Дипломна робота “Психологічний час військовослужбовців – учасників бойових дій”

ЗМІСТ

 

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ВИВЧЕННЯ ПСИХОЛОГІЧНОГО ЧАСУ ОСОБИСТОСТІ

1.1. Основні підходи до вивчення психологічного часу особистості

1.2. Параметри вивчення психологічного часу особистості

1.3. Психологічні особливості військовослужбовців – учасників бойових дій

Висновки до першого розділу

РОЗДІЛ 2. ЕМПІРИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ПСИХОЛОГІЧНОГО ЧАСУ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ – УЧАСНИКІВ БОЙОВИХ ДІЙ

2.1. Методичне забезпечення та організація емпіричного дослідження

2.2. Аналіз та інтерпретація результатів експериментального дослідження

Висновки до другого розділу

РОЗДІЛ 3. ПСИХОЛОГІЧНА ПІДТРИМКА ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ – УЧАСНИКІВ БОЙОВИХ ДІЙ

3.1.Основні аспекти надання психологічної підтримки особам, що пережили бойові дії

3.2. Ефективність надання психологічної підтримки особам, що пережили бойові дії

Висновки до третього розділу

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

 

ВСТУП

 

Актуальність дослідження. Дослідження взаємин людини та часу стають все більш актуальними для вітчизняної науки у зв’язку із сучасними тенденціями – прискоренням темпу життя, високою мірою невизначеності життєвих ситуацій, підвищенням вимог до організації часу людиною з боку суспільства. Особливий інтерес становить проблема психологічного часу військовослужбовців – учасників бойових дій.

Учасники бойових дій виконують свої військово-професійні завдання в екстремальних умовах, найчастіше ризикуючи власним життям. Розвиток особистісних особливостей військовослужбовців здійснюється у часі та з «тимчасовим» змістом його життя. При цьому предметом, матеріалом, який формує їх особистісні особливості, виступають не лише психологічні змісти, «прив’язані» до актуального (справжнього) моменту, але й до минулого, і до майбутнього життєвого досвіду. В екстремальних ситуаціях військовослужбовцю потрібно адекватно оцінити ситуацію та ухвалити правильне рішення. Найчастіше, військовослужбовці – учасники бойових дій після виконання військово-професійних завдань «застряють» у певному періоді часу, «живучи минулими подіями», що негативно впливає на майбутнє цієї категорії військовослужбовців, на їхнї особистісні особливості.

На тлі деструктивних процесів, ризиків виокремлюється проблематика збереження психоемоційного здоров’я та психологічних ресурсів військовослужбовців, які є учасниками бойових дій. Проблема наукової проблематики обґрунтовується тим, що наразі існує доволі мало досліджень у контексті вивчення індивідуально-психологічних особливостей особистості в ситуації військових дій. Серед різноманітних детермінант, найбільш дослідженими є: емоційна сфера, вплив стресу на особистість, порушення соціальних зв’язків, використання захисних механізмів у ситуації впливу деструктивного чинника.

Проте, відсутні актуальні наукові напрацювання у векторі вивчення психологічного часу особистості у ситуації безпосередніх бойових дій. У ситуації розгортання військових дій на території України виникає потреба в дослідженні адаптації військовослужбовців  до нових викликів сьогодення, через призму переживання та усвідомлення власного психологічного часу, що й зумовлює вибір проблеми дослідження: «Психологічний час військовослужбовців – учасників бойових дій».

Мета дослідження: вивчення особливостей сприйняття психологічного часу особистістю військовослужбовців, які є учасниками бойових дій.

Відповідно до поставленої мети дослідження нами були сформульовані такі завдання:

1. Сформувати уявлення про розуміння змісту поняття «психологічний час особистості» у сучасному науковому дискурсі: параметри, критерії оцінювання.
2. Вивчити складові елементи, що формують гармонійну особистість, приділити увагу індивідуально-психологічним особливостям військовослужбовців – учасників бойових дій.
3. Розглянути аспекти методичного забезпечення проведення емпіричного дослідження з подальшою інтерпретацією отриманих результатів.
4. Сформулювати провідні напрями психологічної підтримки військовослужбовців в актуальних умовах.
5. Оціни потенційну перспективу надання психологічної підтримки тим особам, що пережили деструктивний вплив бойових дій.

Об’єкт дослідження: психологічний час особистості.

Предмет дослідження: особливості сприйняття психологічного часу військовослужбовцями.

