Творча робота ” Прожитковий мінімум в Україні “

Зміст

Вступ

1. Теоретичні поняття прожиткового мінімуму та його визначення
2. Прожитковий мінімум в Україні
3. Закон України «Про прожитковий мінімум»

Висновки

Список використаних джерел

 

Вступ

 

Актуальність дослідження. В   Україні   прожитковий   мінімум   визначається   нормативним   методом   у розрахунку   на   місяць   на   одну   особу.   Крім   того,   прожитковий   мінімум визначається   диференційовано   залежно   від вікового критерію   або   ж   залежно від соціальної та демографічної групи особи:

• для дітей віком до 6 років;
• для дітей віком від   6   до   18   років;  
• для працездатних   осіб;  
• для осіб,   які   втратили працездатність.

Такий   поділ   зумовлений   особливостями   людського   організму,   у   його потребах в залежності від віку та фізичних можливостей. Прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних   соціальних   і   демографічних   груп   населення,   за   поданням   Кабінету Міністрів України щорічно затверджується Верховною Радою України до початку розгляду Державного бюджету України і періодично переглядається відповідно до зростання індексу споживчих цін разом з уточненням показників Державного бюджету України та публікується в офіційних виданнях.

Мета дослідження – проаналізувати прожитковий мінімум в Україні.

Завдання дослідження:

• визначити поняття прожиткового мінімуму та його визначення;
• проаналізувати прожитковий мінімум в Україні.

Об’єкт дослідження – сучасний стан прожиткового мінімуму в Україні.

Предмет дослідження – прожитковий мінімум в Україні.

Структура роботи. Робота складається зі вступу, трьох пунктів, висновків та списку використаних джерел (19 найменувань). Загальний обсяг роботи 20 сторінок.

 

1. Теоретичні поняття прожиткового мінімуму та його визначення

 

Базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров’я та освіти.

Прожитковий мінімум — вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров’я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Обсяг прожиткового мінімуму містить два елементи — фізіологічний та соціальний. 

Фізіологічний мінімум — це вартісне вираження матеріальних цінностей, конче необхідних для існування. Фізіологічний мінімум орієнтований тільки на задоволення фізіологічних потреб людини [6, c. 204]. В світовій практиці він становить 85-87 % загального прожиткового мінімуму, а решта припадає на соціальну частину — певний набір духовних цінностей мінімально прийнятого рівня життя [7]. 

Соціальний мінімум, або показник мінімального достатку включає мінімальні духовні та соціальні потреби, отже, задовольняє більш високий рівень потреб сім’ї [6, c. 205].

Мінімальний споживчий бюджет, який забезпечує основні фізіологічні та соціально-культурні потреби людини на суспільно-необхідному рівні, окреслює верхню межу малозабезпеченості або прожиткового мінімуму. Нижня межа малозабезпеченості означає можливість задоволення лише необхідних фізіологічних потреб (збігається з фізіологічним мінімумом).

Оскільки крайнім проявом бідності є злиденність, то поряд із прожитковим мінімумом використовують поняття фізіологічного мінімуму, під яким розуміють вартісну величину середньодушового сукупного доходу, що забезпечує такий рівень задоволення потреб у харчуванні, нижче якого існування людини недопустиме.

Фізіологічний мінімум — межа, що розділяє дві найнижчі групи сімей за рівнем споживання — малозабезпечених (бідних) та незабезпечених (злиденних) [1, c. 340]. Рівень сімейних доходів не повинен бути нижчим за прожитковий мінімум, тобто за величину, яка у вартісному вираженні відображає законодавчо визначений рівень споживання товарів і послуг, необхідних для забезпечення життєдіяльності людини та збереження її здоров’я.

За Законом України “Про прожитковий мінімум” норматив прожиткового мінімуму формується з розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто належить до основних соціальних і демографічних груп населення. Прожитковий мінімум є індикатором визначення межі бідності в суспільстві й відбиває якісний рівень у споживанні населення.

Прожитковий мінімум розділяє сім’ї (домогосподарства, окремих осіб) на дві умовні групи за рівнем споживання — забезпечених та малозабезпечених.

Світова практика розробила декілька варіантів визначення прожиткового мінімуму в державі.

Статистичний метод передбачає встановлення прожиткового мінімуму на рівні доходів, які мають 10-20 % найменш заможних громадян певної держави. . Статистичний метод ґрунтується на даних реального мінімального споживання населенням матеріальних благ. Цей метод можна застосовувати у державах з досить високим рівнем доходів громадян.

Суб’єктивний або соціологічний підхід базується на проведені соціологічних опитувань населення про необхідний мінімальний дохід. Такий метод є радше консультативним, оскільки його результати не можуть бути підкріплені реальними економічними можливостями держави, проте він виражає справжні потреби людей.

Ресурсний метод виходить із можливості економіки забезпечувати прожитковий мінімум, він застосовується у високорозвинутих країнах.

Комбінований метод поєднує у собі декілька методів, зокрема вартість харчування визначається за нормами, житлово-комунальні послуги — за фактом, а непродовольчі товари за їх відсотковою часткою в загальних витратах.

