Реферат “Водний баланс суші. Атмосферні опади. Випаровування. Поверхневий та підземний сток. Інфільтрація опадів. Елементи ґрунтової гідрології”

ЗМІСТ

 

Вступ

Розділ І. Огляд основних теоретичних та експериментальних понять та досліджень.

1.1. Водний баланс Землі, атмосферні опади, випаровування та поверхневий та підземний сток

1.2. Інфільтрація опадів. елементи ґрунтової гідрології

Розділ ІІ. Сучасний стан проблеми водного балансу суші 

Висновки

Список використаної літератури

 

ВСТУП

 

Актуальність теми. Водні ресурси в широкому розумінні – це всі води гідросфери, включаючи води океанів і морів, річок і озер, підземні води, льодовики. Загальний об’єм води на Землі є величезним, але, загалом, це солоні води Світового океану. Прісна вода, яка підтримує життя на планеті, становить лише 2,5 % від загальних водних ресурсів. Причому, в найдоступніших для використання поверхневих водних об’єктах (озерах і річках) зосереджено лише 0,3 % прісної води. Але, якщо перейти до абсолютних цифр, то видно, що використання прісної води у світі становило, наприклад, у 2016 р. 3853 км³ /рік, тобто лише 9 % від річкового стоку на планеті; в 2021 р. – 4000 км³ /рік, або 9,4 % від світового річкового стоку. Теоретично це означає, що ресурсів прісної води достатньо у світі.

Саме тому водні ресурси є найголовнішим ресурсом на планеті. Від кількості та якості води залежать всі без винятку галузі промисловості та всі аспекти Нераціональне використання водних ресурсів, швидка урбанізація, збільшення кількості стічних вод, що потрапляють в природні водні об’єкти без очищення призвели до катастрофічних екологічних та економічних наслідків як для України, так світу. Крім того, Україна належить до найменш забезпечених водними ресурсами країн Європи. Правильна організація систем водокористування дасть змогу частково вирішити проблеми, пов’язані з використанням водних ресурсів.

Мета даного дослідження полягає у тому, щоб проаналізувати основні поняття та сучасний стан водного балансу суші.

Об’єкт дослідження – основні теоретико-методологічні складові понять водного балансу суші, атмосферних опадів, випаровування, поверхневого та підземного стоку, інфільтрації опадів, елементів ґрунтової гідрології.

Предмет дослідження – елементи водного балансу суші.

Структура роботи. Робота складається зі вступу, основної частини (двох розділів), висновків, списку використаних джерел та літератури.

 

Розділ І. Огляд основних теоретичних та експериментальних понять та досліджень

1.1. Водний баланс Землі, атмосферні опади, випаровування та поверхневий та підземний сток

 

Водний баланс Землі є кількісним вираженням планетарного гідрологічного кругообігу, який зумовлює невичерпність водних ресурсів. Водний баланс Землі тісно пов’язаний з тепловим балансом і поряд з ним є одним із найважливих показників для характеристики природних зон. Жива речовина (сукупність всіх живих організмів, що мешкають на нашій планеті) відіграє активну роль у визначенні швидкості кругообігу води на Землі. Підраховано, що вся вода планети проходить через живу оболонку Землі за 2 млн років. Розрахунком складових водного балансу широко користуються в гідрології і в метеорології для вивчення водного режиму. Водний баланс суші характеризується основною залежністю: кількість атмосферних опадів, що випадають на даній території, дорівнює сумі випаровування, стоку та накопичення (або витрати) води у верхніх шарах літосфери. Для всієї земної кулі за річний період і для середніх багаторічних умов його окремих територій останній член водного балансу дорівнює нулю [1, с. 16].

Водний баланс атмосфери істотно залежить від умов атмосферного вологообігу, в ході якого водяна пара переноситься з одних районів в інші. Хоча випаровування з поверхні суші становить близько 2/3 від кількості опадів на континентах, фактично велика частина опадів, що випадають на суші, формується з водяної пари, принесеної повітряними течіями з океанів. Це пояснюється тим, що циркуляція атмосфери забирає із континентів на океани значну частину водяної пари, утвореної місцевим випаровуванням. Різниця між випаровуванням і опадами на континентах, рівна різниці між приходом і витратою водяної пари в атмосфері над континентами, одночасно дорівнює величині річкового стоку з континентів в океани [3]. Якщо розглядати водний баланс для всієї земної поверхні в цілому, так само як і для всієї атмосфери, то річна сума опадів дорівнює величині випаровування, яка відповідає, за сучасними даними, приблизно 100 см/рік. Складові водного балансу: опади, випаровування та сток вимірюються на метеорологічних і гідрологічних станціях. Для визначення випаровування, стоку і інших членів водного балансу широко використовуються розрахункові методи.