Теоретико-методологічною основою дослідження є системно-структурний підхід в психології  (Б. Ананьєв, А. Бодальов, В. Ганзен, Б. Ломов, С. Максименко, К. Платонов) та положення теорії функціональних систем П. Анохіна, положення теорії розвитку вищих психічних функцій Л. Виготського, положення концепції життєвого шляху С. Рубінштейна, теорії розвитку особистості Е. Еріксона, теорії особистісних криз Г. Шихі, теорії «модель пам’яти на зміни» (Ж. Гюйо – П. Фресс – Р. Блок.)  У контексті проблематики дослідження вивчалися та аналізувалися наукові праці в галузі клінічної психології та психофізіології А. Лурії, дослідження  Б. Ананьєва, Р. Ахмерова, О. Бодальова, А. Деркача, Р. Пека, А. Реана, О. Рибалко, Р. Дж. Хайвигхерст, Г. Шляхтіна, Ю. Шрейдера. Потрібно  виокремити значущість для цього дослідження тези А. Кроніка – Є. Головахи про уявлення  тріади «минуле – теперішнє – майбутнє» як низки подій в контексті трансформації реальності суб’єктивного сприйняття людини.

Методи дослідження. Для розв’язання завдань дослідження були застосовані теоретичні методи: аналіз, синтез, теоретичне моделювання, узагальнення

Для емпіричного дослідження сприйняття часу в період особистісної кризи застосовано : Шкала диференціальних емоцій,  Опитувальник посттравматичних когніцій (Posttraumatic Cognitions Inventory, PCTI),  Методика визначення стресостійкості та соціальної адаптації  (Т.Холмса і Р.Раге) (Social Readjustment Rating Scale, SRRS),  Опитувальник копінг-стратегій: скорочена форма (Coping Strategies Inventory Short-Form (CSI-SF), (ddison, C., CampbellJenkns, B., Sarpong, D., Kibler, J., Singh, M., Dubbert, P.)

Отримані емпіричні дані піддавались кількісному  (факторному, кореляційному) аналізу з подальшою їх якісною інтерпретацією та змістовним узагальненням. Статистична обробка емпіричних даних та графічна презентація результатів здійснювались за допомогою пакету статистичних програм SPSS (версія 24.0.).

Організація дослідження. вивчення особливостей сприйняття психологічного часу військовослужбовцями у період війни було проведене нами на базі вкажіть назву закладу

У дослідженні взяли участь 40 досліджуваних віком від 20 до 40 років.

Надійність та вірогідність результатів дослідження забезпечувалися теоретико-методологічним обґрунтуванням вихідних положень, використанням методів відповідних до мети і завдань дослідження, поєднанням кількісного і якісного аналізу емпіричних даних

Наукова новизна отриманих результатів полягає у тому, що в дипломній роботі:

– вперше досліджується розуміння психологічного часу саме військовослужбовцями – учасниками бойових дій;

–  поглиблено уявлення про особливості сприйняття часу в екстремальній ситуації;

– виявлено прогностичну функцію сприйняття часу.

Теоретичне значення дослідження полягає у використанні методології системного підходу до вивчення проблеми сприйняття часу військовослужбовцями – учасниками бойових дій; можливості корекційної роботи в межах гострих особистісних переживань.

Практичне значення отриманих результатів дослідження отриманих результатів полягає в можливості застосування методичного інструментарію для дослідження та систематизації соціально-психологічних характеристик військовослужбовців; у можливості використання отриманих даних в  психотерапевтичній та консультативній  діяльності.  Результати дослідження можуть бути покладені в основу розробки системи підготовки практичних психологів до професійної діяльності з військовослужбовцями.

Апробація результатів дослідження:  Частково основні положення дипломної роботи доповідались і обговорювались на науковому заході: 1 міжнародна конференція: «Актуальні проблеми та перспективи розвитку сучасної післядипломної освіти» (Київ, 22.05.2022).  

