Творча робота ” Принцип надання повноважень “

Принцип надання повноважень займає особливе місце у структурі принципів, які є дуже важливими для існування Європейського союзу. Даний принцип дає нам змогу зрозуміти, що Європейській Союз наділений компетенцією, тільки тією, що надали йому держави-члени.

Варто зазначити, що принцип надання повноважень, закріплений у частині 2 статті 5 Договору про Європейський Союз. Згідно даної статті принципу надання компетенції, говорить нам про це, що Європейський Союз діє лише в межах компетенції, яку надали йому держави-члени для досягнення цілей, встановлених Договором про Європейський Союз. Будь-яка компетенція, не надана Союзу в Договорах, належить державам-членам [1].

Бачимо, що з однієї сторони принцип надання повноважень обмежує суверенітет держав членів, адже якусь частину повноважень вони делегують  Європейському Союзу, з іншої сторони обмежує свободу Європейському Союзу.

Отже, принцип надання повноважень регулює межі компетенції Європейського союзу.

Варто зазначити, що взагалі існує три принципи, які визначають, як і в яких сферах ЄС може діяти:

1. Принцип надання повноважень
2. Принцип пропорційності (це означає, що Європейський Союз не може перевищити свої повноваження, які необхідні для досягнення мети);
3. Принцип субсидіарності (цей принцип означає, що діяти може той хто буде ефективнішим у тій чи іншій діяльності).

Другий та третій принципи дуже взаємопов’язані з принципом надання повноважень. Вони не зможуть функціонувати один без одного.

Компетенція Європейського Союзу – це сукупність прав і повноважень, необхідних для діяльності Союзу. Такі права та повноваження стосуються питань, які належать до компетенції ЄС (предметна компетенція) і здатності Союзу впливати на питання предметної компетенції (регулююча компетенція). Також існує нормативна компетенція різновидом якої є юрисдикційна компетенція.

Компетенція Європейського Союзу ґрунтується на праві Союзу і, як і у більшості міжнародних міжурядових організацій, носить функціональний характер, оскільки спрямована на реалізацію функцій асоціації. Однак, на відміну від міжнародних організацій, Союз не має загальної чи притаманної компетенції. Законодавство ЄС повинно мати власну правову основу (juridique), визначену установчими договорами.

Межі компетенції Європейського союзу зазначаються в Установчих договорах, зокрема тут і йдеться про принцип наділення повноваженнями, також у них містяться засоби втілення у реальність таких принципів: супсидіарності та пропорційності [2].

Проаналізуємо принцип наділення повноваженнями (з фр. d’atribution de competence). Він окреслює, що Європейський Союз зобов’язаний діяти у межах відповідно делегованої державами-членами компетенції для досягнення цілей, які встановлені договорами. Тобто, держави-члени та їх органи повинні поважати та дотримуватись меж повноважень як у зовнішній, так і у внутрішній діяльності Європейського союзу. 

Потрібно наголосити, що принцип наділення повноваженнями обмежує свободу дій самого Союзу. Оскільки, презумпція повноважень переходить від держав-членів. Європейський союз не може самостійно змінювати свою компетенцію – на це уповноважені виключно держави-учасниці.

Принцип наділення повноваженнями має ще одне значення. Компетенції, не санкціоновані Союзом відповідно до Конвенції, належать державам-членам. На відміну від участі держави в міжнародних організаціях, вступ до Союзу означає, що суверенні права держав-членів  будуть дещо обмежиними, оскільки  частина з них передається Європейському Союзу.

Як згадувалось вище, компетенція Європейського Союзу поділяється на внутрішню та зовнішню. Відповідно, ті питання, що відносять до Союзу поідяються аналогічним чином.

Правові передумови, які слугують для поділу компетенції Союзу на внутрішню і зовнішню закладені в Установчих договорах. До прикладу, у статтях 26-197 Договору «Про функціонування Європейського Союзу» закріплено сфери внутрішніх повноважень. Такі, як: внутрішній ринок, простір свободи, безпеки і правосуддя, транспорт тощо[3].

Основними правовими інструментами реалізації внутрішньої компетенції є постанови, ухвалення яких передбачено у статті 288 Договору «Про функціонування Європейського Союзу». До них належать регламенти, директиви, рішення.

