Тези ” Інститут парламентської відповідальності уряду в зарубіжних країнах “

ПІБ

доктор філософських наук

професор

ПІБ

здобувач вищої освіти соціально-правового факультету

Навч заклад

 

«ІНСТИТУТ ПАРЛАМЕНТСЬКОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ УРЯДУ В ЗАРУБІЖНИХ КРАЇНАХ»

 

Пοстанοвка прοблеми. Одним з актуальних питань сучасних досліджень у конституційній науці є структурування інституту конституційно-правової відповідальності вищих органів державної безпеки. Як теоретичні, так і практичні аспекти інституту конституційно-правової відповідальності, зокрема поєднання правового і політичного аспектів даного інституту, складна система правових джерел, ефективність процедур і санкцій даного виду відповідальності ще недостатньо вивчені. Перш за все, можна назвати проблему персоніфікації відповідальності вищої виконавчої влади.

Відносини між представницькими органами та урядом є невід’ємною частиною визначення та класифікації форм правління. Парламентська відповідальність уряду є темою, що має велике значення для України. У цьому відношенні основний інтерес представляє порівняно-правовий аналіз. Це дозволяє розглянути сформовану практику і вибрати оптимальну модель взаємодії законодавчої та виконавчої влади на прикладі різних зарубіжних країн.

Мета дοслідження полягає у розгляді організаційно-правових особливостей інституту парламентської відповідальності міністрів як основної форми їх конституційної відповідальності, моделей конституційної регламентації цього інституту в різних державах та проблем, що виникають при їх провадженні.

Для досягнення цієї мети ми ставимо перед собою такі цілі:

1. визначити основні питання функціонування інститутів парламентської відповідальності уряду зарубіжних країн;

2. охарактеризувати інститут індивідуальної відповідальності міністрів, у першу чергу варто звернути увагу на парламентську відповідальність цих осіб.

Виклад матеріалу. Політичні обов’язки державних органів кожної країни мають конкретні моменти, що стосуються форми правління, державних інститутів, політичних систем, історичних, культурних, економічних, політичних та інших характеристик. Принцип політичної відповідальності уряду перед парламентом має величезне значення, оскільки є основою сучасної парламентської влади. Як тільки встановлено принцип, що міністри можуть залишатися на своїй посаді до тих пір, поки цього бажає парламент, ніщо не заважає парламенту визначити умови, при яких міністрам можна довіряти. Тим самим парламент висловлює суверенітет народу.

Метою конституційно-правової відповідальності є запобігання юридичним і політичним порушенням Конституції і усунення протиріч між політикою уряду і вимогами парламентської більшості або глави держави.

Причини відставки окремих членів уряду можуть бути кримінальними (конституційна відповідальність) або доцільними (політична відповідальність, передбачена Конституцією), а відставка всього уряду – виключно доцільною.

Політична відповідальність уряду є результатом некримінальних дій, оскільки це оцінка уряду, заснована на політичній доцільності. На думку В. Шаповала, при парламентському правлінні політична відповідальність передбачає зобов’язання уряду завжди діяти відповідно до думки більшості парламенту. Термін «політична відповідальність уряду» часто використовується як синонім парламентської відповідальності уряду. Це передбачає солідарну відповідальність за політику і діяльність уряду. Політична відповідальність уряду – це більш широке поняття, що включає і відповідальність уряду перед парламентом (парламентську) і перед главою держави, тобто парламентська є просто різновидом політичної відповідальності уряду [1, с. 54].

Політична відповідальність виконавчої влади існує в усіх країнах залежно від форми правління, а парламентська відповідальність уряду можлива і виникає тільки у парламентарних монархіях, парламентарних республіках і напівпрезидентських республіках. Спостерігається певна залежність функціонування уряду від терміну повноважень того чи іншого органу: парламенту при парламентській формі правління, а президента – при президентській.

Під парламентським контролем уряд в цілому виконує обов’язки парламенту. Однак повноваження уряду або окремих його членів можуть бути припинені достроково з різних причин. Парламентська відповідальність виконавчої влади є одним з наслідків здійснення парламентом своїх контрольних повноважень за діяльністю державних органів. Згідно з парламентськими правилами, відставка уряду є обов’язковою в разі вотуму недовіри в парламенті. Відставка глави уряду можлива за його власним волевиявленням або за наслідками вираження недовіри йому чи уряду в цілому. При цьому відставка глави уряду з будь-яких підстав тягне відставку усього складу уряду. Відставка інших членів уряду залежить від їх волевиявлення або від рішення глави уряду. У тих країнах, де конституйована індивідуальна політична відповідальність членів уряду перед парламентом їх відставка може бути наслідком такої відповідальності [3, с. 115].

