Курсова робота “Державна служба України”

ЗМІСТ

 

ВСТУП

РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ

1.1. Змістовно-понятійна характеристика державної служби

1.2. Принципи державної служби

РОЗДІЛ 2 ПРАВО НА ДЕРЖАВНУ СЛУЖБУ

2.1. Поняття і структура права на державну службу: загальна характеристика

2.2. Право на доступ до державної служби та право на проходження державної служби

РОЗДІЛ 3 ДИСЦИПЛІНАРНА ВІДПОВІДАЛЬНСТЬ ДЕРЖАВНИХ СЛУЖБОВЦІВ

3.1. Підстави дисциплінарної відповідальності державних службовців

3.2. Дисциплінарні стягнення: види та загальні умови їх застосування

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

 ВСТУП

 

Актуальність теми дослідження. Інститут державної служби займає особливе місце серед державно – правових інститутів. По своїй юридичній природі державна служба як інститут права є комплексним, складним правовим явищем і має тісний взаємозв’язок з рядом галузей національного права (конституційне право, адміністративне право, трудове право). На сьогодні інститут державної служби України, будучи ключовим елементом системи державного управління, знаходиться на черговому етапі реформування, який ускладнений зовні – політичними і соціально – економічними обставинами.

Для того, щоб досягти якісно нового рівня реформування інституту державної служби України, потрібне зважене вдосконалення законодавства, визначення можливих шляхів такого вдосконалення, у тому числі за допомогою оптимізації кадрового складу, звертаючи особливу увагу на нормативне забезпечення правового положення (статусу) державних службовців. Важливим нормативно-доктринальним аспектом подальшого удосконалення державної служби у цілому є чітке визначення її структури, видів, особливостей їх правового регулювання та проходження, здійснення видового розмежування та створення належної нормативно правової основи.

Об’єктом дослідження є публічно – правові відносини в сфері службової діяльності.

Предметом дослідження є державна служба України.

Метою курсової роботи є здійснення науково-теоретичного аналізу державної адміністративної служби, визначенні її місця, ролі і значення у структурі публічної служби і державної служби, в характеристиці її основоположних чинників і сучасного стану правового регулювання.

Для досягнення визначеної мети були поставлені і реалізовані такі основні завдання:

1. надати змістовно-понятійну характеристику державної служби;
2. виокремити особливості державної служби та визначити її структуру;
3. визначити ієрархічну підпорядкованість принципів державної служби;
4. визначити сутність та особливості права на державну публічну службу;
5. охарактеризувати дисциплінарну відповідальність державного службовця;
6. визначити систему дисциплінарних стягнень;
7. визначити поняття зміст та особливості дисциплінарного провадження.

Методи дослідження. Методологічною основою роботи є сукупність підходів і методів наукового пізнання. Системний підхід став основою методологічної конструкції усієї курсової роботи і визначив стратегію дослідження державної служби як публічно-правового явища. За допомогою методу сходження від абстрактного до конкретного визначено сутність та особливості державної служби. Системно-структурний і системно-функціональний методи застосовано для визначення системи державної служби, елементного складу права на державну службу, системи гарантій прав державного адміністративного службовця під час застосування дисциплінарних стягнень.

Структура курсової роботи. Робота складається зі вступу, трьох розділів, що містять у собі 6 підрозділів, висновків, списку використаних джерел із 35 найменувань. Загальний обсяг курсової роботи становить 35 сторінок.

 

РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ

1.1. Змістовно-понятійна характеристика державної служби

 

Безперервне кількісне зростання спеціального законодавства, що регулює службові відносини, що спостерігається в останнє десятиріччя, і наступна одночасно інтеграція правового забезпечення службової діяльності, що відбиває складну взаємодію і взаємовплив окремих галузей права при правовому регулюванні державної служби, робить необхідним дослідження усеосяжної, деталізованої і несуперечливої картини сучасної державної служби – наріжного каменю державного будівництва.

На сьогодні національне законодавство про державну службу знаходиться на етапі вдосконалення. Незважаючи на заходи, що робляться упродовж останніх років, доки не вдається досягти необхідного рівня якості правової регламентації відносин по проходженню державної служби. Досі залишаються невирішеними проблеми, що стосуються корумпованості державної служби, недостатнього професійного рівня підготовки державних службовців тощо [33, с. 41].

Реформування державної служби – безперервний процес, в якому в якості досвіду напрацьовується безліч засобів і способів, що роблять службову діяльність досить ефективної і перспективної. Реформуванням державної служби є в загальному сенсі процес трансформації інституту державної служби стосовно вимог суспільства, що змінюється і розвивається. Розглядати характер вказаних змін ми вважаємо за доцільне, використовуючи категорію моделі державної служби.

Поняття моделі багатоаспектне. У широкому сенсі воно означає зразок, що дає уявлення про яке-небудь явище і процес, його найбільш загальні характеристики. Стосовно державної служби поняття моделі в концептуальному плані використовувалося раніше у рамках політичної науки. Характер національної моделі державної служби визначається поєднанням таких чинників, як особливості історичного розвитку, особливості правової системи і специфіка державного устрою.

