Курсова робота ” Адміністративне право в США “

ЗМІСТ

 

ВСТУП

РОЗДІЛ І. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА І ЗНАЧИМІСТЬ ПРАВОВИХ СИСТЕМ СУЧАСНОСТІ 

1.1. Основні ознаки «правової системи» та її категорії 

1.2. Аналіз загальної характеристика правових систем 

РОЗДІЛ ІІ. ПЕРЕДУМОВИ ВИНИКНЕННЯ АДМІНІСТРАТИВНОЇ ПРАВОВОЇ СИСТЕМИ У США 

2.1. Розвиток і становлення англійської правової системи. Основні риси англо-американської сім’ї правових систем 

2.2. Етапи становлення правової системи США 

РОЗДІЛ ІІІ. ОСНОВНІ РИСИ ПРАВОВОЇ АДМІНІСТРАТИВНОЇ СИСТЕМИ США 

3.1. Розвиток правової системи США та її особливості 

3.2. Основна характеристика правової системи США 

3.3. Аспекти розвитку правової освіти 

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

ВСТУП

 

Актуальність дослідження. Адміністративне право – відносно молода галузь права. Воно з’являється в країнах Західної Європи в період промислової революції. Для того щоб воно перетворилось на самостійну галузь права, необхідно було, щоб управлінська діяльність відповідала певним адміністративно-правовим нормам. До появи адміністративного права управління регулювалося загальноправовими нормами, що застосовувалося до всіх інших суб’єктів права.

Адміністративно-правові системи зарубіжних країн втілюють загальні тенденції сучасної державності та особливості історичної еволюції окремих країн. Сполучені Штати вважаються батьківщиною адміністративного права. Ранньому формуванню адміністративного права в цій країні сприяла Доктрина. Згідно з ним, керівний орган повинен бути беззастережно відокремлений від судів, яким американська буржуазія не довіряла.

Адміністративне право країн континентальної системи – це насамперед звід правових норм, що регулюють організацію адміністрацій, їх взаємовідносини, внутрішню структуру і правовий статус. Крім того, адміністративно-правові норми регулює відносини між адміністративними установами та окремими громадянами.

В англосаксонських країнах адміністративне право пізніше перетворилося на самостійну галузь. В англосаксонській системі прийняття адміністративно-правова нормотворчість було зосереджено на розробці процесуальних гарантій прав окремих осіб на довільні дії державних установ. Адміністративістика США припускає, що адміністративне право не регулює організацію та структуру державних установ, але докладно регулює майже всі аспекти взаємовідносин між окремими особами та адміністративними установами.

В даній роботі ми проаналізуємо ці та інші характерні особливості континентального та англосаксонського адміністративного права. Вивчення адміністративного права США дозволяє зрозуміти механізми прийняття управлінських рішень у країнах, які підтримують і розширюють торговельно-економічні відносини.

У ході підготовки цієї курсової роботи використані наукові праці відомих вчених юристів: Абдуллаєва М. І., Алексєєва С. С., Баймуратова М. О., Бандурки О. М., Васильєва А. М., Венгерова О. Б., Вишневського О. Ф., Рене Давида, Дмитрука В. Н., Журавського В. С., Зайчука О. В., Ільїна І. О., Кашаніної Т. В., Керімова Д. А., Ківалова С. В., Козюбри М. І. та Колодія А. М..

Мета курсової роботи вивчити та проаналізувати адміністративне право США.

Для досягнення цієї мети поставлені такі завдання:

1. Проаналізувати значимість правових систем сучасності;
2. Основні передумови виникнення адміністративної правової системи США;
3. Аналіз та характеристика головних рис правової адміністративної системи США.

Об’єктом дослідження адміністративне право США.

Предметом дослідження є аналіз та характеристика адміністративного права у країні США.

Методи дослідження: методи логічного та якісного аналізу, методи системного аналізу, синтезу, спеціально-юридичний метод та ін.

