Творча робота ” Аналіз роману Ч. Діккенса ” Посмертні нотатки Піквікського клубу (глави І-ХІІІ) “

Діккенс – видатний письменник, творець англійського реалістичного роману нового часу. Його творча спадщина по праву вважається художнім символом життя Англії періоду вікторіанської епохи.

У реалістичних романах, створених Ч. Діккенсом, вікторіанська Англія впізнала себе у всій своїй красі. Одним із таких романів є твір Діккенса «Посмертні нотатки Піквікського клубу», де головний герой, містер Піквік, був задуманий як персонаж своєрідного коміксу, причому на спортивну тему.

Піквік, спочатку тільки карикатурний – товстий, безглуздий, лисий джентльмен в окулярах, з розвитком подій у романі стає особистістю: на початку його сприймають як бовдура, а у фіналі – як уособлення доброти. Формально «Посмертні нотатки Піквікського клубу» є так званою «спортивною повістю», жанром, дуже поширеним в епоху Просвітництва, до якого часто звертались прозаїки XIX сторіччя.

Цей жанр дає змогу в потрібний момент перервати розповідь, ввести нову тему та представити нових героїв. За сюжетом роману «Посмертні нотатки Піквікського клубу» бачимо подорож «піквікистів»: поважного джентльмена, колишнього банківського службовця містера Піквіка, який вирушає в подорож до Англії в супроводі своїх друзів: Уінкля, єдиного спортсмена, постійно закоханого Тапмена, поетично налаштованого Снодграса і вірного слуги – кмітливого та практичного Семюеля Уеллера.

Саме ці персонажі дали можливість Діккенсу відтворити тогочасну Англію. Перебуваючи в Лондоні, герої зустрічаються з містером Вордлем, який гостинно запрошує друзів у своє помістя Менор-Фарм, де повний дім численних гостей та жителів. Це гостинне сімейство несе в собі дух доброї старої Англії. Зображення сімейного вогнища стає невід’ємним атрибутом у вираженні філософії автора: «Нехай будуть злість і прикрості вигнані із храму домашніх богів! Покличемо на їх місце того, кого любимо й пам’ятаємо! Вони направлені всемогутніми силами добра й милосердя, непідвладними нічиїй злій волі, силами вічними і нескореними, які будуть із нами, поки стоїть світ».

Справжній душевний комфорт, як вказує Діккенс, може принести людині тільки сердечний спокій і щирість, невичерпним джерелом яких є найбажаніша гавань людських стосунків – сімейне вогнище. У даному романі Діккенс звеличує культ дому, культ родинного виховання: «…мати містера Вордля займала почесне місце в куті, праворуч від каміна; …стіни зали були прикрашені предметами, що свідчили про те, що в молодості вона була вихована в належний спосіб і про своє виховання не забула й на старості років, – отут були досить древні вишивки, шиті вовною пейзажі такої ж давнини, й червоні шовкові покривки на чайник більше сучасного походження». Бачимо, що опис сімейних традицій, звичаїв та побуту (одягу, деталей інтер’єру тощо) є сполучною ланкою у сюжеті. З даного роману ми можемо судити про стан залізниць та іншого транспорту, про в’язниці тощо, адже «Посмертні нотатки Піквікського клубу» – це енциклопедія тогочасної Англії, яка описує різні класи суспільства, характери, вік, життя багатіїв і бідняків тощо. Головного героя вище згаданого роману містера Піквіка небезпідставно порівнюють із образом Дон Кіхота.

Для отримання повного тексту придбайте роботу!