Публікації. Тези доповідей опубліковано у збірнику матеріалів конференції, де опубліковані часткові результати дослідження

Структура роботи. Дипломна робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків до розділів, загальних висновків, списку використаних джерел та додатків. Загальний обсяг роботи – …  сторінок, основний зміст дипломної роботи викладено на  … сторінках. Робота містить ..  рисунки та     … таблиць. Список використаних джерел становить 90 найменувань (8 іноземною мовою). Додатки розміщено на   … сторінках

 

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ВИВЧЕННЯ ПСИХОЛОГІЧНОГО ЧАСУ ОСОБИСТОСТІ

1.1. Основні підходи до вивчення психологічного часу особистості

 

Серед різноманітних детермінант розвитку особистості слід враховувати як зовнішні чинники (клімат, оточуюче середовище, вплив соціальних зв’язків) та внутрішні чинники (спадковість, індивідуальні-психологічні особливості), проте важливою категорією є й формування розуміння планування, власної перспективи у життєвому розвитку. На наш погляд, успішний розвиток особистості зумовлений також у виробленні певної стратегії життя, здатності аналізовати власний попередній досвід та вчитися на певних помилках минулого, переносячи напрацювання у майбутні результати діяльності. Важливим є розуміння термінології та змісту досліджуваного питання, а саме вивчення «часу», як категорії, що існує у різних формах.

Відповідно до певних наукових концепції виокремлюють поняття: «фізичний час», «історичний час», «біологічний час», «час в концепції філософії», «психологічний час» [59, с. 24]. Перш ніж перейти до безпосереднього розгляду питання «психологічного часу особистості» вважаємо за потрібне визначити особливості розуміння провідних визначень ріхних категорій часу у сучасному науковому дискурсі. Власну точку зору пояснюємо тим, що розуміння спільних та відмінних рис у кожному визначенні надасть можливість формування більш фундаментального науково обгрунтованого розуміння концепту «психологічного часу».

У загально прийнятому, звичному розумінні кожна особистість з раннього дитинства знайомиться з поняттям «фізичного часу». Цей параметр ми маємо на увазі, коли орієнтуємося по годиннику, календарю, вимірюємо тривалість певної події у просторі [67;69]. «Фізичний час» є фундаментальним поняттям й відносно нього надається уся характеристика усіх інших форм часу. У курсі фізики фундаментальною є система координат «простір-час», що враховує та визначає взаєморозташування об’єктів та визначних подій, як в хронологічному порядку так і у просторовому змісті [72;78]. Таким чином встановлена певна взаємозалежність об’єктів та розуміння взаємовпливу різних подій.

Розвиток теорії  еволюції, онтогенезу та формування уявлень про  становлення та формування різних видів, підвидів стрияло необхідності виокремлення такої категорії як «біологічний час». Згідно зі змістом, «біологічний  час» передбачає певний, конкретний час існування особини, виду, частини живої природи, для якого властивим є критерії тривалості, послідовності фаз та необоротності [63, с. 96]. Відповідно до змісту гуманітарних наук важливим є «історичний час», який враховує певний період/періоди існування людства. Визначальною особливістю є виділення певних окремих моментів: епох та історичниї подій. Невідворотність та важливість й фундамент для подальшого розвитку людства – є характерними рисами [68;71].

У концепті філософії та розвитку філософського знання й сенсу життя час визначається як особлива форма розвитку людства у контексті «людина/людина» та «людина/природа» [10;11]. І тут відбувається формування свідомістю змісту «чуттєвих об’єктів» з урахуванням його сенсорних контактів із «мовами у собі», що великою мірою залежить від різних чинників. По-перше основна роль відводиться до змісту самих пізнавальних процесів та об’єктів. По – друге, залежить від своєї цільової установки індивіда. Таким чином, призначення цільової установки – своєрідна фільтрація та механізм визначення особливо важливої ​​та вирішальної для «Я» інформації.

Важливу роль розвитку наукового знання грає «індукція» – реалізація пізнання і розробка інновацій з урахуванням опори на безпосередній досвід, що якраз напрацьовується відповідно до певного часу. Отже, має реалізовуватись шлях від вивчення поодиноких фактів до загальних положень у порівнянні з отриманням досвіду та руху особистості у часі, отриманні інформації й уявлення сенсу власного буття [12, с. 255]. Найбільш складним за своїм змістом є поняття «психологічний час», що включає до своєї структури елементи «біологічного», «фізичного» та «історичного» часу.  Це пояснюється тим, що психологія передбачає усвідомлення людиною особливостей протікання часу та його проміжків, що підтверджується думкою Б. Цуканова що до того, що психологічний час пов’язаний з мисленням особистості «роль власного центрального годинника індивіда виконує мозок, який і визначає властивості суб’єктивного часу» [49, с. 81].