Про сфери зовнішніх повноважень йдеться у статтях 21-46 розділу V «Загальних положень про зовнішню діяльність Союзу і спеціальні положення про спільну зовнішню політику і політику безпеки». Зовнішня компетенція реалізується у статті 216  шляхом укладання міжнародних угод (ст. 216 ДФЄС).

Також у статтях 205-222 частини V «Зовнішня діяльність Союзу». До них віднесені Спільна транспортна політика, Спільна зовнішня та безпекова політика, Спільна політика безпеки та оборони, співробітництво з третіми країнами і гуманітарна допомога, міжнародні угоди тощо.

Оскільки, окремі сфери внутрішньої політики передбачають зовнішню діяльність Союзу. То такі поділи існують умовно.

До прикладу освіта, професійна підготовка, молодь і спорт, культура, охорона здоров’я, захист споживачів, транс’європейські мережі, навколишнє середовище. Установчі договори не відносять певні сфери повноважень ані до внутрішньої, ані до зовнішньої діяльності. До них відносяться такі, як: недискримінація і громадянство Союзу, асоціація з заморськими країнами і територіями, інституційне право Європейського Союзу.

Можна зробити висновок, що внутрішня компетенція потрібна для регулювання відносин на всій території. Зовнішня компетенція необхідна для регулювання відносин з іншими суб’єктами міжнародного права.

Внутрішня і зовнішня компетенція Союзу може бути явно вираженою і розумілою. У свою чергу явно виражена і розуміла компетенція буває виключною, спільною з державами-членами, доповнюючою і спеціальною. Розглянемо детальніше внутрішньою компетенцією Європейського Союзу.

Відповідно до статтей Договору «Про функціонування Європейського Союзу» Євросоюз:

1) статті 26-66 наділений у таких сферах, як внутрішній ринок, простір свободи;

2) статті 67-89 безпеки і правосуддя;

3) статті 90-100 транспорт;

4) статті 101-118 спільні правила конкуренції, оподаткування і зближення законодавства;

5) статті 145-150 зайнятість; 6) статті 151- 161 соціальна політика тощо. Такоєнутрішня компетенція базується й на інших актах, що затверджуються Європейським Союзом [4].

Проаналізуємо, де виражається зовнішня компетенція. Вона виражається відповідно до статтей Договору «Про функціонування Європейського Союзу» у таких сферах, як:

1) статті 21-46 спільна зовнішня та безпекова політика;

2) статті 206-207 спільна транспортна політика;

3)статті 208-214 співробітництво з третіми країнами і гуманітарна допомога;

4) статті 215 обмежувальні заходи;

5) статті 216 -219 міжнародні договори тощо.

Не зовсім доцільною є думка про те, що якщо в установчих договорах згадана якась сфера відповідної компетенції Європейського Союзу, то жодних питань стосовно меж такої компетенції не повинно виникати.

Цей спрощений метод не повністю враховує рамковий характер установчого договору, тобто цілі, заходи та процедури, зазначені у цьому документі, повинні відповідати умовам та правовим документам, передбаченим у договорі, для здійснення своїх повноважень та цінності, а також цілі та принципи права Європейського Союзу. Тому простий перелік сфер компетенції може ввести в оману. Проте Європейський Суд відіграє дуже важливу роль у тлумаченні правових положень. Хоча положення установчого договору чітко прописують повноваження Європейського Союзу у конкретних сферах внутрішньої та зовнішньої юрисдикції, визначити обсяг цих повноважень можна лише з урахуванням відповідних рішень суду. Наприклад, у сфері спільну транспортну політику, визначає Європейський суд. У разі юрисдикції будуть враховані відповідні положення установчого договору.

Такий спрощений підхід недостатньо враховує рамковий характер установчих договорів, тобто того, що закріплені в цьому документі цілі, заходи та процедури повинні співвідноситися з передбаченими цими самими договорами умовами та правовими інструментами щодо реалізації відповідних повноважень, а також цінностями, цілями та принципами права Європейського Союзу. Тому простий перелік сфер компетенції може бути оманливим. Зате дуже важливою є роль Суду Європейського Союзу стосовно тлумачення положень права Союзу.

 

Для отримання повного тексту придбайте роботу!