Інформаційною базою є наукові публікації, монографічні видання, підручники вітчизняних та закордонних вчених, коментовані кодекси, нормативно-законодавчі акти США.

Структура роботи. Робота складається з вступу, трьох розділів основної частини з підрозділами, висновків, списку використаних джерел.

 

РОЗДІЛ І. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА І ЗНАЧИМІСТЬ ПРАВОВИХ СИСТЕМ СУЧАСНОСТІ

1.1. Основні ознаки «правової системи» та її категорії

 

На сучасному етапі розвитку суспільних процесів все більше вчених звертаються до такої категорії, як правова система. У вітчизняній юридичній літературі термін став широко використовуватися тільки після проголошення незалежності України [1]. Це само собою зрозуміло, оскільки зміцнюється державний і законотворчий процес. З точки зору нового підходу необхідно було оцінити правові аспекти суспільного життя. Стосовно питанням змісту, сутності, класифікації правових систем зарубіжні вчені почали займатися значно раніше, приблизно на початку ХХ ст., вчені колишнього радянського союзу у 80-х роках.

Основою виникнення одного із напрямків порівняльного правознавства – всебічного вивчення правових явищ сучасного світу послужила книга відомого французького вченого Рене Давида «Основні правові системи сучасності», опублікована в 1953 році. Це пов’язано з включенням до програми юридичної освіти вищих навчальних закладів багатьох країн світу в тій же галузі. Хотілось би підкреслити, що ця робота знову і знову перевидавалася автором у переробленому варіанті. Її видано 12 іноземними мовами. У світовій юридичній літературі це дослідження посідає перше місце за кількістю посилань. Всесвітнє визнання книги в основному обумовлено високим ступенем спеціалізації, чудовими знаннями, глибиною наукового аналізу, інтеграцією, оригінальною соціальною позицією автора.

У своїй роботі Рене Давид розкриває типології сучасної правової системи, показує їх системний аналіз, важливість. Причини виникнення категорії «правова система» і її роль найбільш успішно продемонстровані російським вченим Матузов М. І.. Зокрема, він стверджує, що сучасні правові реалії стає все важче відображати за допомогою стародавніх, часто примітивних конструкцій.

Щоб досягти більш високого рівня узагальнення та абстракції, нам потрібна більш широка формація (комплекс), яка дозволяє нам виконувати більш гнучкі і відповідні наукові операції відповідним чином. Такою категорією була «правова система», яка давала можливість аналізувати і оцінювати всю правову реальність, а не окремі елементи та їх складові, в цілому. Цінність запровадження поняття «правова система» полягає в тому, що воно надає додаткові аналітичні можливості для всебічного аналізу правової сфери суспільства. Це вищий рівень наукової абстракції та інший підхід до висвітлення правової дійсності.

Правова система як складна і цілісна категорія, що відображає всю правову організацію суспільства, реальність загального права покликана відтворювати загальну панораму правового простору, весь світ комплексного права. Такий підхід дозволяє повністю і чітко визначити найбільш важливі взаємозв’язки, підлеглі та інші зв’язки і відносини між цілим і його частинами, щоб точно визначити місце розташування і роль кожного елемента системи в загальному функціонуванні всього правового механізму. Адже складові правової системи є предметом загального права, характерного для всієї правової системи, і в той же час мають різну правову природу, рівень розвитку, важливість і вплив на суспільні відносини.

Інша група вчених, Любашиц В. Я., Мордовцев А. Ю., Тимошенко І. В., визначають необхідність правової системи як цілісної сукупності правових явищ, обумовлених специфікою розвитку конкретного суспільства, різними факторами (об’єктивними і суб’єктивними, закономірними і випадковими) соціальної та політичної еволюції, я усвідомленому і постійно відтворюваному людьми та їх організаціями (державою, політичними партіями, громадськими організаціями), для вирішення багатьох визначених суспільних проблем. Крім того, ця категорія важлива для розвитку концептуального апарату і пізнавальної функції юридичної науки [19].