Важливо розуміти перехід від категорії сприйняття часу до психологічної категорії суб’єктивного часу особистості та дослідження його за окремими загальнопсихологічними векторами:

1. сприйняття, переживання, усвідомлення часу, неусвідомлювані компоненти;
2. розширене трактування психологічного часу як соціального часу, тобто як явища, що має не лише біопсихічну, а й біопсихосоціальну природу;
3. визначення орієнтирів, механізмів розвитку мотиваційнорегулятивного потенціалу психологічного часу особистості, проектування відповідних організаційних форм;
4. розкриття темпоральної сутності особистості, визначення її ролі як організатора, координатора часу, інтеграція понять «особистість» і «час»;
5. обґрунтування єдності особистості як відкритої системи та Всесвіту, що здатна до породження особистісного часу, його розширення, примноження, прискорення або уповільнення, зрештою – вільного ставлення до часу та вільного вибору майбутнього [4;49].

Серед різноманітних напрямів психології визначаються певні відмінності у розумінні психологічного часу особистості:

1. гуманістична психологія надає великого значення майбутньому,
2. психоаналіз розглядає поведінку особистості крізь призму минулого, шукає в історії особистості коріння її актуальних проблем і неврозу,
3. біхевіоризм, в свою чергу, акцентує увагу на минулому (проблема навичок) та сьогодення (залежність реакції від чинного в даний момент стимулу).

Одним з найвідоміших дослідників поняття «психологічний час» був Б. Г. Ананьев, який акцентував увагу на  значимість досліджень впливу соціально-економічних чинників і самої епохи на вікову мінливість і своєрідність життєвого шляху і в зв’язку з цим високо цінував біографічний метод в області психології розвитку [28, с. 68].

На думку дослідників  (Бакаленко О. А., Клименко Ю. О.) розвиток та реалізація особистості реалізується зокрема завдяки становленню таких аспектів:

1. зростання особистісної відповідальності за вибір людини;
2. розуміння життєвого шляху та елементів, що зумовлюють його побудову;
3. взаємозалежність положення індивіда у структурі суспільної ієрархії та репрезентації особистості у соціальному просторі [4; 28].

Важливим є біографічний метод у розумінні концепту реалізації психологічного часу. Особистість –  історичний феномен, «тому, –  зазначає Б. Г. Ананьєв, –  вивчення особистості неминуче стає історичним дослідженням не тільки процесу її виховання та становлення в певних соціальних умовах, й епохи, країни, суспільного ладу, сучасників, соратників, співробітників або, навпаки, противників – у загальному, співучасників справ, часу і подій, в яких була залучена особистість. Біографічне дослідження особистості, її життєвого шляху та є своєрідним історичним дослідженням в будь-якій області знання – мистецтвознавстві, історії науки і техніки, психології»  [4; 28].

Важливість розуміння біографічного методу полягає в тому, що це надасть змогу краще розуміти специфіку особистості та можливість розкриття потенціалу особистості в подальшій перспективі. Одними з перших розробників та дослідників сутності біографічного методу були У. Томас та Ф. Знанецький, які дійшли висновку щодо того, що «соціальні процеси необхідно розглядати як результат співвідношення свідомості особистості та об’єктивної соціальної дійсності» [6].

Науковці дійшли висновку, що людина, як індивід водночас обіймає дві позиції:

1. з одного боку, ще активний суб’єкт соціального розвитку та налагоджування суспільних взаємин;
2. з іншого боку, слід пам’ятати, що індивід виступає в якості продукту взаємодії різних представників у соціумі.

Досліджуючи питання біографічного методу можливо дійти таких висновків. У теоретико-методологічному вимірі біографічний підхід передбачає затвердження пріоритету емпатичної перспективи «від першої особи» (first-person), що останніми роками набуває статусу ключового принципу якісної дослідницької стратегії як такої [6; 37]. Біографічні дані в соціології та психології є основним ресурсом детальних описів «історії» окремої особистості. У психології людини існує об’єктивний, вимірюваний час протікання психічних явищ. Це час простої сенсомоторної реакції зі своєю структурою (латентний і руховий компоненти), час розумового рішення задачі від моменту постановки певного питання до знаходження необхідної відповіді. Психіка як властивість мозку має об’єктивні часові параметри у вигляді швидкості, ритмів, темпу, послідовності фаз психічних процесів. Багато в чому це залежить від властивостей нервової системи і типу темпераменту.