Зарубіжна доктрина парламентської відповідальності має обґрунтовану думку. Парламент є представницьким органом влади і тому наділений владою над виконавчою владою. Парламент – це орган влади, що обирається безпосередньо народом. Саме тому доктрина відповідального правління тісно пов’язана з ідеєю представницької демократії. Виконавча влада відповідальна перед парламентом, а парламент зрештою відповідальний перед своїми виборцями. Інституційною основою парламентської демократії є залежність уряду від підтримки більшості в парламенті. Науковці часто зазначають, що ця інституційна угода забезпечує, що безпосередньо обрані члени парламентів можуть контролювати діяльність щодо розробки політики виконавчою владою. Якщо уряд намагається реалізувати політику, яка суперечить вимогам більшості, то більшість може проголосувати за відставку уряду. Однак відносини довіри між урядом і парламентом носять двосторонній характер. Члени парламенту можуть домагатися того, щоб контролювати результати політики уряду, шляхом винесення або загрози винесення вотуму недовіри уряду.

Однак прем’єр-міністр і кабінет міністрів також можуть взяти ініціативу в свої руки, зажадавши вотум довіри від парламенту. Дійсно, уряд може використовувати свою інституційну прерогативу вотуму довіри в потрібний час, щоб забезпечити реалізацію конкретної політики або програми. Ця процедурна можливість повинна відігравати центральну роль у процесі формування політики в умовах парламентської демократії.

Як правило, найбільш серйозні конфлікти в парламентських державах існують не між урядом і парламентом, а між політичними партіями і партійними фракціями, представленими як в уряді, так і в парламенті. Процедура голосування про довіру уряду в зарубіжних країнах демонструє ефективність розробки оптимальної моделі стратегічної співпраці між прем’єр-міністром, міністрами і більшістю парламентських прем’єр-міністрів. У парламентських формах правління вотум довіри уряду дозволяє прем’єр-міністру здійснювати значний контроль над реалізацією політики уряду, навіть якщо ця процедура не застосовується.

Зазвичай складаються певні обставини у політичному житті країни, за яких прем’єр-міністри вдаються до процедури голосування про довіру. У зарубіжних країнах існує широка практика застосування вотуму довіри у парламентах. Дана процедура може використовуватися для кожного законопроекту від уряду, який розглядає парламент. Наприклад, за ст. 98 Конституції Естонії 1992 р. Уряд Республіки вправі пов’язати ухвалення поданого ним Державним Зборам законопроекту з вотумом довіри. Голосування може відбутися не раніше ніж на третій день після ухвалення проекту з вотумом довіри. Якщо даний проект закону Державними Зборами не буде прийнятий, Уряд подає у відставку. Але на практиці у прем’єр-міністра це може бути важливим інструментом для сприятливого вирішення суперечок між членами уряду. І тоді фактичне використання процедур голосування про довіру не виступає як тактика з боку уряду протистояти парламенту [2].

Парламентська підзвітність в уряді представлена двома типами процедур. Перший – це вотум довіри долі уряду, ініційований членами законодавчого органу. Ця процедура зазвичай називається вотумом недовіри і має відмінну особливість. Він дозволяє більшості парламенту проголосувати за або проти продовження терміну повноважень прем’єр-міністра і кабінету міністрів. Так, Конституція Словацької Республіки 1992 року в ст. 114 говорить, що Уряд несе відповідальність перед Національною радою за виконання її функцій. Національна рада може в будь-який час висловити йому вотум недовіри. До другої належать процедури, ініційовані урядом. Процедура голосування про довіру, звісно, є і в цьому випадку. У деяких країнах прем’єр-міністр повинен отримати офіційний вотум довіри під час інвестування уряду. Зокрема, ст. ст. 102 Конституції Румунії свідчить, що кандидати на посаду прем’єр-міністра повинні звернутися до парламенту з проханням про вотум довіри за програмою і загальним складом уряду протягом 10 днів після їх висунення.

 

Для отримання повного тексту придбайте роботу!