Реферат ” Заборона катування в Україні та ЄС “

ЗМІСТ

ВСТУП

І. НОРМАТИВНЕ-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЗАХИСТУ ВІД КАТУВАННЯ ТА ІНШИХ ФОРМ ЖОРСТОКОГО ПОВОДЖЕННЯ В УКРАЇНІ

ІІ. ОСОБЛИВОСТІ ЗАХИСТУ ЄВРОПЕЙСЬКИМ СУДОМ ПРАВА ЛЮДИНИ НЕ ЗАЗНАВАТИ КАТУВАННЯ ТА ІНШИХ ФОРМ ЖОРСТОКОГО ПОВОДЖЕННЯ ТА ПОКАРАННЯ

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

ВСТУП

 

Актуальність дослідження. Катування – одне з порушень прав людини, що викликає сьогодні найбільшу стурбованість світової спільноти. Впродовж багатьох століть катування були основним засобом отримання доказів, широко використовувалися у розслідуванні і навіть були регламентовані на законодавчому рівні.

Безпосереднім завданням катувань було заподіяти жертві максимально можливого болю, не допускаючи, однак, її смерті, і зламати людину як особистість. Разом з тим феномен катувань залишається як і раніше маловивченим. Багато в чому це пояснюється існуючою впродовж довгих років закритістю теми, демонстративним невизнанням на офіційному рівні характеру і масштабів цього явища.

Пріоритетним завданням для кожної демократичної держави у галузі кримінально-правової охорони прав і свобод людини і громадянина є захист їх життя та здоровʼя. Конституція України проголошує життя і здоровʼя людини, її честь і гідність, недоторканність і безпеку як найвищу соціальну цінність (ст. 3), наголошуючи, що «ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню» (ст. 28).

З перерахованого особливе місце належить забороні здійснення катування людей, що також корелюється з вимогами важливих міжнародно-правових актів, на підставі яких кожна держава має розглядати акти катування як злочини.

В Україні найбільш суворі заходи щодо переслідування тих, хто вчиняє катування, визначає національний КК, який у 2001 р. вперше безпосередньо встановив відповідальність за скоєння цього суспільно небезпечного діяння (ст. 127, розділ ІІ «Злочини проти життя та здоровʼя особи» Особливої частини)

Варто вказати, що наукові дослідження у галузі кримінального права щодо відповідальності за катування та суміжні з ним злочини здійснювала низка як вітчизняних, так й іноземних учених-правників (наприклад, І. Г. Богатирьов, Є. Д. Булавін, О. О. Вакулик, П. А. Во- 7 робей, Г. Ю. Гладких, В. К. Грищук, О. М. Джужа, Д. Діл, М. Донеллі, М. Еванс, О. М. Ігнатов, В. Я. Ільницький, К. В. Катеринчук, Б. Клукас, Д.О. Кобзин, В. В. Коваленко, В. Колуччі).

Мета дослідження. полягає у з’ясуванні та розкритті кумулятивних наслідків взаємопроникнення та взаємовпливу катування та тероризму як злочинів за міжнародним правом та виявленні можливостей (потенціалу принципів, норм, положень) міжнародного права в ефективній боротьбі із зазначеними злочинами.

Для досягнення поставленої мети визначені наступні завдання дослідження:

1. проаналізувати нормативне-правове забезпечення захисту від катування та інших форм жорстокого поводження в Україні;
2. проаналізувати зарубіжний досвід щодо способів протидії та запобіганню катуванням;

Предметом дослідження є міжнародно-правова заборона катування як фактор впливу на ефективність боротьби з тероризмом.

 

І. НОРМАТИВНЕ-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЗАХИСТУ ВІД КАТУВАННЯ ТА ІНШИХ ФОРМ ЖОРСТОКОГО ПОВОДЖЕННЯ В УКРАЇНІ

 

Катування – це, передусім, один з найнебезпечніших міжнародних (конвенційних) злочинів. Акти катування, вчинені під час війни, вважаються військовими злочинами та були заборонені ще у 1949 р. Женевськими конвенціями, а також у Першому (ст. 75) та у Другому (ст. 4) Додаткових Протоколах, що належать до неміжнародних збройних конфліктів (ст. 4) [1]. Маємо наголосити, що до Женевських конвенцій приєдналися всі держави світу, тому заборона катувань під час війни вважається універсальною.

Поряд з цим, згідно Римського статуту Міжнародного кримінального суду катування визнається одночасно злочином проти людства та військовим злочином [2]. В умовах сьогодення заборона застосування катувань і жорстокого поводження є загальною міжнародною нормою, що, зокрема, закріплена у Загальній декларації прав людини 1948 року, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Міжнародному пакті про громадянські та політичні права 1966 року, Конвенції ООН проти катувань 1984 року, Європейській конвенції про запобігання катуванням та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню від 1987 року та інших міжнародних нормативних актах.

Крім зазначених актів, у міжнародно-правовій практиці існує досить широкий перелік й інших документів, якими регламентовано питання заборони катування та жорстокого поводження з людиною, а саме:

1. Мінімальні стандартні правила поводження з ув’язненими, прийняті Конгресом ООН по запобіганню злочинності і поводженню з правопорушниками, 1955 р.;
2. Кодекс поведінки службових осіб по підтриманню правопорядку, прийнятий Генеральною Асамблеєю ООН у 1979 р.;
3. Декларація про поліцію РЄ 1979 р.;
4. Декларація основних принципів правосуддя для жертв злочинів та зловживання владою 1985 р. та багато інших.

Крім того, наразі діють різноманітні акти галузевого значення, зокрема рішення ЮНЕСКО, ОБСЄ тощо.

Проблемним питанням є те, що не всі з цих міжнародних документів ратифіковано Україною. Водночас у міжнародному та національному законодавстві України не існує чіткого визначення понять «катування», «жорстоке поводження», «нелюдське поводження» тощо.

Ці терміни застосовуються для описання цілого діапазону діянь, перелік яких можна продовжувати до нескінченності, скільки сягає меж людська жорстокість та уява. Щодо європейського правового простору, то питання тлумачення поняття «катування» та суміжних з ним понять розкриваються передусім у рішеннях Європейського суду з прав людини. Слід зауважити, що практика Суду тлумачить ст. 3 Європейської конвенції у нерозривному зв’язку зі змістом ст. 15 цієї Конвенції, де йдеться про те, що по жодному з положень ст. 3 не може бути зроблено відступу від обов’язків, а з цього випливає, що Європейська конвенція визнає абсолютну заборону щодо застосування катування, нелюдського чи такого, що принижує гідність, поводження або покарання.

Загалом варто зазначити, що катування займає верхню позицію за шкалою жорстокості, за ним йде нелюдське, а потім таке, що принижує гідність поводження або покарання [3, c. 51]. При цьому катування завжди є виявом жорстокого поводження, однак останнє є ширшим (на відміну від катування) поняттям [4, с. 130], оскільки включає до свого складу й інші форми поводження, а не тільки умисне заподіяння сильного фізичного або психічного болю.

 

Для отримання повного тексту придбайте роботу!