Тези “Стандарт доказування у кримінальному судочинстві”

ПІБ

студент

НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

Науковий керівник: к.е.н., доцент ПІБ

 

СТАНДАРТ ДОКАЗУВАННЯ У КРИМІНАЛЬНОМУ СУДОЧИНСТВІ

 

Розвиток принципу змагальності в сучасному кримінальному процесі, зокрема таких його засад, як керівна роль сторін у визначенні предмету доказування, а також необхідність вдосконалення засобів оперативності та ефективності судового захисту, зумовлює актуалізацію проблематики стандартів доказування як одного з таких засобів.

У світовій практиці стандарти доказування виступають невід’ємною частиною змагального судового процесу, що забезпечує його ефективність, оскільки позбавляє суд та учасників справи від зайвих витрат часу та зусиль за рахунок встановлення певних меж, у разі досягнення яких важливі для справи обставини мають вважатись встановленими. Стандарти доказування у кримінальному провадженні досліджувалися в роботах таких учених процесуалістів, як В. В. Вапнярчук, І. В. Гловюк, Ю. М. Грошевий, І. В. Єна, В. С. Зеленецький, О. В. Капліна, Л. М. Лобойко, П. А. Лупинська, М. А. Погорецький, О. Ю. Татаров, В. М. Тертишник та інших.

Метою роботи є оцінка існуючих умов запровадження стандартів доказування в кримінальному судовому процесі, доцільності їх запровадження, та окреслення найближчих перспектив їх запровадження.

Виклад основного матеріалу. Стандарти доказування представляють собою установлені правила в кримінальному процесуальному законодавстві та рішеннях вищих судових органів, що охоплюють якісний та кількісний аспекти доказів. Вони вимагають від сторони обвинувачення (і у деяких випадках — від сторони захисту) досягнення такого рівня переконання, який дозволяє приймати процесуальні рішення, обмежуючи права та свободи особи у ході кримінального провадження.

Існують два способи розгляду стандартів доказування: широке розуміння, що охоплює переконання всіх уповноважених державних органів та осіб, які ведуть кримінальне провадження, для ухвалення потрібного рішення; і вузьке, яке обмежується лише «судовим» переконанням, формуючись після судового розгляду у судді або присяжних, з дотриманням принципів змагальності в кримінальному провадженні.

Такі терміни доказування, як «поза розумним сумнівом», «обґрунтована підозра», «переконання за більшою вірогідністю», «вагоме переконання», «достатня підстава», формально є «стандартами доказування» – вимогами чи правилами, які слід виконати. Проте з точки зору значення, вони фактично є «стандартами переконання (доказовості)» у кримінальному провадженні.

У теорії кримінального процесу було досліджено поняття стандартів доказування. В. В. Вапнярчук у своїй роботі надав таке визначення: стандарт доказування – це певний умовний шаблон або орієнтир, що визначає оптимальний рівень вимог. Він свідчить про достатність знань у різних аспектах – об’єктивному (певна сукупність доказів) та суб’єктивному (певний рівень переконаності) – для ухвалення відповідного процесуального рішення [1, с. 148].

Можна підтримати автора, коли йдеться про те, що стандарти доказування функціонують як орієнтири для оцінки доказів та їх загальності, визначаючи, чи є вони достатніми для ухвалення відповідного рішення у кримінальному процесі.

Дуже ілюстративним прикладом є прийняття рішення про продовження утримання особи під вартою. У рішеннях національних судів часто можна виявити помилки, пов’язані із врахуванням “обґрунтованої підозри”, яка була визначена під час застосування запобіжного заходу, не враховуючи того факту, що з часом ці ризики та обґрунтована підозра втрачають свою актуальність і наближаються до мінімуму.

 

Для отримання повного тексту придбайте роботу!