Реферат “Вчення про державу Платона”

ЗМІСТ

 

Вступ

І. Філософсько-світоглядні погляди Платона

ІІ. Платон про державу і право

Висновки

Список використаної літератури

 

ВСТУП

 

Актуальність теми. Останні два десятиліття Україна перебуває в стані перманентної кризи і шукає шляхи виходу з неї. Саме в ці часи стає очевидною необхідність вивчення спадщини минулого. При цьому особливий інтерес виникає до вивчення політичних і правових поглядів стародавніх греків. В Афінах жили і працювали багато видатних філософів, які стояли біля витоків держави і права. Серед них були дві найвпливовіші фігури: вчитель і учень. Вони були не тільки творцями двох філософських систем, а й теоретично показали проблеми походження і розвитку держави і права.

Ідеї та теорії стародавніх греків високо цінувалися не тільки в античності, а й у пізніші часи. Зараз вони мають особливе значення. Творча спадщина Платона стала предметом численних наукових досліджень. Однак в останні роки його спадщина мало вивчена.

Платон створив доктрину ідеальної держави, яка створила основу для доктрини природних прав. До них належить загальний для всіх принцип справедливості в праві. Надалі ця доктрина була доповнена іншими філософами. Філософ прагнув розробити всеосяжну політичну науку, яка також включала б вчення про право і юриспруденцію. Оскільки об’єктом політичної науки є справедливість, то виокремлення питання справедливості допомагає зрозуміти відносини між державою та суспільством, що є актуальним і у наш час.

Мета даної роботи полягає у дослідженні поглядів Платона на функціонування держави як окремого інституту.

Методи дослідження. Для досягнення мети та вирішення завдань використовувалися такі методи дослідження: теоретичні: вивчення й аналіз філософської, методичної, нормативної бази документів з метою уточнення понять тощо.

Структура роботи. Робота складається зі вступу, основної частини, висновків, списку використаних джерел та літератури.

 

І. ФІЛОСОФСЬКО-СВІТОГЛЯДНІ ПОГЛЯДИ ПЛАТОНА

 

Перш, ніж розпочати аналіз політичних поглядів Платона на державу та її устрій, варто усвідомити загальні погляди мислителя, адже саме вони формували світоглядну картину останнього. Отож, на філософсько-світоглядні погляди античного мислителя вплинули представники античної філософії, зокрема Сократ, Піфагор та Геракліт [4].

Від Сократа Платон успадкував інтерес до занять етичними проблемами і тенденцію шукати телеологічне пояснення світу. Ідея «блага» у філософії Платона мала більше значення, ніж у філософії досократиків. Від Піфагора Платон перейняв орфічні елементи, присутні в його філософії: релігійну спрямованість, віру в безсмертя душі в загробному житті і повагу до математики, поєднання інтелекту і таємниці. Платон запозичив у Геракліта негативну теорію про те, що в цьому світі почуттів немає нічого постійного. Поєднання цієї теорії з концепцією Парменіда привело його до висновку, що знання не може бути отримано через органи почуттів, а може бути досягнуто тільки розумом. Цей погляд також багато в чому збігається з піфагореїзмом. За допомогою тріади «єдність – причина – душа світу» Платон формулює концепцію, що дозволяє утримувати множинні світи ідей у співвідношенні [3].

Стагнація буття і першооснова всієї реальності – єдине, що нерозривно переплітається і зливається з Добром. Єдине благо – трансцендентне. Іншими словами, це «інша сторона» чуттєвого існування, яка згодом дозволяє неоплатоніку почати теоретичну побудову трансцендентного, про Єдиного Бога. Єдине як принцип є основою існування, організовує і структурує його, має межі, визначає невідоме, складає і реалізує єдність багатьох безформних елементів і надає їм форму: сутність, порядок, цілісність, найвищі цінності. Єдине, за Платоном, – це принцип (сутність, субстанція) буття; принцип істинності й пізнаваності, адже лише те, що визначене – усвідомлюване, пізнане; принцип цінності, оскільки саме обмеження спричиняє порядок і вдосконалення [1].

Друга основа існування – розум – це породження добра, яке є однією зі здібностей душі. Платон підкреслював чистоту розуму і відокремлював його від всієї матерії, матеріальних і формуючих процесів. Водночас розум у Платона не є метафізичною абстракцією. З іншого боку, Розум втілений у Всесвіті, в точному і вічному русі неба. Це небо, яке ми бачимо своїми очима. З іншого боку, розум – це жива сутність, максимально узагальнена, максимально впорядкована, досконала і прекрасна. Дух і життя Платон не розрізняє, оскільки дух – це теж життя, але інтерпретує їх у гранично узагальненому сенсі [1].

Згідно з Платоном, третій ранг буття – це душа, який є принципом, що пов’язує світ ідей зі світом речей. Душа відрізняється від розуму і тіла. Вона є основою саморуху, вона безсуттєва і безсмертна, але її кінцеве існування знаходиться саме в тілі. Світова душа – це суміш форми і матерії, а також ідей і предметів.

Платон дуалістично розглядає людину, він протиставляє тіло й душу. Тіло – це «темниця для душі». Завдяки розумній душі людина має змогу наблизитися до світу вічних, довершених ідей. Душа, за Платоном, має подібну до ідей природу. Оскільки людські душі породжені деміургом разом зі Світовою Душею, то вони недоступні смерті, як недоступне їй все, що створене деміургом. У діалозі «Тімей» Платон висловлює думку щодо теоретичного замислу піфагорейської школи. Саме число лежить в основі пояснення світу. У тексті відображені перші п’ять книг «Держави», а саме міф про Атлантиду, де йдеться про те, що вона була островом, який перебував поблизу Геркулесових стовпів. Тімей, як астроном, розповідає історію світу аж до створення людини. Він зосереджує увагу на тому, що незмінне осягається лише розумом, а також належить лише думці [3].

Світ, будучи чуттєвим, не міг бути вічним і тому був створений Богом. Він хотів, щоб усе було як Він Сам. Все, що Бог знаходив у хаотичному русі, а не в стані спокою, Він наказав. Він також вклав розум у душу, а душу – в тіло. Бог створив світ як єдину цілу – як живу істоту. Існує не безліч світів, а тільки один. Не може бути більше одного світу, він – копія. Вона повинна відповідати вічному оригіналу – Богу. Світ – це куля, однакова з усіх боків. Куля обертається, тому що круговий рух є найбільш досконалим. Чотири елементи – вогонь, вітер, вода і земля – завжди знаходяться в пропорції. Вогонь належить повітрю, повітря – воді, а вода – землі. Оскільки Бог використовував усі ці елементи при створенні світу, світ досконалий і не старіє. Світ приводиться в гармонію між його елементами. Тільки Бог може розділити світ на частини, оскільки саме гармонія створює взаємодію у світі [6].

 

Для отримання повного тексту придбайте роботу!