Атмосферні опади — це вода, що випадає з хмар чи безпосередньо з повітря, у рідкому чи твердому стані. До рідких опадів належать дощ, роса, туман. До твердих — сніг, град, паморозь. Вимірюється кількість опадів шаром води (в мм), який утворюється, якщо вода, яка випала, не стікає і не випаровується. Для цього використовується прилад — опадомір. Він складається з дощомірного відра і дощомірної склянки з поділками. Тверді опади перед вимірюванням розморожують. Товщину снігу вимірюють снігомірною рейкою [5, с. 12]. Дощ, сніг, град випадають безпосередньо із хмар. Найдрібніші крапельки води, що містяться у хмарах, за певних умов зливаються одна з одною, поступово збільшуючись. Хмара темнішає, збільшені крапельки води не можуть більше утримуватися у повітрі і падають на землю. Іде дощ. Коли хмари складаються не з крапельок води, а з кристаликів льоду, утворюються сніжинки. Під час дощу відносна вологість повітря звичайно перевищує 90 %.

За характером випадання опади бувають обложні (довгочасний дощ або снігопад), зливові (короткочасний дощ або сніг), мрячні (маленькі крапельки води або крижані голочки). Град — це крупинки снігу, вкриті кірочкою льоду. Град випадає з купчастих хмар, які тепле повітря підняло на висоту 10 км. Він утворюється у хмарах при великих висхідних потоках повітря в теплу пору року. Крапельки води в цих умовах, потрапляючи на велику висоту, замерзають і на них шарами нарощуються водяні кристалики. Під час падіння вниз вони від зустрічі з краплями переохолодженої води збільшуються в розмірах. Величина градинок буває від часток міліметра до розмірів курячого яйця. Град часто завдає великої шкоди: знищує посіви, ламає гілки фруктових дерев, іноді пошкоджує дахи будинків і навіть вбиває дрібних тварин.

Опади, що виділяються безпосередньо з повітря, — це туман, роса, іній. Туман виникає біля поверхні охолодженої землі, тобто там, де є умови для зниження температури повітря. У холодному повітрі водяна пара конденсується в дрібні крапельки води, які висять у ньому. Ось чому туман буває вранці, коли поверхня землі ще не встигла прогрітися. Туман, що піднявся від поверхні землі, є хмарою [6, с. 43]. Роса спостерігається літньої ночі у ясну погоду, коли повітря стикається з охололою поверхнею землі і залишає на ній крапельки води. Якщо поверхня ґрунту та предмети на ньому охолоджуються до температури нижче від 0°С, то утворюється іній. Він буває пізньої осені або ранньої весни.

Випаровування це перехід води з рідкого стану в газоподібний. Сумарне випаровування складається з фізичного випаровування води з поверхні водойм і ґрунту та транспірації рослин. Водяна пара в результаті дифузії й вітру поширюється в атмосферному повітрі. Випаровуваність, або випарність, – це максимально можливе при даній температурі випаровування, не обмежене запасом вологи. Фактичне випаровування залежить від температури повітря і води, швидкості вітру, атмосферного тиску, ступеня насичення повітря вологою, наявності вологи на поверхні, характеру земної поверхні та рослинного покриву. На океанах воно збігається з випарованістю і значно перевищує випаровування з суші, змінюючись від 600 мм за рік в середніх широтах до 2500…3000 мм за рік у тропіко-екваторіальних широтах. На суші в помірному поясі найбільше випаровування спостерігається в зоні мішаних лісів/500…600 мм/, воно зменшується до 100- 155 мм за рік у зоні тундри в зв’язку з пониженням температури повітря і до 200…100 мм в зонах пустель як помірного, так і тропічного поясів, внаслідок відсутності вологи [6, с. 43].

Найбільше випаровування на суші характерне для вологих тропічних, субтропічних і екваторіальних лісів – до 800-1000 мм за рік. На екватоpi випаровування дорівнює випаровуваності /1000 мм за рік/, в тропічних пустелях випаровуваність становить 4000 мм. а в помірних – 2000 мм. а випаровування мізерне і можливе в основному тільки з поверхні невеликих водойм. На відміну від випаровування випаровуваність залежить від температури і насиченості повітря вологою, тому в полярних областях вона маленька /80…100 мм за рік/ і поступово збільшується на південь до 300…400 мм у лісовій зоні, до 1000 мм – у степах і 1500-2000 мм – у пустелях помірного поясу. В тропіках на західних узбережжях материків випаровуваність становить 600…700 мм за рік. а в пустелях понад 3000 мм. Біля екватора випаровуваність відносно невелика /700…1000 мм/, внаслідок високої вологості повітря. Вологий грунт, вкритий рослинністю, може випаровувати більше, ніж водна поверхня. оскільки до фізичного випаровування тут додається транспірація. В цілому за рік з земної поверхні випаровується в середньому 1000 мм вологи [2, с. 64].

 

Для отримання повного тексту придбайте роботу!