Реферат “Загальна характеристика та особливості суспільного розвитку людства”

ЗМІСТ

 

Вступ

І. Соціалізація як культурний феномен та соціальний інститут

ІІ. Соціалізації особи: основні суб’єкти та об’єкти, етапи соціалізації та їх характеристика

ІІІ. Власне доповнення

Висновок

Список використаної літератури

 

ВСТУП

 

Актуальність теми. На часі стали певні проблеми розгляду соціалізації морального розвитку особистостей у суспільстві, певних відмінностей між людьми, що виявляються в особливостях особистості (менталітеті, культурі та ін.), які слід ураховувати. Якщо розглядати такі поняття як розвиток особистості та соціалізацію особистості всебічно і неупереджено важко уникнути певного еклектичного підходу, що став досить популярним у сучасних психологів-практиків.

У традиціях природничо-наукового знання можемо згадати визначення: соціалізація – процес, у ході якого людська істота з певними біологічними задатками набуває якостей, необхідних для її життєдіяльності в суспільстві. Типове і досить ємне визначення соціалізації у вітчизняній науковій традиції: соціалізація – це процес розвитку людини як соціальної істоти, становлення її як особистості.

Сьогодні соціалізація є динамічним процесом, пов’язаним зі структурною організацією суспільства, а головний її механізм – пристосування – покликаний згладити, сублімувати конфлікти особистості й суспільства, тобто не допустити відхилень у поведінці, то можна ще краще зрозуміти ті процеси, що мали місце в суспільстві, у науці, у культурі фашистської Германії.

Мета даного дослідження полягає у вивченні принципів функціонування соціалізації в житті особистості.

Методи дослідження. Для досягнення мети та вирішення завдань використовувалися такі методи дослідження: теоретичні: вивчення й аналіз методичної бази та наукової літератури з метою уточнення понять тощо.

Структура роботи. Робота складається зі вступу, основної частини (трьох розділів), висновків, списку використаних джерел та літератури.

 

І. Соціалізація як культурний феномен та соціальний інститут

 

Американський соціолог 20-го століття, представник соціологічної школи структурно-функціонального аналізу Т. Парсонс характеризував соціалізацію як один з компонентів процесу соціальної інтеграції. Поряд із соціальним контролем, він є одним із засобів підтримки соціальної рівноваги. Для дитини на перший план у соціалізації виходить засвоєння соціальної культури та придбання орієнтації, необхідної для більш задовільного функціонування у певній соціальній ролі [1].

Розгляд соціалізації із соціально-психологічної точки зору розпочався ще з виникненням психології мас (або групової психології) у Франції у другій половині ХІХ ст. і теорії інстинктів соціальної поведінки англо-американського соціолога і психолога В. Мак-Дугала (кінець ХІХ – початок ХХ століть). Перша концепція репрезентувала колективістський підхід до розв’язання соціально-психологічних проблем, друга – індивідуалістський [2]. Французький соціолог другої половини ХІХ ст., один із фундаторів соціальної психології Г. Тард використовував термін “соціалізація” для позначення процесу входження індивіда до нації, суспільства шляхом наслідування як універсального засобу; він уперше описав процес інтерналізації норм через соціальну взаємодію.

В цілому, з точки зору представників символічного інтеракціонізму, суть соціалізації полягає в засвоєнні очікувань рольової поведінки. Біхевіористські і небихевіористські теорії, засновані на рівнянні «стимул-реакція», сприяли популяризації моделі соціального навчання як однієї з теоретичних моделей соціалізації особистості. У ньому соціалізація розуміється як зміна поведінки людини за допомогою застосування стимулів [3].

Соціальна психологія нового гуманізму певною мірою спирається на екзистенціалістські ідеї, проте переробляє їх на етичних та інших засадах. Значний вплив на формування сучасних концепцій соціалізації справили праці швейцарського психолога ХХ ст. Ж. Піаже, фундатора генетичної психології та автора теорії розвитку пізнання, яке, на думку вченого, завжди залежить від панівних структур мислення. Розвиток у цьому розумінні визначається як зміна домінуючих структур мислення, а соціалізація – як когнітивний розвиток особистості. Весь процес соціалізації, за твердженням Піаже, пов’язаний із виробленням типових соціальних реакцій і форм активності, яке забезпечує майбутню взаємодію і взаєморозуміння в суспільстві [1]. Кожна нова стадія, згідно з цією теорією, починається з набуття нової когнітивної здібності, яка потім закріплюється та інтегрується, закладаючи підвалини для нових надбань. Послідовники Піаже довели, що період структурної дисгармонії, характерний для вступу в нову фазу, зазвичай супроводжується підвищеною емоційною уразливістю.

 

Для отримання повного тексту придбайте роботу!