Тези “Проблема еволюції стилю Стефана Жеромського”

І.І.Іваненко
Національний університет «Львівська політехніка»

 

ПРОБЛЕМА ЕВОЛЮЦІЇ СТИЛЮ СТЕФАНА ЖЕРОМСЬКОГО

 

Стефан Жеромський належить до найвидатніших польських письменників кінця XIX – початку XX століття. Його творчість належить до періоду реалізму і натуралізму в польській літературі, і вона була глибоко зв’язана з соціальними й політичними питаннями свого часу. Вихований на революційних та демократичних традиціях польської літератури, Жеромський був дійсно учнем та наступником іменитих польських письменників, таких як Адам Міцкевич, Юзеф Словацький, Еліза Ожешко та Ян Прюс. Він спадкував їхню палку соціальну свідомість і звернення до проблем національного визволення та соціальної справедливості.

Аналізуючи творчість польського письменника Стефана Жеромського, дослідники [4; 6] звертають увагу на його великий інтерес до важливих історичних подій, які мали вирішальне значення для Польщі. Жеромський був відомий своєю вмінням втілювати історичні факти та персонажі у своїх творах, створюючи різноманітні образи та сюжети, які розкривають важливі моменти минулого своєї країни.

У своїх творах Жеромський широко відображав життя звичайних людей, особливо тих, хто жив у сільських районах або був позбавлений прав та можливостей. Він ставив національну боротьбу на однаковому рівні з боротьбою за права та гідне життя людини. Жеромський у своїх романах і оповіданнях часто звертав увагу до неправди, бідності та пригнічення, з якими стикалися прості люди [1].

Письменник почав цікавитися літературою той час, коли в Польщі склалися складні економічні та суспільно-політичні умови. Це був період переростання капіталізму в імперіалізм, суперечності якого в територіально роздробленій, напівколоніальній Польщі мали особливо гострий характер.

Робітничий клас терпів подвійний гніт – капіталістичної експлуатації та національних утисків. Селянство стогнало від малоземля і феодальних пережитків; капіталізація села несла за собою класове розшарування, появу величезної армії сільських пролетаріатів. У тяжкому становищі перебувала і польська трудова інтелігенція, яку царизм за допомогою русифікаторської політики штучно намагалася усунути від участі в громадському житті країни [5, с. 33].

У своїх перших літературних спробах, що датуються гімнастичними роками, Жеромський віддавав шану героїчним постатям минулого. Його твори оспівують визначних лідерів демократичних визвольних рухів як у Західній Європі, так і в Польщі. В цих ранніх оповіданнях та поезіях Жеромський звертався до ватажків, які символізували боротьбу за свободу, справедливість і національну гідність (Петефі, Мадзіні, Гарібальді, Ян Гус, Кола ді-Рієнці, Сцегенний та інші).

Будучи ж студентом, матеріальне становище якого мало чим відрізнялося від становища пролетаря, Стефан Жеромський починає усвідомлювати всю глибину класових суперечностей, проймається ненавистю до світу заможних і ситих, почуваючи водночас свій кров’яний зв’язок зі скривдженими та поневоленими. У своєму щоденнику 25 травня 1888 року він робить такий запис: «Праця… але чому ж ця праця не дістає винагороди?.. Чому я проводжу безсонні ночі над писанням, а весь цей світ проїжджає з галасом на блискучій кареті, розважається в салонах або п’є старе вино? Так, вже не свідомість говорить в мені, а сіра юрба гордих, поневолених, відіпхнутих від столу. Значить комунізм?» [4, с. 262].

У ранніх творах письменника, зокрема в «Оповіданні», «Розклюють нас круки», «Сізіфовій праці», «Промені» та збірці «Прозові твори», Жеремський насичує свої твори різкою критикою капіталістичних відносин. Він звертає увагу на нестерпні умови праці, які виснажують працівників, особливо юдей. Стефан Жеремський описує, як капіталістична система перетворює працівників у німі механізми, позбавляючи їх гідності та гідної оплати за їх працю. Він уявляє їх як жалюгідні «коліщата» великої капіталістичної машини, які безжалісно експлуатуються для досягнення прибутку капіталістів. Письменний розкриває гнівну силу та безжалісність капіталістичного світу, його егоїзм та моральне зубожіння. Він показує, як ця система веде до морального розкладу та занепаду як для працівників, так і для суспільства в цілому [5, с. 35].

У творчості Жеромського образи позитивних героїв є одним з центральних мотивів, особливо в його романі «Бездомні» (1900 рік). У цьому романі Жеромський створює образи самовідданих реформаторів-одинаків, які присвятили своє життя народній справі. Ці герої позначені великою саможертовністю, вірою у свою місію та готовністю боротися за справедливість та гідність людини.

У художній публіцистиці Жеромського 1906–1908 років («Сон про шпагу», «Гола бруківка», «Слово про батрака», «Ноктюрн») передана героїчна атмосфера революційних років, висловлена повна підтримка письменником боротьби «святого пролетаря». У художній публіцистиці Жеромського з 1906 по 1908 роки, до якої відносяться твори «Сон про шпагу», «Гола бруківка», «Слово про батрака», «Ноктюрн», передана героїчна атмосфера революційних років. Письменник висловлював повну підтримку боротьби «святого пролетаря». Ці твори відображали революційні настрої та ідеали того часу, відзначали важливість боротьби за соціальну справедливість та свободу [2].

Події революції також знайшли відображення в романах та повістях Жеромського. У романі «Історія гріха» (1908) та повісті «Дума про гетьмана» (1909) автор показав складність та конфліктність революційних подій, їхні відображення у суспільстві та внутрішній світ героїв. Так, роман «Історія гріха» порушує тему розкріпачення особистості, що протиставляє себе лицемірству буржуазної моралі. Роботу над романом Жеромський розпочав ще до революції, у 1904 p., а закінчував уже в 1907-1908 pp.

 

Для отримання повного тексту придбайте роботу!