непатологічні): непостійні, ситуаційно зумовлені зміною поведінки, що виявляються переважно тільки в певному мікросередовищі (удома, навчальному закладі, на вулиці), мають чітку психологічну спрямованість, не призводять до порушення соціальної адаптації (пристосованості в суспільстві), і не супроводжуються розладами соматичних функцій (Г.Андрєєва, В.Співак та ін.) [1].

 

ІІ. Особливості взаємодії сім’ї та закладу освіти у вихованні дитини з порушеннями поведінки

 

Взаємодія сім’ї та закладу освіти у вихованні дитини з порушеннями поведінки відіграє ключову роль у забезпеченні її успішної адаптації та соціалізації. Сім’я, як перший соціальний оточуючий середовище дитини, має великий вплив на формування її цінностей, переконань та ставлення до оточуючого світу.

В. Сухомлинський зауважував, що «у сім’ї шліфуються найтонші грані людини-громадянина, людини-трудівника, людини-культурної особистості. Із сім’ї починається суспільне виховання. У сім’ї, образно кажучи, закладається коріння, з якого виростають потім і гілки, і квіти, і плоди. Сім’я – це джерело, водами, якого живиться повноводна річка нашої держави. На моральному здоров’ї сім’ї будується педагогічна мудрість школи» [2].

За словами В. Лозової, сім’я здійснює великий вплив на формування девіантної поведінки дитини. «По-перше, сім’я є відображенням спадкових чинників, що можуть впливати на схильність дитини до девіацій, що полягає в її репродуктивній функції. По-друге, сім’я забезпечує виховання дитини, передачу суспільного досвіду, культури, суспільних норм, правил, цінностей, що відображається у виховній, рекреативній, функції соціального контролю тощо. По-третє, родина має забезпечувати психологічних комфорт усіх її членів (психотерапевтична функція). І по-четверте, на родину покладається відповідальність за забезпечення дитини усім необхідним для її існування, виховання та розвитку, таким чином спостерігається взаємозв’язок господарсько-побутової функції сім’ї із соціальними чинниками поведінкових порушень [4, с. 167].

О. Товканець, що вагомий вплив на розвиток у дитини поведінкових порушень має сімейне неблагополуччя. Дослідниця пропонує класифікацію типів неблагополучних сімей:

1) сім’ї з гостро конфліктними взаєминами між всіма її членами та низькою громадською активністю батьків – такі сім’ї характеризуються побутовою розбещеністю, пияцтвом, постійними сварками і, як правило, знаходяться на межі розпаду. Таким чином у дитини формуються негативні стереотипи;

2) зовні благополучні сім’ї – незважаючи на сприятливі побутові умови, члени родини байдужі один до одного. У таких сім’ях дітям не вистачає батьківської уваги, любові та турботи, що призводить до нестійкості системи моральних цінностей та психологічних труднощів дитини;

3) сім’ї з низькою громадською активністю батьків – у таких сім’ях позитивні емоційні стосунки, батьки відповідально ставляться до навчання та матеріального забезпечення дітей, однак байдужі до інших сфер життєдіяльності [7, с. 227].

Діти, які виростають у таких умовах, також можуть відчувати цей напружений емоційний фон, що часто виявляється у їхній поведінці та взаємодії з навколишнім середовищем. Це може призвести до виникнення відхилень у їх поведінці та соціальній адаптації. У зв’язку з цим, важливо наголосити на значенні комплексної взаємодії між закладами освіти та батьками. Спільна робота і співпраця між цими сторонами може сприяти зниженню рівня напруги в родині та створенню підтримуючого середовища для дітей.

 

Для отримання повного тексту придбайте роботу!