Творча робота ” Доказування у кримінальному провадженні “

Зміст

Вступ

Розділ 1. Поняття оцінки доказів та її значення для процесу доказування

Розділ 2. Система оцінки доказів у кримінальному процесі

Розділ 3. Правової регламентації оцінки доказів у кримінальному процесі

Висновки

Список використаних джерел

 

ВСТУП

 

Актуальність дослідження. Одним із нормативно визначених елементів кримінального процесуального доказування виступає оцінка доказів (ч. 2 ст. 91 та ст. 94 КПК України). Оцінка доказів забезпечує встановлення суб’єктами доказування належності, допустимості, достовірності кожного доказу, достатності та взаємозв’язку їх сукупності для прийняття відповідного процесуального рішення, у зв’язку з чим відіграє вагоме значення для кожного кримінального провадження.

У доктрині кримінального процесу дослідженню оцінки доказів як елемента (етапу) кримінального процесуального доказування присвячена значна увага науковців. Зокрема, теоретичні та практичні аспекти проблематики оцінки доказів розкриваються у працях В.В. Вапнярчука, Є.Д. Горевого, Ю.М. Грошевого, А.А. Давлєтова, М.В. Дєєва, Є.Г. Коваленка, В.А. Лазаревої, А.О. Ляша, М.М. Михеєнка, Ю.Б. Пастернака та інші.

Метою дослідження є розкриття сутності, функціонального призначення та змісту оцінки доказів, що дозволить визначити її місце у структурі кримінального процесуального доказування.

Досягнення зазначеної мети зумовило необхідність вирішення таких дослідницьких завдань:

1. виокремити різні концептуальні підходи до розуміння сутності оцінки доказів у кримінальному процесі;
2. Проаналізувати систему оцінки доказів у кримінальному процесі;
3. Зробити характеристику правової регламентації оцінки доказів у кримінальному процесі.

Предметом дослідження є теоретичні основи  оцінки доказів у кримінальному процесі.

Методи дослідження. Дослідження сутності оцінки доказів у кримінальному процесі здійснено на підставі діяльнісного методологічного підходу (що дало змогу звернути дослідницьку увагу на особливості механізму оцінки доказів, визначити складові елементи системи оцінки доказів). Формально-юридичний метод став підґрунтям для розкриття та вдосконалення багатьох понять, які виділяються в теорії доказування. Філософсько-методологічний метод став  підґрунтя до аналізу правової основи оцінки доказування у кримінальному процесі.

Теоретичною основою роботи послужили наукові праці вітчизняних науковців у галузі кримінального й кримінального процесуального права, а також Кримінальний процесуальний кодекс (далі – КПК України).

 

Розділ 1. Поняття оцінки доказів та її значення для процесу доказування

 

Варто розпочати, що сутність оцінки доказів не знайшла однозначного розуміння у доктрині кримінального процесу. Зокрема, одна група вчених розглядає оцінку доказів як розумову, мисленнєву, логічну діяльність.

 Інша група вчених вказує на недопустимість зведення оцінки доказів до розумової, логічної діяльності, визначає її як врегульовану законом практичну та розумову діяльність суб’єктів доказування а виокремлює в ній два тісно пов’язаних між собою аспекти: внутрішній (логічний) і зовнішній (правовий).

Аналізуючи наведені позиції, необхідно відзначити, що розуміння оцінки доказів як розумової діяльності дозволяє відобразити сукупність здійснюваних у свідомості суб’єкта оцінки мисленнєвих операцій, які здійснюються на основі законів логічного мислення, та, на думку В.М. Тертишника, полягають в уявному моделюванні досліджуваних обставин і причинно-наслідкових зв’язків [1, с.66].

Розумова діяльність, що охоплюється оцінкою доказів, як відзначають Ю.М. Грошевий та С.М. Стахівський, не регулюється нормами кримінального процесуального закону, але ці норми впливають на те, щоб процес мислення відповідав меті закону, і дають певні правові орієнтири суб’єкту доказування, визначаючи умови оцінки доказів [2, с.64].

Процесуальні вимоги щодо здійснення оцінки доказів слідчим, прокурором, слідчим суддею, судом закріплені у ст. 94 КПК України, аналіз норм якої вказує на розуміння законодавцем оцінки доказів як розумової діяльності. Виокремлення вченими зовнішнього (правового) аспекту оцінки доказів свідчить про здійснену ними спробу охопити оцінкою доказів практичну процесуальну діяльність з їх використання у процесуальних рішеннях, які приймаються за результатами оцінки доказів. Водночас, використання доказів охоплюється їх оцінкою доказів лише у тому разі, коли воно здійснюється у процесі мисленнєвих операцій суб’єкта доказування. У разі використання доказів у процесуальних рішеннях, воно виходить за межі оцінки доказів і виступає процесуальною формою відображення її результатів. Остання, як вказують К.Б. Калиновський та О.В. Смирнов, «має або узагальнений вигляд викладення у процесуальних рішеннях зроблених на її основі висновків, або, у встановлених законом випадках, – самого процесу обґрунтування цих висновків, тоді оцінка набуває вигляду мотивування процесуального рішення» [3, с.214].

Викладене свідчить про недоцільність виокремлення зовнішнього (правового) аспекту оцінки доказів та обґрунтованість позиції вчених, які розглядають її як основу формування процесуальних висновків і прийняття рішень у кримінальних справах та вказують на неможливість змішування розумової діяльності з оцінки доказів і процесуального значення результатів цієї оцінки [4, с.12].

Мета оцінки доказів, як і її сутність, у доктрині кримінального процесу визначається неоднозначно. Так, одна група вчених характеризує мету оцінки доказів як встановлення тих або інших процесуальних властивостей доказів, формування висновку про притаманність кожному доказу та їх сукупності нормативно закріплених процесуальних властивостей, встановлення значення доказів для вирішення справи по суті та достатності підстав для констатації встановленого чи загальноприйнятого стандарту об’єкта оцінки. Друга група вчених в якості мети оцінки доказів розглядає внутрішнє переконання суб’єкта доказування.

Аналізуючи наведені позиції, потрібно вказати, що притаманність того чи іншого кола процесуальних властивостей дозволяє визнати конкретні фактичні дані, що містяться у них, доказами і використовувати їх у ході кримінального процесуального доказування. У зв’язку з цим встановлення процесуальних властивостей доказів виступає предметом їх оцінки і не може розглядатися в якості її мети.

Багато вчених вважають, що мета оцінки доказів розглядається як внутрішнє переконання та виступає більш послідовною за рахунок вказівки на її кінцевий результат, але підлягає уточненню з урахуванням психологічного та гносеологічного аспектів внутрішнього переконання. З урахуванням викладеного мету оцінки доказів доцільно визначити як формування у свідомості суб’єкта кримінального процесуального доказування висновку про належність, допустимість, достовірність кожного доказу, достатність їх сукупності та, з його урахуванням, – висновку про доведеність фактів та обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні.

 

Для отримання повного тексту придбайте роботу!