ПІБ
доктор філософських наук
професор
ПІБ
здобувач вищої освіти соціально-правового факультету
Навч заклад
«ЗАСОБИ ІНДИВІДУАЛІЗАЦІЇ ФІЗИЧНОЇ ОСОБИ»
Постановка проблеми. Відповідно до статті 3 Конституції України, людина визнана найвищою соціальною цінністю сучасного суспільства. Саме людина, фізична особа була і залишається центральною ланкою права, що зумовлено двома основними причинами: по-перше, людина – творець права, це не дивно, адже саме він створює об’єктивний закон і задіє його для того, щоб регулювати відносини у суспільстві; по-друге, людина є найбільш поширеним учасником існуючих правовідносин, і саме через неї правові норми втілюються в певні права та суб’єктів правовідносин.
У зв’язку з цим в правовій науці велика увага приділяється суб’єкту права, головній фігурі реальності права, саме тому актуальність проблем людини як суб’єкта права неминуча. У правових літературних джерелах лише частково згадуються засоби індивідуалізації особистості, але майже нічого не говориться про саму індивідуалізацію: її необхідності, сутності, види, значення для цивільного обороту. Вчені, які досліджували засоби індивідуалізації особистості, традиційно виділяли ім’я і місце проживання людини. Водночас сучасні вчені, які вивчають недоторканні права особистості, включають групи прав, спрямованих на зміцнення і розвиток індивідуальності особистості: право на ім’я, на індивідуальний вигляд і голос, на честь, гідність і ділову репутацію.
Оскільки як засоби індивідуалізації особистості, так і немайнові права особистості, спрямовані на інтеграцію та розвиток особистості, переслідують одну мету – індивідуалізацію особистості, існує раціональна необхідність комплексного розгляду цих питань.
Метою дослідження є виявлення, формулювання та вирішення теоретичних проблем індивідуалізації фізичних осіб у сучасному цивільному праві.
Виклад матеріалу. Як показує практика, поняття «індивідуальність» настільки багатозначне і багатогранне, що можна виділити його широке і вузьке значення. У широкому розумінні поняття «індивідуальність» охоплює сукупність усіх особистісних характеристик людини, оформлених особистими немайновими правами, що їй належать [1, с. 410].
Незважаючи на те, що всі немайнові права в тій чи іншій мірі сприяють розвитку індивідуальності особи, у класифікації немайнових прав виділяється особлива група таких прав, про яку зазвичай говорять, що вона спрямована на безпосередню інтеграцію людської індивідуальності [2, с. 110].
До таких прав належать право громадянина на ім’я, його право на честь, гідність і ділову репутацію, а також його право на індивідуальну зовнішність і голос. Саме ця група прав характеризує поняття «індивідуальність» у вузькому сенсі.
Таким чином, про індивідуальність людини можна говорити в широкому сенсі, як про сукупність її особистих немайнових прав, і в прямому сенсі вузького сенсу, як про групу особливих прав, спрямованих на зміцнення її особистостей. Оскільки ця індивідуалізація здійснюється з використанням категорії «особисті немайнові права», одним з юридичних засобів індивідуалізації особи є суб’єктивні цивільні права, звані «особистими немайновими».
Правопорядок здійснює соціальну індивідуалізацію людини в суспільстві, забезпечуючи їй набір особистих невід’ємних прав, які надають індивіду можливість існувати в суспільстві як унікальному і неповторному «члену людської сім’ї». Така індивідуалізація дуже важлива, але вона не єдина. Вона може бути виділена в один із видів індивідуалізації громадянина і названа «соціальною індивідуалізацією».
Необхідність розрізняти інші види індивідуалізації обумовлена тим, що соціальна (загальносоціальна) індивідуалізація не дає уявлення про особистісні якості громадянина як об’єкта права. За допомогою таких характеристик і якостей, які важливі з юридичної точки зору, необхідно охарактеризувати громадянина як об’єкт права. Закріплення цих характеристик здійснюється законними засобами індивідуалізації громадян. Необхідно підтримати позицію російських учених [3] згідно з нею, в громадянина (фізичної особи) є три характеристики.
Перша характеристика носить формальний характер, оскільки вона включає в себе формальні ознаки: людині присвоюється певне ім’я, по батькові та прізвище, є дата народження, громадянство, зареєстрований за певним місцем проживання.
Друга – це соціальна характеристика, яка включає в себе соціальні ознаки: громадянини є унікальними «членами людської сім’ї» і відрізняються від інших членів суспільства зовнішнім виглядом, біологічними та соціальними якостями.
Третя має правову характеристику, оскільки містить правові (правосуб’єктні) функції. У ній людина постає як суб’єкт цивільного права, що стосується цивільного права.
Таким чином, особистість може бути індивідуалізована трьома способами: формальним (ім’я, по батькові, прізвище, місце проживання тощо), соціальним (зовнішній вигляд, відносини з родичами тощо) і правосуб’єктним (за наявністю ознак, що дають або не дають їй можливість брати участь у громадянських відносинах).
В результаті цих трьох видів індивідуалізації можна створити три «портрети» громадянина: «формальний», «соціальний» і «правосуб’єктний», які можуть бути «намальовані» за допомогою засобів індивідуалізації, що є правовими засобами. Правові засоби призначені для вирішення економічних та інших соціальних проблем, включаючи правові проблеми.
Коли мова йде про засоби індивідуалізації людини, необхідно знати, з якою метою використовуються ці засоби і які функції вони виконують, тобто яке їх функціональне призначення. Цілі індивідуалізації особистості можуть бути різними.
Для отримання повного тексту придбайте роботу!
Курсова робота "Управління та аналіз Волинського підприємства "Волиньхолдинг" 

Відгуки
Відгуків немає, поки що.