Вчений-юрист проф. Оборотов Ю. М. оцінює важливість цієї важливої категорії у своїй монографії «Традиції та оновлення у правовій сфері: питання теорії (від пізнання до розуміння права)» оцінює так: «Правова система є фактором стабільності в суспільстві, несе в собі традиції, які забезпечують зв’язок з минулим, сьогоденням і майбутнім не тільки права і правової культури, але всієї культури суспільства в цілому» [2].

Українська вчена-правознавець Оніщенко Н. М. у колективній монографії відзначає той факт, що теоретична розробка концепції правової системи є одним з пріоритетів, від вирішення якого залежить вирішення багатьох інших соціальних, економічних, політичних і правових проблем, в тому числі: питання, пов’язані з мораллю, з трактуванням понять «правове життя», «правові засоби», «правова діяльність», «правові процеси», співвідношення права і правової системи, стабільність і динамізм правової системи. Концепція права є невід’ємною частиною концепції правової системи [7].

Матузов М. І., визначає основні завдання сучасної теоретичної юридичної науки, виходячи із загальної оцінки правової системи як складного правового явища та її функції як важливого соціального процесу. Зокрема, він стверджує, що складна і динамічна багаторівнева правова система як держави, так і юридичної особи вимагає великих зусиль для забезпечення масштабного процесу її функціонування.

У зв’язку з цим сучасна правова теорія повинна витримати такий рівень обговорення, абстракції, узагальнення та інтеграції, щоб всебічно, повно і глибоко проаналізувати і оцінити сьогоднішню «правову систему» як нову правову реальність, як цілісний феномен.

Аргументами цього підходу слугують такі положення:

1) по-перше, деякі елементи правового середовища вже ретельно вивчені (право, правовідносини, правосвідомість, правопорядок, законність, суб’єктивне, об’єктивне право, нормативні акти, юридична відповідальність). Сьогодні існує гостра необхідність інтегрувати всі правові явища в єдину загальну концепцію «правової системи суспільства», з метою повного виявлення і всебічного відображення складних інтеграційних і дезінтеграційних процесів правового життя;

2) по-друге, виникла нова сучасна соціальна проблема. Її рішення вимагає, щоб всі правові інструменти були задіяні в їх єдності і послідовності. Тільки такий комплексний і спільний вплив на соціальні відносини може призвести до бажаного результату і викликати прогнозований соціальний ефект;

3) по-третє, введення поняття «правова система» дає можливість ефективно і творчо використовувати системно-структурний підхід до аналізу дійсності права, використовуючи порівняльні методи. Системне сприйняття правових явищ свідчить про їх всебічну, масштабну і детальну оцінку. Крім того, цей термін дозволяє нам порівнювати правову систему як явище на рівному рівні з іншими соціальними системами (економічними, політичними, релігійними тощо) як рівнозначних за рівнем явищ.

Тому порівняльне правознавство відіграє важливу роль в оновленні судової практики та розробці нового міжнародного права, що відповідає умовам сучасного світу. Всі юристи повинні цікавитися порівняльним правознавством, щоб краще виконувати свою роботу. На додаток до юристів, які використовують порівняльне правознавство як метод, є також місце для компаративістів, які прокладають шлях для успішного використання порівнянь у своїй роботі іншими.

З розширенням різних міжнародних зв’язків необхідно було навчити юристів розуміти і роз’яснювати своїх співрозмовників, щоб попередити їх про труднощі, які можуть виникнути. Це пояснює інтенсивний розвиток курсів і інститутів, в яких викладаються порівняльне правознавство [21].

З вищесказаного ми можемо зробити висновок, що порівняльне правознавство дозволяє теоретично переосмислити і оцінити державні та правові реалії, використовуючи нову категорію обладнання і набагато кращий інструмент для абстракції та узагальнення в набагато більшому масштабі.

 

Для отримання повного тексту придбайте роботу!