На практиці застосовується нормативний метод, який полягає у встановленні вартісної величини прожиткового мінімуму через мінімальний споживчий кошик. Нормативний метод заснований на науково обґрунтованих нормативах мінімального споживання товарів і послуг, необхідних лише для відтворення продуктивних сил. Кожна держава має свої особливості формування мінімального споживчого кошика. Останній розраховується виходячи з мінімально припустимих нормативів споживання найважливіших благ та послуг.

Наприклад в Болгарії було запропоновано шість таких кошиків, які давали ряд комбінацій щодо складу сімей за їхніми ознаками. Харчова частина кошика містила градації для працюючих, пенсіонерів та дітей, включаючи 149 позицій продовольчих товарів.

В різних країнах використовується або ж соціальний, як у Литві, Білорусі та Естонії, або фізіологічний прожитковий мінімум, як наприклад у Росії чи Казахстані.

У Литві прожитковий мінімум визначається на основі потреб сім’ї з чотирьох осіб: хлопчик 14 років, дівчинка 6-8 років і двоє дорослих. Для інших сімей використовуються спеціальні коефіцієнти. Продовольча частка товарів включає понад 50 видів товарів і становить 45-50 % мінімального споживчого бюджету.

Існує, ще один метод формування рівня прожиткового мінімуму, так званий відносний метод. Відносний метод або метод обчислення медіанного доходу здебільшого застосовується у державах з розвинутою ринковою економікою.

Під медіанним доходом слід розуміти таких дохід, за якого половина населення має більший дохід, а половина менший, або це рівень достатку, що найчастіше зустрічається в певній країні (практично він відповідає середньому для однієї особи доходу населення). Так в США, Великобританії, Німеччині прожитковий мінімум встановлюється на рівні 40 % від медіанного доходу, у Фінляндії, Італії, Греції, Іспанії — 50 %, у Португалії та Ірландії — 60 % відповідно.

На думку вчених-економістів під час підрахунку розміру прожиткового мінімуму враховуються наступні чинники:

• економічні, які включають вимоги економічного розвитку, формування організаційних та правових засад ринкової економіки, зовнішньоекономічної діяльності, демократизацію трудових відносин, заходи щодо наповнення доходної частини бюджету;
• правові: дотримання загальновизнаних прав людини відповідно до Міжнародного Пакту «Про економічні, соціальні та культурні права», в якому під правом на працю розуміють здатність людини самостійно заробляти собі на життя;
• соціальні: загальний рівень заробітної плати, встановлення взаємозалежності між оплатою праці та її продуктивністю, підвищення мінімальних державних гарантій заробітної плати та трудових пенсій з поступовим наближенням їх до рівня прожиткового мінімуму [7].

Аналізується також співвідношення рівня заробітної плати та прожиткового мінімуму в динаміці. Мінімальна заробітна плата повинна встановлюватись у розмірі не нижче за офіційно визначений прожитковий мінімум. За методикою ЄЕТ (Європейське економічне товариство) до низькооплачуваних робіт зараховують ті, на яких заробітна плата становить 2/3 і нижче від середнього рівня в країні.

Крім визначення прожиткового мінімуму до аналізу входить встановлення рівня маргінальності — частки населення з доходами, нижчими за прожитковий мінімум, тобто тих, хто перебуває за межею бідності. Рівень маргінальності розглядається як потенційна база міжгалузевого переливу робочої сили та міграційних процесів.

Виникнення бідності пояснюється, як правило, економічними причинами: високим рівнем безробіття, низьким рівнем оплати праці та пенсійного забезпечення, заборгованістю по виплатах заробітної плати. Але крім безпосередніх причин бідності науковці розглядають також інші причини. Це, зокрема, несправедливий розподіл доходів, суттєва диференціація доходів по окремих групах населення, значне скорочення попиту на вітчизняні товари, спад виробництва внаслідок низької конкурентоспроможності продукції, зростання тінізації економіки, значна міжгалузева диференціація заробітної плати.

Методика аналізу показників бідності включає три етапи: визначення масштабів бідності в країні; розрахунки ступеня розшарування серед бідного населення; оцінка показників бідності в регіонах. Ці розрахунки здійснюються за даними Держкомстату. На скільки треба збільшити доходи, щоби підняти рівень життя тих, хто перебуває за межею бідності, показує показник дефіциту доходів. Його розраховують у відсотках до ВВП [2, с.102].

В Указі Президента України «Про стратегію подолання бідності» від 15 серпня 2001 р. визначені основні поняття, які використовуються під час аналізу рівня бідності населення: бідність, межа бідності, рівень бідності, глибина бідності, крайня форма бідності, опікуваний державою дохід. 

Бідність – неможливість унаслідок нестачі коштів підтримувати спосіб життя, притаманний конкретному суспільству в конкретний період часу. 

Глибина бідності – відхилення величини доходів або витрат бідних від визначеної межі бідності. 

Межа бідності – рівень доходу, нижче від якого є неможливим задоволення основних потреб. Нині межа бідності встановлюється як частка прожиткового мінімуму на одну особу в розрахунку на місяць. На її основі визначаються сім’ї, які належать до категорії бідних. 

 

Для отримання повного тексту придбайте роботу!