Поряд з об’єктивним психологічним часом існує і суб’єктивний час, тобто суб’єктивне відображення тимчасових характеристик матеріальних процесів в природі, суспільстві і самій людині. Це, по-перше, безпосереднє відчуття і сприйняття тимчасових інтервалів типу отмеривания і оцінювання порівняно з еталоном. Орієнтація людини в часі залежить від знань про нього і відбивається не тільки безпосередньо в сприйнятті і відчуттях, а й в мисленні.

Сприйняття часу обумовлено певними механізмами і факторами, залежать від ступеня наповненості відрізка і захопленості. Коли на одиницю часу випадає висока щільність подій і вони все вкрай цікаві суб’єкту, то такий проміжок в безпосередньому переживанні сприймається коротше, ніж об’єктивне час. Навпаки відбувається при монотонної діяльності, відсутності подій або ж при відсутності інтересу до подій. там де було більше подій і більше інтересу, людиною оцінюється, як більш тривалий період.

З загально наукової точки зору термін «відчуття» пояснюються як «чуттєве відображення об’єктивно існуючої реальності» [17;18]. Процес формування відчуття відбувається внаслідок безпосереднього впливу на органи відчуття різноманітних факторів матеріального характеру (запахи, смаки тощо). Перш за все, при цьому відбувається вплив на рецептори, а сам процес такого впливу має назву «подразнення». Таким чином виникає процес збудження, який може бути відображений у схемі (на рис. 1.1):

Рисунок 1.1 Алгоритм побудови процесу збудження

 

Спершу імпульс формує процес збудження у периферійному відділі, який по аферентним нервовим шляхам поступово переходить до кори головного мозку де відбувається процес аналізу та безпосереднього формування відчуттів. Фізіологічною умовою для формування відчуттів згідно з дослідженнями І. П. Павлова, є діяльність дуже складних комплексів анатомічних структур які мають назву аналізаторів, при цьому кожен аналізатор складається з трьох обов’язкових елементів:

1. Периферійний відділ що має назву рецептора, як приймаючої частини аналізатора основною функцією якого є трансформація зовнішньої енергії в безпосередній нервовий процес.
2. Провідних нервових шляхів.
3. Коркових відділів аналізатора, які ще називають центральними відділами аналізатора в яких відбувається переробка нервових імпульсів, що надходять з периферійних відділів. Для того, щоб було сформоване повноцінне відчуття необхідно задіяти всі складові частини аналізатора [13, с. 116].

У дослідженнях американського психолога Д. Неффа було викладено, що відчуття тісно пов’язане з рухами, які іноді є проявом вегетативної реакції а іноді м’язових реакцій (наприклад: поворот очей, напруження м’язів шиї тощо) [20, с. 112-114]. Таким чином було досягнуто висновку про те, що кожен аналізатор «це активний орган який рефлекторно пристосовується до навколишніх умов під впливом подразників». Здатність до відчуття є основною властивістю аналізатора, оскільки це не пасивний процес й він завжди включає до свого складу обов’язкові рухливі компоненти.

Початкове відчуття часу формується на основі циклічних явищ навколишнього середовища –  схід сонця, зміна пір року, особливості життя та реакції організму. Саме така циклічність спочатку дозволяє людині придбати базові навички зразкового орієнтування в часі просторі. Потім підключаються описані раніше механізми наповненості і інтересу діяльності [20;21]. Емоції мають універсальне значення для людського життя, адже завдяки їм  відбувається  блискавична  інтеграція  усіх  функцій  і  систем,  своєрідне інформування  про  наявність  шкідливого  чи  корисного  впливу  на  організм.

Встановлюється, що «емоції  являють  собою  складні,  багатофункціональні  поліструктурні утворення,  що  знаходять  своє  вираження  у  фізіологічних  проявах»:

1. це  і вегетативні реакції, і біохімічні трансформації, і ендокринні зміни;
2. у експресії (засобами жестів, міміки та пантоміміки, голосових реакцій);
3. інтелектуальних показниках у  вигляді  усвідомлення  та  аналізу  предметної  спрямованості емоційно  насиченої  ситуації;
4. в  оцінці,як  власне  безпосередній  процес переживання;
5. у поведінці особистості [23,34,44].

Зупинимось  на визначенні та характеристики емоційної сфери особистості. Емоція  (від франц. Emotion, лат. Emovere) – означає порушувати, потрясати. Так називають переживання людиною свого ставлення до того, що він робить або пізнає, до інших людей, до самого себе [44, с. 117].

 

Для отримання повного тексту придбайте роботу!