Творча робота ” Мацієвич Кость Андрійович (1874-1972) – Міністр закордонних справ УНР з 13 лютого до 9 квітня 1919 р. “

Інформації про роботу громадського діяча, політика Костя Мацієвича у зовнішньополітичному відомстві УНР є небагато. У наукових працях знаходимо дані, що після підписання Брестського миру 9 лютого 1918 року перед УНР постали дві важливі зовнішньополітичні проблеми. По-перше, потрібно було налагодити торговельні відносини з Центральними державами, а по-друге – домогтися укладання угоди про мир з радянською росією. У вирішенні цих питань брав участь і Кость Мацієвич. Як відомо, він входив до складу спеціальної комісії з товарообміну з Центральними державами, що була створена урядом УНР 14 березня 1918 року [4]. Щодо укладання договору між УНР та росією, який був передбачений між Центральними державами та радянською росією від 3 березня 1918 року, то політик входив до складу української делегації [1].

Кость Мацієвич очолив зовнішньополітичне відомство, коли перед УНР постало чимало важливих проблем. Зокрема, країни Антанти не визнавали самостійності УНР, тривала війна з росією, на півдні України були війська Франції, а також існувала загроза з боку добровольчої армії А. Денікіна. Наприкінці лютого 1919 року Кость Мацієвич подав французькому командуванню ноту, за якою на час війни з більшовицькою росією УНР погоджувалася на підпорядкування Франції у військовій, політичній, дипломатичній, економічній, фінансовій та судовій галузях. За наполяганням французької сторони УНР зобов’язувалася співпрацювати з Добровольчою армією у боротьбі проти більшовиків, проте за наявності прямої вимоги Франції підпорядкувати Армію УНР єдиному командуванню на чолі з А. Денікіним переговори К. Мацієвича з французьким військовим командуванням припинилися [3].

Крім того, за дорученням Голови Директорії УНР Кость Мацієвич відіслав до Польщі полковника Б. Курдиновського, де 24 травня 1919 р. полковник підписав із міністром закордонних справ Польщі І. Падеревським договір, за яким УНР відмовлялася від претензій на Східну Галичину та Західну Волинь, а Польща визнавала УНР та зобов’язувалася допомогти військами у війні з більшовиками. Згодом Директорія відмовилася від цього документа, стверджуючи, що Б. Курдиновський не мав повноважень його підписувати [2]. Крах проантантівської зовнішньої політики привів до відставки 9 квітня 1919 року уряду С. Остапенка, хоча ще до 25 квітня К. Мацієвич виконував свої обов’язки на правах тимчасового керуючого МЗС. Вже у червні 1919 р. Мацієвич очолив Надзвичайну дипломатичну місію (НДМ) УНР у Румунії. На посаді голови НДМ УНР у Румунії політик здійснив низку важливих зовнішньополітичних заходів, серед яких продовження боротьби з армією більшовиків, закупівля амуніції та зброї для УНР.

Як бачимо, зовнішньополітична діяльність Костя Андрійовича на посаді голови МЗС була спрямована на чітку протидію російській більшовицькій армії. Можна простежити його дії, спрямовані на союзництво УНР та країн Антанти (Польща, Франція). Після Першої світової війни залишилось чимало відкритих питань перед урядом УНР, які потрібно було вирішити досить швидко. Мацієвич у своїх діях жодного разу не наважувався віддати усі повноваження у керуванні армією УНР А. Денікіну, маючи на меті зберегти власні переконання у визнанні УНР та її боротьбі з радянською росією.

Для отримання повного тексту придбайте роботу!