У літературі зустрічаються, зокрема, адміністративна, посадова, кар’єрна, партійна, трудова, патронатна, ліберальна, сервісна і інші моделі державної служби. Також автори виділяють романо-германську (кар’єрну), англосакську (позиційну) моделі, модель державної служби країн ісламської орієнтації, східно-азіатську (елітну) і «корпоративну» моделі державної служби. Як правило, вони проявляють себе в змішаному виді при домінуванні однієї з моделей. Зрештою більшість дослідників зводять усе різноманіття класичних моделей державної служби до двох основних: англосакської і романо-германської (континентальної), відкритої та закритої. Відкрита (трудова) модель державної служби припускає відсутність грані між державної службою і господарською сферою. При цій моделі державними службовцями є усі працівники, оплачувані з бюджету.

Їх діяльність регулюється трудовим правом, і потрапити на державну службу не важче, ніж на роботу у велику корпорацію. Разом з тим, окремим випадком цієї моделі є сервісна модель, широко вживана в англосаксонських країнах. Полярною по відношенню до трудової моделі є закрита (кар’єрна) модель, ґрунтована на професіоналізації і елітарності кадрів державного апарату. Це забезпечується високим матеріальним забезпеченням, довічним наймом, рангами і чинами. При такій моделі чиновництво виділяється в особливий клас, що поповнюється освіченими верствами суспільства на основі жорсткого відбору. Для них характерні своя організаційна культура, особливе законодавство і судова система. Узагальнюючи, можна відмітити, що класичними прикладами національних моделей державної служби є англосакська і континентальна. Перша властива країнам британської правової системи (США, Великобританія, Канада, Нова Зеландія, Австралія, Індія).

У цих країнах державна служба розуміється традиційно як публічна, громадська або цивільна служба (public service, civil service), а не як служба державі. Друга, континентальна модель більш властива європейським країнам (Франція, Німеччина та ін.). У цій моделі чиновництво виділене в особливу професійну групу, кадри якої особливим чином навчаються, мають особливий правовий статус. Інститут державної служби досліджувався такими вченими-адміністративістами, як: Ю.П. Битяк, Л.Р. Біла-Тіунова, І.І. Іншин, С.В. Ківалов, І.Б. Коліушко, В.Р. Кравець, В.Я. Малиновський, О.Ю. Оболенський, І.М. Пахомов, О.С. Продаєвич, П.М.Рабінович, О.П. Рябченко, Н.В. Янюк та ін. [19; 17; 18; 24; 25; 26; 28; 31].

В загальному розумінні поняття «служба» використовується для позначення виду трудової діяльності людей та відповідного соціально-правового інституту, або як найменування певного органу державної влади, його структурного підрозділу. Окрім того, служба за своєю сутністю тісно пов’язана з управлінням та соціально-культурним обслуговуванням людей, яка в переважній більшості пов’язана з реалізацією уповноваженими суб’єктами управлінсько-розпорядчих функцій невиробничого характеру.

Державна служба – це найважливіший адміністративно-правовий інститут, який відіграє найважливішу роль в забезпеченні оптимальності правового регулювання державного управління. Державна служба є досить складною та багатогранною публічно-правовою інституцією, що характеризується цілісністю та єдністю за своїм змістовно – функціональним призначенням та різноманітністю за особливостями правового регулювання, проходження та юридичної відповідальності [33, с. 27].

Державна служба як багатогранне та складне правове явище, характеризується своєю внутрішньою структурою, тобто видами державної служби, які, маючи власні особливості (правове регулювання, завдання і функції, проходження служби, статус державних службовців тощо), у сукупності становлять єдину державну службу. Державна служба представляє складний і комплексний феномен. На етапах розвитку історії державна служба була піддана реформуванню по потребах суспільства, де диктували зміни в організації і правовому забезпеченні діяльності державної служби.

У сучасному суспільстві важливим завданням є побудова ефективної держави, подолання різних серйозних недоліків в організації і функціонуванні системи органів державної влади. Рішення такої задачі вимагає модернізації державної служби, яка повинна надалі стати відкритою, конкурентоздатною і престижною, орієнтованою на перспективну результативну діяльність по забезпеченню виконання повноважень державних органів, наданню різних державних послуг, а також активно взаємодіяти з інститутами громадянського суспільства.

Правове регулювання державно – службових процесів зараз відстає від темпів розвитку тенденцій і закономірностей в реформуванні системи державного управління, апарату держави. Державна служба включає систему правовідносин, які регулюються адміністративно – правовими нормами і нормами інших галузей права: міжнародного, конституційного, муніципального, трудового, фінансового, цивільного, кримінального.

У нормативних і наукових визначеннях державної служби затвердилися 3 підходи:

1. Діяльностний – державна служба характеризується, як професійна службова діяльність, яка забезпечує повноваження державних органів і службових осіб;
2. Інституціональний – державна служба визначається в сукупності соціальних та правових норм по реалізації законів і Конституції України;
3. Правовий – державна служба включає публічно – правові відносини між державою та державним службовцем.

Зміцнення нормативно-правової бази державної служби необхідно розвинути через підвищення правового статусу органів управління державною службою і кадрових служб, встановлення правил. Державна служба є професійною службовою діяльністю громадян по забезпеченню виконання повноважень державних органів. Ефективність державної служби у більшості випадків визначає якість державного управління в країні.

 

Для отримання повного тексту придбайте роботу!